Я розуміла бажання країн Центральної та Східної Європи стати членами НАТО якомога швидше. Але прийняття нового члена має принести більше безпеки не тільки йому, але й НАТО, — пише Меркель.
Головним чинником колишня канцлерка називає присутність російського Чорноморського флоту на українському півострові (за контрактом, він мав там залишатися до 2017 року). Вона зауважує, що такого потенційного контакту з російськими військовими структурами не було ні з одним із кандидатів. І апелює до небажання самих українців бути частиною Альянсу — мовляв, лише меншість населення підтримувала членство країни в НАТО.
Я вважала ілюзією припускати, що статус ПДЧ (надання плану дій щодо членства, — ред.) захистив би Україну та Грузію від агресії путіна. Що цей статус мав би стримувальний ефект. Що Путін пасивно сприйняв би розвиток подій. Чи можна було тоді уявити, що в надзвичайних ситуаціях країни-члени НАТО відповіли б військовою силою і втрутилися? Чи можна було б уявити, що як канцлерка я попросила б німецький Бундестаг про такий мандат для нашого Бундесверу й отримала більшість?
Загальну обіцянку членства, яку тоді отримали Грузія та Україна, Меркель називає компромісом, який, утім, мав ціну. З одного боку, обидві країни втратили надію. З іншого — для Путіна це все ж було «так» членству в НАТО, а отже — приводом для воєнної агресії щодо і Грузії, і України.
Пригадала колишня канцлерка і виступ російського диктатора путіна на 43-й Мюнхенській конференції у лютому 2007 року — зокрема як причину свого рішення щодо ненадання ПДЧ Україні.
Я сиділа в першому ряду і могла добре спостерігати за путіним під час його промови. Він говорив швидко, інколи вільно, ймовірно, сам написав більшість, якщо не кожне слово, — описує Меркель.
Вона згадує: її особливо дратувала самовпевненість російського диктатора, оскільки він не сказав жодного слова про невирішені на той час конфлікти в Нагірному Карабасі, Молдові та Грузії. Деякі моменти в промові російського президента вона називає «абсолютно абсурдними».
Я сприймала його як людину, яка завжди насторожі, щоб уникнути поганого ставлення до себе, і завжди готова накинутися на інших. Ви можете вважати все це дитячим, гідним осуду, можете хитати головою. Але це не знімало росію з карти світу, — зауважує вона.
За словами Меркель, багато країн Центральної та Східної Європи взагалі не хотіли «інвестувати у відносини з росією» — вони ніби хотіли, щоб Москва «просто зникла».
Але росія, добре озброєна ядерною зброєю, існувала. Вона була і залишається геополітично незамінною, хоча б тому, що разом зі Сполученими Штатами Америки, Францією, Великою Британією та Китаєм вона є одним із п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН із правом вето, — пише Меркель у мемуарах.
Утім, колишня канцлерка не вважає таке «усвідомлення глобального значення росії вираженням абсурдного страху перед нею», про що говорив Володимир Зеленський у квітні 2022-го після оприлюднення жахливих злочинів росіян у Бучі. Але зауважує: так, це вплинуло на рішення на саміті НАТО у 2008 році.
Меркель пригадує, як під час її першої зустрічі з тодішнім новообраним президентом США у 2017 році в Овальному кабінеті Білого дому той запитав про її стосунки з путіним.
Він, очевидно, був дуже зачарований російським президентом. У наступні роки у мене склалося враження, що політики з автократичними та диктаторськими рисами зачарували його, — пише Меркель про Трампа.
Ми говорили на двох різних рівнях. Трамп — з емоційного боку, я — з фактичного… Розв’язання порушених проблем, здається, не було його метою, згадує вона.
На думку політикині, Трамп дивився на все з позиції підприємця, який хотів володіти нерухомістю:
Для нього всі країни змагалися одна з одною, успіх однієї був поразкою іншої. Він не вірив, що співпраця може підвищити добробут кожного.