«Укринбанк»: как ликвидировали старейший банк и ограбили вкладчиков. Слово — за Верховным судом

У результаті гучної банківської кризи 2014-2015 років в Україні було ліквідовано близько сотні банків. «Укрінбанк» напевно єдиний, який досі бореться за справедливість, давно отримавши судове рішення про незаконність його ліквідації, яке, як виявилося, неможливо виконати. 

Проте ця історія значно масштабніша, ніж багаторічна сага про один банк, яким би надійним і старим він не був. Це яскраве свідчення реалізації корупційного механізму ліквідації банків із використанням держави, спрямованого на те, щоби перекроїти банківський ринок та безкарно скористатися чужими активами. В цій історії йдеться про фактично вкрадені мільярди і тисячі ошуканих вкладників, які досі не дочекались справедливості. 

Банківська криза 2014-2015 років

ПАТ «Укрінбанк» – один із найстаріших банків в Україні. Він виник далекого 1989-го року, ще до проголошення Україною Незалежності. 

Банк працював та активно розвивався, хоча велика фінансова криза 2008-2010 років і зачепила його, але отримавши кредит рефінансування від НБУ у розмірі 500 млн грн, банку вдалося не лише не втратити свої позиції на ринку ,а навіть єдиному серед українських банків повернути його достроково.

На момент початку другої великої кризи банківської системи 2014-2016 років, більшою мірою спричиненою анексією частини українських територій, а з ними і майна та активів банків, частка «Укрінбанку» займала трохи більше 1% вітчизняного банківського ринку. 

На початок 2015 року баланс «Укрінбанку» складав 5,7 млрд грн, що на той момент було еквівалентом 712,5 млн доларів США. Серед клієнтів банку був реальний бізнес, наприклад, ПРаТ «Оболонь», Севастопольський судноремонтний завод, ПАТ «Лісмаш», ПАТ «Красилівський завод «Точмаш», облавтодори тощо.

Проте тимчасова окупація Криму, частин Луганської та Донецької областей призвели до втрати 30% активів «Укрінбанку» у вигляді нерухомості, кредитів, виданих жителям та юридичним особам цих територій. 

Що повинна була зробити держава в такій ситуації? Забезпечити тимчасову підтримку, наприклад, надати рефінансування тощо. Натомість НБУ провів  так званий шоковий аудит. Було висунуто вимогу збільшити резерви на суму 500 млн грн. Банк розпочав пошук інвестора і знайшов аж трьох: американську, британську та ізраїльську компанії. Відповідно до чинного законодавства, НБУ має надати дозвіл на залучення коштів іноземних інвесторів до українського банку. Ізраїльська компанія все ж дійшла до кінця довготривалих та численних переговорів і навіть попереджень з боку НБУ про те, що інвестиції в український бізнес під час банкопаду ризиковані.  

14 грудня 2015 року НБУ офіційно надав дозвіл на залучення 50 млн дол. США інвестицій в «Укрінбанк» як частину плану фінансового оздоровлення та узгодив строки для такого залучення.

На це інвесторам та банку було надано місяць. Проте вже 24 грудня – через 10 днів після ухвалення  рішення щодо надання дозволу інвестору залучити кошти до  «Укрінбанку»  – Правління НБУ на чолі із сумнозвісною очільницею Нацбанку Валерією Гонтаревою затвердило постанову про введення тимчасової адміністрації в «Укрінбанку», а трохи пізніше і про його ліквідацію. 

Для банку це стало, м’яко кажучи, неприємною несподіванкою. Інвестор цього рішення, звісно, не зрозумів. Спроби провести переговори із Фондом гарантування вкладів фізичних осіб внесли ще більше сумнівів. Аби отримати можливість взяти  участь уже в санації банку,  інвестору запропонували додатково внести на рахуники Фонду без будь-яких гарантій повернення коштів… 30 млн. грн для того, «щоб йому повірили».

Як можна зрозуміти такі рішення? Що змінилося за 10 днів? Чому НБУ не дотримався власного рішення?

Передусім, рішення про ліквідацію банків приймали не суди, а регулятор. Вони ж їх і виконували. Тож очевидно, що мав місце явний конфлікт інтересів, що створив широке поле для зловживань.

Що стало підгрунтям? 

Попри те, що банк внаслідок окупації втратив третину активів, частина великих позичальників прагнула повернути кредити завчасно і вони робили це.

Банк намагався втриматися, ніхто з  його акціонерів не мав наміру вивести кошти та виїхати до Відня чи Лондона, як вчинив багато хто. Навпаки, банк намагався зберегти активи та виплачувати вкладникам борги за рахунок коштів тих позичальників, які гасили кредити.

Бізнесу під час кризи ніколи було чекати, хтось планував вихід на IPO, хтось хотів взяти новий кредит в іншому банку і був зацікавлений у чистій кредитній історії, хтось хотів продати заставне майно, щоб вкластися в інший проект. Справи йшли своїм ходом.

Однак процес ліквідації банку, несподівано для всіх запущений НБУ, означав початок катастрофи. Адже як наслідок банк припиняє здійснювати будь-які банківські операції. НБУ призначає ліквідатора. Ліквідатор має забезпечити виплату коштів кредиторам банку в межах наявних активів.

Всі активи банку оцінюються, і на їх основі здійснюється виплата коштів кредиторам. Пріоритетність виплат визначається законодавством, зазвичай першочергово виплачуються кошти вкладникам фізичним особам в межах гарантованої суми.

Банк втрачає ліцензію на банківську справу, механізм повернення якої навіть в разі ухвалення відповідного судового рішення  просто… не передбачений.

Ліквідація банку є крайнім заходом, який застосовується у випадках, коли він не може виконувати свої зобов'язання перед клієнтами та кредиторами або порушує вимоги законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

Як ми бачимо, стосовно «Укрінбанку» НБУ було прийнято з різницею у 10 днів два не просто досить суперечливі, а діаметрально протилежні рішення. Підстав для введення у банку тимчасової адміністрації не було, що підтвердилося у судових процесах, які були ініційовані акціонерами банку проти НБУ. Але це не завадило розпочати щодо нього процес ліквідації.

Дивна математика регуляторів

НБУ чомусь обрав позицію не підтримувати банк, який попри кризу тримався на плаву, не надавати кредит на рефінансування, не залучати інвестиційний капітал, не приймати план виходу з кризи, а одразу – ліквідувати. Стрімко і цілеспрямовано.

Що було далі? Акціонери банку подали позов до суду щодо визнання незаконними  рішення, якими НБУ спочатку вводить тимчасову адміністрацію, а через 3 місяці запускає процес ліквідації. 

І тут у гру вступає Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. За три місяці, які сплинули після ухвалення  рішення НБУ, Фонд півмільярдними траншами сплатив борги фізособам, але лише в межах гарантованої суми відшкодування вкладу в розмірі 200 000 гривень!

Арифметика тут доволі проста і цинічна. За умови, що процес ліквідації є незворотнім, ті, хто очолювали його, швидко та безкарно скористалися можливістю розпорядитися активами банку.

Банки сплачують до Фонду 3% від портфелю вкладів фізичних осіб, що гарантує повернення громадянам їхніх вкладів, але не більше 200 тисяч гривень кожному. Фонд спочатку отримує кредит в Мінфіні для сплати вкладникам, а потім намагається повернути свої кошти за рахунок активів банку. Тож банк мав активів на понад 5 млрд грн, з яких 3,5 млрд грн – депозитний портфель населення. Лише 1,7 млрд грн мали бути сплачені фондом вкладникам.

Проста математика. Хороший бізнес?

У той же час «Укрінбанк» домагається визнання постанов НБУ незаконними у всіх трьох судових інстанціях. 8 серпня 2019 року «Укрінбанк» отримав остаточне рішення про незаконність ліквідації.

Як ви думаєте, хтось поніс за це покарання?

Чи, можливо, було відновлено ліцензію? Позиція регулятора така – відповідного механізму не передбачено. 

Як так? Адже на кону мільярди доларів?

Як справедливо зауважував свого часу Карл Маркс, немає злочину, на який не пішов би капітал, якщо рентабельність перевищує 300%. В нашому випадку наряду з «капіталом» заслужено посідають місце НБУ та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. 

Чи не для цього і задумувався весь простий, як рекет 90-х, механізм – користуючись кризою, перекроїти банківський ринок та безкарно на ньому поживитися?

Ще одне важливе питання: якщо механізму реституції, тобто повернення в первісний стан, не існує, що у цьому випадку є справедливістю для бізнесу, держави, позичальників, а головне – вкладників банку?

У цій сфері величезні пробіли, але держава, законодавець мусять дати відповідь на це запитання.

У той же час, хтось отримав подарунок долі у вигляді можливості викупити свій кредит за 5% вартості…

Заставне майно за безцінь виставляють на торги. Зазвича тут живляться або спекулянти,  або крупні позичальники. Ні державі, ні вкладникам, акціонерам це користі не дає.

Крім того, останній, так званий «антиколомойський», закон взагалі перекладає на акціонерів фінансову відповідальність за непогашені внаслідок ліквідації банку збитки. При тому,  що акціонери банку не беруть участі ні в оцінці, ні в реалізації цього механізму Фондом. 

Мало того, що ліквідація банку була безпідставною і призвела до втрати вкладниками своїх коштів, для багатьох родин це рішення обернулося трагедією. 

Лише один приклад. Вкладник банку – колишній пілот, який заробив шестизначну суму в доларах США під час роботи в Африці. Він сподівався забезпечити гідне майбутнє родині і безбідну старість собі. Натомість отримав від Фонду 200 тисяч грн і за рік судової тяганини буквально згорів від стресу, помер, не дочекавшись справедливого вирішення питання з поверненням боргу. Його дружина і донька судяться досі.

Велика гра Великої палати ВС

Не виключено, що вся ця операція «ліквідація» і стала результатом впливу великих позичальників та адмінресурсу, які спільними діями вирішили перетягнути на себе кредитний портфель та активи банку. Для цього було використано навіть дуже логічне рішення акціонерів «Укрінбанку», виключити із найменування юридичної особи слово «банк», у зв’язку із чим юридична особа отримала зміненене найменування Публічне акціонерне товариство «Укрінком». Зазначене рішення акціонерів грунтувалось на положеннях банківського законодавства  про заборону використання слова «банк» у найменуванні юридичної особи, яка не має банківської ліцензії.

В одному зі своїх рішень Велика палата Верховного суду з подачі Фонду несподівано встановлює, що «Укрінбанк» та «Укрінком» - це дві різні юридичні особи. Хоча йшлося лише про перейменування. Код ЄДРПОУ юрособи не змінювався.

В розвиток Велика палата Верховного суду вирішила також, що всі вимоги «Укрінкому» до позичальників «Укрінбанку» на цій підставі є незаконними.

Це рішення, яке неможливо оскаржити, було винесено при перевазі в 1 голос та за існування 9 (!) окремих думок незгодних суддів. Але воно створило порушення принципу правової визначеності для колишнього банку та унеможливило стягнення в подальшому заборгованості. 

Тож що впало на шальку сліпої Феміди? Загадка. Але якщо правові позиції Великої палати створюють правові колізії, то чи є сенс в цій по суті четвертій судовій інстанції, скомпонованої дивовижним чином з представників всіх юрисдикцій, і яким має бути механізм усунення цих проблем? Симптоматично, що господарники проголосували проти вказаного рішення, а представники кримінальної юстиції, спеціалізація яких до цієї справи - жодним боком, проголосували «за».

Це питання досі дискутується в юридичному середовищі, хоча  з моменту винесення рішення минуло вже  5 років. 

Протягом цих років поки ніхто не може стягнути борги, ні Фонд, ні «Укрінком»,  позичальники продовжують користуватися кредитними канікулами, а вкладники по суті оплачують перерозподіл банківського ринку зі своїх рахунків.

То чи не настав час для змін і виправлення власних помилок?

Що далі?

Як видно, фінустанова не здається і готова працювати із позичальниками, готова гасити борги перед вкладниками, Фондом борги, що накопичилися, і далі шукає справедливості у судах.

Та законодавцю є про що подумати. Чи ефективним виявився механізм ліквідації? Чи не схожий він на звичайне рейдерство під прикриттям правильних гасел? Чому не був застосований механізм банкрутства? Який зиск державі сприяти продажу цінних активів за безцінь?

Як бути з тими активами, що через рішення ВП зависли у правовій невизначеності? Та хто має захистити у цій ситуації інтереси громадян,  держави, інвесторів?

«Укрінком» не здається і має власний план виходу із ситуації, що склалася. Та видається, що і держава, і національні регулятори, вочевидь, завинили банку та його вкладникам елементарну справедливість. Нині слово знову за Верховним судом. І багато хто з нетерпінням чекає, чи переможе в цьому кейсі  справедливість і законність, чи знову візьме гору інтерес деяких великих позичальників банку, які внаслідок цих всіх перепитій отримали шикарні кредитні канікули тривалістю вже понад 7 років та плекають надію взагалі позбутись боргів. Ми дізнаємося про це вже найближчими днями.