Україна скоро зможе лікувати важкохворих не за кордоном, а вдома

Минулого четверга Верховна Рада нарешті прийняла у другому читанні законопроект №2457, який повинен запустити процес створення ефективної системи трансплантації в Україні. Він вносить зміни у Закон, який Рада прийняла ще у травні минулого року, та через недієздатність попереднього керівництва МОЗу і попереднього складу парламенту його положення були недопрацьовані, а робота із запровадження повноцінної системи трансплантології в Україні перетворилася на перекидання і розбазарювання коштів. Запуск трансплантації відкладався, а разом із ним — і шанс на одужання, до якого деякі пацієнти, на жаль, не дожили.

Цифри на тлі байдужості колишнього керівництва жахають: за всю новітню історію незалежної України кількість виконаних трансплантацій не перевищує половину від річної потреби у даних операціях! Якщо на рік за життєвими показаннями потрібна трансплантація органів приблизно 5000 українців, то за період з 1996 по 2019 роки виконано 2258 трансплантацій нирки, 209 трансплантацій печінки, 8 трансплантацій серця та 1 трансплантація легень. І в останні роки цифри зменшуються — з 135 у 2015 році до менше ніж 50 у 2019! Ось — реальні показники роботи попередньої команди МОЗу!

Ми б і раніше могли замість витрачати колосальні кошти на лікування наших пацієнтів за кордоном — розвинути трансплантацію в Україні і пролікувати в рази більше важкохворих. Та не було політичної волі.

А за останні 10 років з держбюджету Україна витратила на лікування громадян за кордоном майже 2,2 млрд грн. При тому, що у нас проведення трансплантації майже втричі дешевше, ніж за кордоном, і можна було б врятувати на декілька тисяч пацієнтів більше за умов належної роботи системи трансплантації!

Як вже говорив, нарешті у 2018-му прийнятий Закон, який вперше сформував в Україні чіткий порядок взаємовідносин при проведенні трансплантації анатомічних матеріалів людині. Він ввів поняття трансплант-координатора — спеціаліста, який має не допустити зловживання з невиправданим вилученням органів і забезпечити координацію між реанімаційними відділеннями (де встановлюється факт смерті мозку пацієнта та вилучається орган) та центрами трансплантації. Крім того, Закон визначав, де мала будуватися і управлятися система трансплантації — у спеціалізованому органі центральної виконавчої влади. А ще він мав створити єдину інформаційну систему, в яку мали вноситися і донор, і реципієнт. Та тоді МОЗ не зміг (хоча заступники Супрун обіцяли встигнути!). І через це з 1 січня 2019 року взагалі могли зупинитися всі трансплантації! Тому ми, депутати, мусили відстрочити його дію. Це ми зробили й цього разу, коли минулого четверга проголосували за Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, що регулюють питання трансплантації анатомічних матеріалів людині».

Загалом, прийнявши цей законопроект, Рада тільки відкрила можливість розвитку трансплантології, усунувши всі законодавчі перепони. Тепер все залежить від виконавчої влади та місцевих адміністрацій, адже прийняття закону — це тільки початок великого шляху з розвитку трансплантації. А на ньому потрібно зробити багато.

Потрібно не просто створити єдину інформаційну систему. Потрібно зробити її функціональною — наповнити її інформацією про донорів та реципієнтів та надати всім медичним закладам можливість доступу до неї. Потрібно вивчити та забезпечити місцем роботи трансплант-координаторів — основних «супервайзерів» процесу трансплантації. Потрібно створити та забезпечити можливість роботи бригад з вилучення донорських органів та визначити організації, які забезпечать їх транспортування з місць вилучення до трансплантаційних центрів. У реанімаційних відділеннях потрібно забезпечити можливість встановлення факту смерті мозку — встановивши відповідне обладнання, та вивчити персонал. І головне. Необхідно забезпечити фінансування проведення трансплантації за схемою «гроші йдуть за пацієнтом». І ще багато і багато іншого, без чого неможливе функціонування та розвиток системи трансплантації у країні. Все це потребує значних фінансів, значного часу та інтенсивної скоординованої праці багатьох спеціалістів у МОЗі, місцевих адміністраціях та медичних закладах.

Але я впевнений, що ми зможемо пройти цей шлях, адже ми маємо вищу ціль — збереження життя та здоров’я тяжкохворих.

Валерій Дубіль, народний депутат України, ВО «Батьківщина», перший заступник голови Комітету, голова підкомітету з питань технічного регулювання та стандартизації у сфері охорони здоров'я Комітету Верховної Ради України з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування