Новости
Ракурс

Чи повинен суд допомогати прокурору?

«Такі проблеми в судочинстві, як змовництво, політичні махінації та правове протистояння можуть спотворити державний механізм і суспільство загалом. І якщо ми потураємо несправедливому ставленню до інших, то стаємо співучасниками злочину» («Судити по совісті» Браян Стівенсон)

Чи має суд  допомогати прокурору в належному здійсненні власних конституційний функцій?

Суть демократичної правової держави в тому, що кожен орган зобов’язаний виконувати ті функції, які на нього покладенні законом. Прокуратура – підтримання публічного обвинувачення в суді (п. 4. ч. 2 ст. 129 та п. 1 ч. 1 ст. 1311 Конституції України), адвокатура діє для надання професійної правничої допомоги в Україні (ч. 1 ст. 131Конституції України), судді для здійсненняправосуддя (ст. 127, 129 Основного Закону). Одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).


Близько року тому Верховний суд почув захисників трьох військовослужбовців батальйону «Айдар» – внаслідок порушення норм матеріального права скасував рішення суду двох попередніх інстанції та звільнив бійців при проголошенні судового рішення (Верховний суд вирішив проблему, яка існувала всі роки війни — адвокат Наталія Фещик

Справа перебуває на новому розгляді суду першої інстанції. Відповідно, судовий розгляд розпочато з первісного обвинувального акту.

Прокурор, розуміючи, що в такій редакції обвинувального акту чекати обвинувального вироку не перспективно, думав, як бути далі. Вирішив покластися на авторитету думку вищого суду держави та звернувся з проханням роз`яснити рішення суду та надання подальшого алгоритму власних процесуальних дій. Аргументуючи таку заяву незрозумілістю для себе в частині застосування норм матеріального права та прохаючи роз`яснити, за якими ж статтями кримінального закону мають кваліфікуватися дії військовослужбовців за обставин, встановлених судом першої інстанції. І це майже через п’ять років здійснення кримінального провадження.


Суд же, як і сторона захисту, вважають постанову суду касаційної інстанції від 05 лютого 2019 рокуhttp://reyestr.court.gov.ua/Review/79745329зрозумілою та аргументованою, складеною відповідно до вимог закону з посиланням на норми діючого кримінального процесуального закону, а також закону України про кримінальну відповідальність, викладеною чіткими зрозумілими реченнями і такою, що не містить у собі труднощів для розуміння її точного змісту (тим більше, для особи з юридичною освітою).


Прохання ж прокурора суду касаційної інстанції про надання правової оцінки діям військових та зазначення норми закону, за якими слід кваліфікувати дії останніх, є щонайменше недоречним, а можливо, і не професійним. Адже судом у мотивувальній частині постанови детально викладені мотиви, з яких він виходив при прийнятті рішення.


Питання суспільної небезпеки при кваліфікацій дій особи є надзвичайно важливим, як із суспільної  точки зору, так і в контексті призначення покарання, як наслідок таких дій.


Тому варто пам’ятати кожному: прокурору і адвокату, а також судді, що всі зобов’язанні знати закон, як матеріальний,так і процесуальний, та здійснювати свої функції незалежно, якісно та професійно. В свою чергу, суд не повинен надавати прокурору на тарілочці з золотою облямівкою конкретного алгоритму дій побудови правової позиції щодо здійснення власних функцій обвинувачення.


А з повним текстом судового рішення від 10 березня 2020 року можна познайомитися на загальнодоступному електронному ресурсі органу державної влади за номером справи № 233/514-16к.

Заметили ошибку?
Выделите и нажмите Ctrl / Cmd + Enter