Новости
Ракурс

Правнича наука і практика: розвиваємось чи стоїмо на місці

Останнім часом познайомився з монографіями двох молодих правничок-науковців. Одну з них – «Дефекти кримінального процесуального законодавства та засоби їх подолання» отримав в дарунок від авторки з Харкова Олени Лейби, а другу – «Здійснення  прокурором процесуального керівництва досудовим розслідуванням: теорія і практика», за авторством  киянки Мирослави Чорноусько,   придбав у видавництві «ПРАВО». Обидві наукові роботи видані за матеріалами дисертаційних досліджень авторок.

Названі  роботи знаходяться в полі зору моїх наукових зацікавлень: перша тому, що був учасником Робочої групи, яка у 2005-2007 роках розробляла Концепцію реформування кримінальної юстиції в Україні та філософію і перший робочий варіант Кримінального процесуального кодексу України. Друга – безпосередньо стосується тематики двох науково-практичних досліджень, присвячених захисту прав і свобод підозрюваної та затриманої  у кримінальному провадженні особи, а також - процесуальному керівництву прокурором досудовим розслідуванням, - досліджень, в яких довелось брати участь та які відбувались під патронатом знаного в Україні і світі Міжнародного фонду «Відродження».

Я не буду в цьому стислому  блогу  детально аналізувати зміст цих робіт, які є дуже змістовними і цікавими тому, що: по-перше, мені важко уявити, щоби в минулі часи з’явились наукові дослідження, присвячені аналізу ДЕФЕКТІВ законодавчої і нормотворчої техніки і процедур, оскільки апріорі майже завжди вважалися «священними коровами», яких могла «торкатись рука» лише «маститих і знаних» науковців і практиків; по-друге,  вразила сміливість і щирість молодих науковців піддавати обґрунтованій критиці сучасний стан законодавства і практики, яка надихає вірити в те, що наша правнича наука розвивається і намагається реально впливати на стан і «здоров’я» правової системи держави.

Разом з тим,  викликає в мене певні запитання той факт, що в цих монографічних  роботах не віддзеркалені результати тих ДВОХ, про які я згадав вище, ґрунтовних  науково-практичних досліджень та сформульовані в них висновки, які могли би суттєво підсилити авторські позиції. Пояснення цьому факту  в мене лише одне, що, не зважаючи на  опублікування двох багатосторінкових звітів за результатами цих досліджень. Вони, на жаль,  не набули широкого поширення і розголосу ні в науковій спільноті, ні серед юристів-практиків. Хоча, слід визнати, що  окремі результати дослідження, присвяченого правам людини за «зачиненими дверима», знаходять  своє втілення у діяльності Національної поліції України: так, наприклад, цього року за технічної допомоги  МФ «Відродження» та участі Громадської організації «Експертний центр з прав людини» в окремих регіонах України запроваджено комп’ютеризований облік та моніторинг процедур затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, що значно покращує стан дотримання їх конституційних прав і свобод. Але ініціатива в проведенні таких  заходів, як правило, належить громадськості та зарубіжним партнерам, а не самим установам та відомствам?!

Найбільше мене непокоїть все ж таки той факт, що  зазначені наукові дослідження,  маючи відігравати значну позитивну роль у покращенні стану окремих напрямків  кримінальної юстиції, не знаходять, за моїми спостереженнями, реальної зацікавленості  ні у законодавчої влади – Верховної Ради України, ні у  виконавчої – відповідних міністерств і відомств!

Я достеменно не знаю:

Чи читають такі роботи керівники профільних комітетів ВРУ і міністерств та відомств  або їх ні аналітики, помічники і референти?

Якщо читають, то як вони реагують на них і що  доповідають своїм патронам-роботодавцям?

Як ці результати досліджень реально впливають/можуть вплинути на підвищення ефективності діяльності ГПУ, НПУ, НАБУ, ДБР, СБУ, судової гілки влади та адвокатури?

Ще одне запитання хвилює мене достатньо давно. Чому держава в особі названих мною інституцій з власної ініціативи не здійснює державне замовлення на такі дослідження (можливо, навіть, на конкурсних засадах?) і не бере на себе повноваження та відповідальність за втілення результатів в практичну діяльність всіх складових правової системи держави?

Можливо, хто-небудь з читачів вважатиме ці запитання риторичними, але не ставити їх у публічній площині означає одне – нас ВСЕ влаштовує... мене – не влаштовує і тому написав  ці рядки!

Заметили ошибку?
Выделите и нажмите Ctrl / Cmd + Enter