Іноземні інвестиції: міф чи панацея

У нашій країні не залишилося українських грошей. Два роки революційної ситуації призвели до цього. Держава постійно займається залученням кредитів, підносячи цей процес як економічні перемоги, хоча отримання кредиту не є особливою проблемою для більшості країн, але не для совкової Росії і нинішньої пострадянської України. Банкіри усього світу стоять в черзі для того, щоб кредитувати будь-який працюючий бізнес або розглянути інші види фінансування. Головна відмінність кредиту від інвестиції — інший ступінь ризику для грошодавця. Кредит потрібно повертати в обумовлені терміни, незалежно від успішності бізнесу, а інвестиції повертаються тільки у прибуткових проектах. Нормальне завдання державних управлінців — не добути будь-які гроші, як це у нас робиться зараз, а залучити кошти, розділивши з інвестором відповідальність за здійснювані проекти. Кредитні гроші не прив’язують кредитора до проекту, а інвестиція — предмет для довгострокового співробітництва. Крім того, інвестиції залучають нові технології та нові практики корпоративного управління, які є дуже затребуваними сьогодні.

Так от із інвестиціями в Україні дуже погано.

Тут і далі: ілюстрація Insider за даними Держстату

Надходження прямих іноземних інвестицій (ПІІ), або довгострокових вкладень коштів компаніями-нерезидентами в економіку країни (наприклад, для організації та будівництва підприємств) у нинішньому році буде приблизно таке саме, як у минулому. Загальний обсяг, за різними оцінками, становитиме близько 45 млрд дол. (сума акціонерного капіталу і боргових інструментів). Цифра ця віртуальна, вона описує стан процесу, а не реальні вкладення. Це як ціна нафти марки Brent на біржі. За даними Державної служби статистики, нерезиденти в минулому році реально вклали 2,45 млрд дол. і одночасно вилучили 1,17 млрд дол.

Сума реальних вкладень у наступаючому році планується значно більша. Про це на початку минулого тижня під час публічного звіту міністрів економічного блоку заявив глава Мінекономрозвитку Айварас Абромавічус. «Завдання — залучити в нашу країну в наступному році 5 млрд дол. прямих іноземних інвестицій», — зазначив він. Також, за очікуваннями відомства, у 2016 році в Україну мають зайти щонайменше три особливо великих іноземних інвестори. Залишається тільки чекати виконання обіцянок.

Зараз уряд Арсенія Яценюка заявляє про зростання ПІІ на кінець року, хоча дані на сайті Держстату показують зовсім інші цифри. Інвестиції за перші три квартали 2015 року скоротилися на 3,9%, що в абсолютному вираженні становить 1,81 млрд дол. Падають капіталовкладення з боку ЄС, попри всі намагання української влади зблизитися з Європою в політичних і торговельних аспектах. Зокрема, з початку 2015 року обсяг прямих інвестицій із Євросоюзу скоротився майже на 17%. Хоча європейський комісар із питань розширення та політики добросусідства Йоханнес Хан вважає, що інвестиційний клімат покращується і нам варто за чотири роки без виборів ще більше сфокусуватися на реформах. У нього робота така — говорити про хороше. Але є інша оцінка. Наприклад, за розрахунками Всесвітнього економічного форуму (швейцарська неурядова структура, відома організацією щорічних зустрічей у Давосі), Україна посідає 79-те місце зі 140 країн у рейтингу ВЕФ. Нижче нас із країн колишнього СРСР розташовані Таджикистан, Вірменія, Молдова і Киргизстан. На превеликий жаль, реформи в Україні більше нагадують експеримент, а не комплекс послідовних дій із планами, цілями й термінами виконання.

Гроші люблять тишу, й нікому не цікаво підтримувати систему, що перебуває в стані хаосу, організовану сучасними реформаторами. За півтора року роботи нинішньої влади нічого не змінилося в плані зняття регуляторних бар’єрів і спрощення умов ведення бізнесу. Весь малий бізнес перебуває під загрозою позбавлення пільг і сплати всіх податків без будь-яких спрощень, для максимального наповнення скарбниці. Збільшення податкового тиску Кабмін проштовхує в парламенті одночасно з прийняттям бюджету на наступний рік. Питання дерегуляції використовують як аргументи у суперечці з МВФ для отримання нових кредитів, а не намагаються втілити в реальне життя. Адже відсутність регуляторних складнощів української системи якраз може привернути вільні західні та внутрішні кошти. Саме інвестиції, а не кредити. Причому зовсім не обов’язково розбиратися з походженням цих коштів. Важливіше, щоб вони працювали за запланованими схемами і приносили обумовлений прибуток.

Якщо розглядати основних інвесторів для нашої країни, то починати потрібно з банальних переказів від емігрантів і співвітчизників, що працюють за кордоном, які підтримують у такий спосіб тутешніх родичів. Можна проїхати Закарпаттям і побачити села, що складаються з двоповерхових особняків, побудованих на зароблені в Європі гроші. Так само було і на сході України, тільки на роботу їздили в Росію. У Москві настільки звикли до харків’ян і луганчан, що затьмарений розум російського обивателя легко сприйняв ідею Новоросії від Харкова до Одеси, забувши, що це територія іншої держави.

Привіт із офшорів

Інший дуже важливий напрям інвестицій в Україну — великі вітчизняні гроші, які повернулися з-за кордону. Це основна за обсягом частина офіційних коштів, спрямованих у нашу країну. В Україні продовжує працювати тільки вітчизняний капітал. Тому український міністр економіки говорить про п’ять мільярдів закордонних доларів як про серйозне досягнення. Сьогодні третина всіх коштів, що поступають до України, — це гроші з Кіпру, офшорної гавані Європи. Виведені сюди і заховані від державної уваги України гроші таким чином повертаються. Боротьба з офшорами, оголошена урядом Яценюка, призведе до того, що гроші все одно заховають — ось тільки повернути назад їх буде значно важче.

У цій ситуації немає нічого унікального — гроші люди приховують від держави завжди і скрізь. Офшори (від англ. оffshore — «поза берегом») як назва були придумані наприкінці 50-х років минулого століття в США. Хоча ще за часів давніх Афін, коли був введений імпортний і експортний двохвідсотковий податок, грецькі та фінікійські купці стали об’їжджати місто і використовувати як податкові притулки дрібні острови. За низкою оцінок, на сьогоднішній день обсяг усіх коштів в офшорах становить 20 трлн дол.

Інвестиції в Україну з Голландії також мають офшорну природу, це територія островів, що належать прапору Нідерландів, де ховаються українські гроші. Австрія та Велика Британія як інвестори виникли теж за офшорною схемою.

Друге місце Німеччини в списку інвесторів пояснюється інвестиціями в металургію, наприклад, кошти, надані Вадимом Новинським, компаньйоном Ріната Ахметова, на підтримку існуючих виробництв. Для справжніх німецьких інвесторів український ринок ніколи не був привабливим, там прийнято вкладати в довгострокові програми з гарантіями їх повернення.

Реальна частина російських коштів буде значнішою аніж та, що зазначена на малюнку. Величезною часткою українського бізнесу продовжують володіти росіяни, і підтримують вони його також через офшорні схеми. Наприклад, Новинський є українцем російського походження і депутатом Ради севастопольського походження. Окреслені російські цифри — це те, що не стали за звичкою покривати мороком.

Приватизація та концесії

Вдалим для інвестицій може виявитися наступний рік, пов’язаний із планами приватизації українських рентабельних об’єктів, якими держава не може грамотно управляти. Найбільша пов’язана з цим проблема — чиновники можуть провалити будь-яке найпростіше починання. До цього процесу підприємства потрібно елементарно підготувати і хоча б правильно оцінити.

Залучення зарубіжних коштів можливе не лише у вигляді продажу державної власності, але й у вигляді спільного використання. Цей інструмент визнаний у світі, і називається він концесія. В Україні існує чотири закони про концесію: загальний, а також ті, що регулюють відносини у сфері теплокомуненерго, у використанні шахт і доріг. Всі ці закони не вигідні для держави і дають змогу приватнику маніпулювати державними коштами. Занижувати концесійну плату й розвивати використовувані об’єкти за державні гроші. Хоча концесійні відносини і є інвестиція, при якій держава повинна отримувати тільки прибуток, а приватник — відповідати за поточні проблеми. Питання контролю в цій сфері не вимагають ніяких реформ і здатні залучити додаткові кошти в державну скарбницю. При створенні працюючого механізму контролю над концесіями Україна здатна отримувати, а не витрачати гроші на підтримку об’єктів. Крім того, при створенні подібного механізму можна не продавати приватникам державні об’єкти, а здавати в концесію, отримуючи гроші щомісяця. Це стосується портів, які планують приватизувати.

За даними Світового банку, в країнах, що розвиваються, на частку концесій зараз припадає до 70% контрактів, які держава укладає у сфері транспортної інфраструктури (залізниці та автомобільні дороги, морські та аеропорти). На сьогоднішній день концесійні договори укладаються в чотирьох десятках країн, включаючи Францію, Німеччину, США, Велику Британію, Італію. Це теж світовий досвід, яким необхідно користуватися.

Досвід сусідів

Для порівняльної оцінки інвестиційного середовища України можна поглянути на невеликого західного сусіда — Словаччину. Ця держава показала одні з найбільш швидких та ефективних перетворень бізнес-середовища у світі. Економіка Словаччини на сьогодні демонструє найшвидше зростання в Центральній Європі. Податкові реформи, висококваліфікована робоча сила і державне стимулювання країни створили так званий рай для інвесторів, що привертає знамениті на весь світ компанії, такі як Peugeot-Citroen, Hyundai, Kia Motors, Ford Motors, Volkswagen, Dell Computer Corporation, IBM, Lenovo, Sony, Samsung, US Steel, Tesco Stores SR. Мінімальна заробітна плата в Словаччині на початок цього року становила 380 євро, середня — 825 євро.

Що стосується залучення коштів в інфраструктурні об’єкти, то цікавим є досвід нашого південного сусіда — Туреччини. Це 18-та економіка світу (нагадаю, Україна в шостому десятку). Економічний ривок у цій країні стався з прийняттям у 2003 році закону про прямі іноземні інвестиції. Його основним інструментом стали спеціальні інвестиційні зони (СІЗ), в яких діють особливі податкові режими і пільгові умови для ведення бізнесу. Таких зон у Туреччині близько 200, і діляться вони на три види: технопарки, організовані промислові зони і вільні зони. Основна частина їх сконцентрована в історично сформованих індустріальних та наукових центрах.

Ще одним інструментом стимулювання інвестицій стало створення Асоціації іноземних інвесторів, яка представляє інтереси іноземних інвесторів у турецькому уряді, стежить за виконанням законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. На сьогодні у Туреччині зареєстровано близько 30 тис. іноземних компаній. Заможним туркам нема чого ховати гроші в офшорах, кошти можуть спокійно працювати всередині країни, і 12 млрд дол. ПІІ минулого року — це реальний капітал, залучений у державу. Співпраця з цією країною також цікава для України на тлі російсько-турецьких негараздів. Це малоемоційна наука, заснована на цифрах.

Куди йдуть гроші з України

Незважаючи на внутрішню кризу, українці продовжують вкладати гроші за кордон. Придумана багато років назад схема продовжує працювати незважаючи на революції, війни та елементи розрухи в окремих частинах держави. Спочатку всілякі кіпри й інші острови, потім Росія, де є завод навіть у президента України, інвестиції в банкірську Латвію та географічно звичну Польщу, державу з відмінним інвестиційним кліматом. Все говорить про те, що залишилися ще люди, які вміють заробляти гроші в нашій країні. Всі перепони для виведення капіталів за кордон давно подолані. Згідно з українським законодавством, інвестиція за кордон — це переказ коштів за кордон «з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту». Українські олігархи, купуючи яхту на Блакитному березі, думають саме про досягнення соціального ефекту і діють згідно з буквою закону.

Висновок зі сказаного простий — для іноземців ми малоцікаві, і потрібно орієнтуватися на внутрішні резерви, хай би там як вони називалися. Це перехід від сировинної економіки до виробництва товарів із високою доданою вартістю (навіть у традиційному для України агропромисловому комплексі), розвиток малого та середнього бізнесу, впровадження технологій. Країна володіє серйозним ресурсом — дешевою робочою силою за досить високої кваліфікації кадрів. Половина вітчизняного ВВП перебуває в тіні, й потрібно думати в першу чергу не про офіційну частку, а про цю тіньову половину, створюючи умови підприємцям для легалізації та спрощення ведення бізнесу. Люди самі потім зможуть знайти гроші де завгодно, в тому числі за кордоном.