Суддя вщент розгромив рішення Конституційного суду

Конституційний суд України без жодного зауваження схвалив законопроект №3524 про внесення змін до Основного Закону в частині правосуддя. Водночас, як випливає із опублікованої сьогодні розгромної по суті окремої думки судді КСУ Миколи Мельника, така позиція аж ніяк не є одностайною. Пропонуємо читачам витяги з документа, підписаного суддею.

Конституційний суд України формально дав оцінку законопроекту (реєстр. №3524), належним чином не обґрунтував висновок. Суд не взяв до уваги, що частина положень законопроекту суперечить вимогам ст. 157 Основного Закону, оскільки передбачає обмеження прав і свобод людини та громадянина, не зробив застережень стосовно тих положень законопроекту, практична реалізація яких через наявну недосконалість та невизначеність може призвести до негативних наслідків.

Запропоновані зміни не забезпечать розв’язання існуючих у сфері правосуддя проблем та досягнення задекларованих цілей — утвердження в Україні незалежної судової влади шляхом її деполітизації, забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом. Вони не усунуть політичного впливу на судову владу та її залежність від політичних інститутів, а навпаки — ускладнять цю проблему, зробивши її ще більш суспільно небезпечною, оскільки призведуть до порушення існуючого балансу (системи стримувань та противаг) політичного впливу на судову владу за рахунок несиметричного перерозподілу відповідних повноважень на користь президента України.

Протягом певного часу (щонайменше двох років) у глави держави зосередяться надмірні повноваження у сфері судової влади: визначення системи судів (утворення, реорганізація та ліквідація) та формування їх складу (призначення на посаду судді, переведення суддів з одного суду в інший). Таким чином, у разі прийняття законопроекту політичний вплив на судову владу з диверсифікованого стане концентрованим, що, як показує так звана судова реформа 2010 року, лише посилить залежність судової влади.

Запровадження новел несе потенційну загрозу конституційному ладу України, а саме засадничому конституційному принципу, відповідно до якого «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», призведе до ще більшої політизації судової влади, посилення залежності суддів, ускладнення доступу до правосуддя, а також створить додаткові ризики та загрози конституційно-правовому статусу людини і громадянина в Україні. Адже передбачає обмеження, а в деяких випадках скасування прав і свобод людини та громадянина, зокрема, права на судовий захист, права на правову допомогу, права на захист від обвинувачення.

Пропоновані зміни суперечать вимогам Конституції, яка не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина.

Законопроект підтверджує чітко виражену тенденцію нинішнього етапу конституційної реформи, яку виявили попередні законодавчі ініціативи щодо внесення змін до Основного Закону, розглянуті КСУ у 2015 році (реєстр. №1776 і №2217а). Ця тенденція полягає, з одного боку, у зниженні рівня незалежності судової та законодавчої влади, зменшенні повноважень парламенту, з другого — у розширенні повноважень президента та збільшенні його політичного впливу в системі державної влади. В умовах слабкої демократії, суспільно-політичної нестабільності, відсутності ефективної правової системи та повноцінної дії принципу верховенства права це може створити передумови для ігнорування базового конституційного припису про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Не здійснивши глибокого аналізу положень законопроекту, не дослідивши прямих та опосередкованих зв’язків між ними і нормами Конституції , КСУ не виконав покладеної на нього місії.

Він не врахував того, що будь-які зміни до Конституції України в частині правосуддя в особливий спосіб впливають на стан забезпеченості усіх прав і свобод людини та громадянина. Адже право на судовий захист є водночас особливим універсальним правовим засобом, за допомогою якого захищаються та утверджуються усі інші права і свободи людини та громадянина.

Практика неналежного здійснення Конституційним судом України конституційного контролю змін до Основного Закону України набула системного характеру. Останній висновок КСУ є продовженням практики суто формального здійснення ним функції конституційного контролю, що призводить до фактичної відсутності ефективного механізму правової охорони Конституції України та недопущення свавілля державної влади. Така практика свого часу вже породила вкрай небезпечні ситуації, які характеризувалися ризиками та загрозами посягання на конституційний лад та територіальну цілісність України, узурпації державної влади, виникнення суспільних потрясінь, масового порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина. Відсутність реального конституційного контролю сьогодні негативно впливає не тільки на остаточний зміст конкретного законопроекту про внесення змін до Конституції, але й може призвести до значно глибших і непередбачуваних негативних наслідків у майбутньому.

Запропонованій законопроектом системі нового судоустрою України бракує чіткості, однозначності, визначеності та завершеності. Її практичне запровадження призведе до: 1) фактичного виключення з тексту Конституції чіткого визначення судової системи України; 2) конституційної невизначеності системи судів; 3) створення на конституційному рівні передумов для перетворень у сфері судоустрою, які можуть спричинити додаткові ускладнення у доступі до правосуддя, погіршити забезпечення судового захисту прав і свобод людини та громадянина. Ризик таких перетворень посилюється тим, що впродовж наступних двох років (до 31 грудня 2017 року) суди утворюватимуться, реорганізовуватимуться та ліквідовуватимуться не законом, а президентом України. Наслідком запровадження перелічених конституційних новел щодо судоустрою в Україні може стати обмеження права на судовий захист.

Глава держави буде наділений повноваженням упродовж двох років здійснювати переведення суддів з одного суду до іншого. Проте, якщо за чинним законодавством президент України здійснює переведення судді до іншого суду лише в межах п’ятирічного строку, то за вказаною новелою він здійснюватиме переведення усіх суддів до інших судів, у тому числі до апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного суду.

Прикметним є те, що переведення суддів з одного суду до іншого — це єдине повноваження Вищої ради правосуддя, здійснення якого нею відтерміновується згідно з Прикінцевими та Перехідними положеннями законопроекту. Таке відтермінування дасть можливість президенту України суттєво впливати на формування складу будь-якого суду, у тому числі Верховного суду. Це, безумовно, знизить рівень незалежності суддів.

Це ж стосується і закріплення за президентом України на два роки повноваження утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати суди. Як і в попередньому випадку, не існує жодних правових та організаційних перешкод для того, щоб з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» був запроваджений новий порядок визначення судоустрою в Україні, відповідно до якого суди утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються законом (редакція ст. 125 Конституції України, запропонована законопроектом). Наділення президента України вказаним повноваженням не тільки дає йому можливість упродовж двох років на власний розсуд визначати конкретні елементи вітчизняного судового устрою, а й створює передумови для посилення залежності від нього судів і суддів. Останні через нечіткість і неоднозначність положень редакції ст. 125 Конституції України, запропонованої законопроектом, опиняться у невизначеному стані.

Недоліки зазначених конституційних новел, у контексті забезпечення прав і свобод людини та громадянина, посилюються їх поєднанням із пропозицією про подальше призначення суддів виключно президентом за поданням Вищої ради правосуддя. «Церемоніальність», якою обґрунтовується таке повноваження глави держави, спростовується як самим змістом пропонованої норми, так і наявною практикою реалізації главою держави повноваження призначати суддів на посади вперше.

У пропонованих змінах передбачено, що суддю може бути без згоди Вищої ради правосуддя затримано або утримувано під вартою чи арештом у випадку затримання «під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину». Водночас не всі тяжкі та особливо тяжкі злочини є умисними і тим більше насильницькими та зумовлюють необхідність негайного затримання судді. Відповідно до Кримінального кодексу України, тяжкими та особливо тяжкими злочинами визнаються також злочини, вчинені з необережності, або злочини, характер яких зовсім не зумовлює необхідність негайного обмеження чи позбавлення свободи. Наприклад, тяжким злочином є постановлення суддею завідомо неправосудного рішення, вчинене за кваліфікуючих обставин (ч. 2 ст. 375 Кримінального кодексу України). Таким чином, пропонована конституційна новела уможливить затримання судді правоохоронними органами у тому разі, коли його рішення не збігатиметься з баченням працівників цих органів (зокрема, прокуратури). Для такого затримання їм достатньо буде формально оцінити рішення судді як завідомо неправосудне і внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Постійне очікування такої загрози може істотно впливати на здійснення суддею правосуддя.

Конституція України передбачає вичерпний перелік повноважень Вищої ради юстиції. Натомість законопроектом пропонується реорганізувати її у Вищу раду правосуддя та визначити, що, крім перелічених у ст. 131, вона «здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України». Відповідність вказаної пропозиції вимогам ст. 157 Конституції України викликає обґрунтовані сумніви. Усі повноваження Вищої ради правосуддя як конституційного органу мають бути визначені виключно Конституцією, що зумовлюється важливістю для держави та суспільства здійснюваних цим органом функцій. Аналогічний підхід застосовано у Конституції України до визначення повноважень глави держави та парламенту. Пропоноване законопроектом закріплення в Основному Законі України положення, згідно з яким Вища рада правосуддя може наділятися додатковими повноваженнями законами, несе в собі небезпеку наділення цього органу невластивими функціями, політизації його діяльності, надмірного посилення впливу на суди та може спричинити настання інших негативних наслідків, що загрожуватиме незалежності суддів та реалізації права на судовий захист.

Запровадження запропонованих у законопроекті новел несе потенційну загрозу конституційному ладу України, а саме засадничому конституційному принципу, відповідно до якого «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову». Це призведе до ще більшої політизації судової влади, посилення залежності суддів, ускладнення доступу до правосуддя, а також створить додаткові ризики та загрози конституційно-правовому статусу людини і громадянина в Україні, оскільки передбачає обмеження або скасування прав і свобод людини та громадянина, права на правову допомогу і на захист від обвинувачення.

Таким чином, не здійснивши глибокого аналізу положень законопроекту, не дослідивши прямих та опосередкованих зв’язків між ними і нормами Конституції, Конституційний суд України не виконав покладеної на нього місії, що може негативно позначитися на конституційно-правовому статусі людини та громадянина.