Інформаційний фронт: час переходити до наступу

Про те, як Україні змінити практику інформаційної оборони від гібридних атак Росії й перейти до інформаційного наступу, про основні різновиди російських інформаційних операцій розповів Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (з виступу на міжнародному форумі «Комунікаційно-контентна безпека в умовах гібридно-месіанських агресій путінської Росії»*).

Система інформаційної безпеки в Україні тільки формується, а спеціально створене Міністерство інформаційної політики поки не наблизилося до розуміння інструментів інформаційної протидії, діючи за суто оборонним принципом «реакція слідом за ударом». Напевно, немає необхідності доводити, що така позиція навряд чи призведе до перемоги. На полі інформаційних битв найкраще становище має сторона, що демонструє активні і креативні дії, а не та, яка марнує час на розшифровку складних багатоходівок ворога, а потім готує відповіді.

Сьогодні Україні потрібно переходити від інформаційного опору до інфонаступу. У засобах масової інформації має бути 70–80% українського контенту. Однак коли йдеться про роботу з фокусними групами, слід працювати і російською мовою. Нам бракує активних напрацювань із російськомовними українцями.

Національна система інформаційної безпеки має включати підрозділи розвідки, контррозвідки, інформаційної обробки й безпосередньо інформаційних операцій. Досвід дворічної війни Росії проти України засвідчив необхідність формування структур інформаційної безпеки, які б відповідали за оперативне інформаційне реагування в окремих відомствах з урахуванням специфіки їхньої діяльності. Тільки за умови оперативної взаємодії держави і приватного сектора можна перейти від оборони до атак. Це особливо стосується правильно вибудуваної схеми взаємодії держави зі ЗМІ, з огляду на роботу із «закритою» інформацією й участь засобів масової інформації у спеціальних інформаційно-психологічних операціях.

Аби серйозно підійти до побудови власної національної системи інформаційної безпеки, необхідно ґрунтовно дослідити систему противника. Експерти Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР) постійно тримали питання інформаційних операцій Кремля проти нашої країни у фокусі своєї уваги. Після травня 2002 року у відповідь на озвучені наміри України здійснити євроатлантичну інтеграцію РФ почала системну підривну війну на знищення нашої держави. З цього моменту регулярний аналіз методів і принципів інформаційно-диверсійних дій Кремля був включений до переліку завдань нашого центру.

Інформаційні операції (ІО) можна схематично розділити за різновидами комунікаційних каналів. Потрібно розуміти, що використовувані канали можуть комбінуватися найбільш витонченим чином, аж до потужних інформаційних ударів на всьому фронті. Для всебічного вивчення та аналізу пропонуємо виділяти такі ІО.

1. ІО як інформаційна дезінформація (провокація) за участю ЗМІ або недержавних структур.

Класичний приклад — горезвісна стаття «Механічний мандарин» (2009 рік) політтехнолога Ігоря Джадана (близького до Кремля) про те, що війна з Україною реально можлива.

Під час війни проти України 2014 року Росія надзвичайно активно впроваджувала дезінформацію переважно через державні ЗМІ. Російське агентство ІТАР-ТАСС стало штабом інформаційних провокацій. Повідомлення ТАСС у вересні 2014-го можна вважати класичним: «У найбільших містах південного сходу <...> жителі Харкова, Дніпропетровська, Одеси, Запоріжжя, Херсона та Миколаєва вийшли на центральні вулиці і майдани своїх міст із вимогою до офіційного Києва припинити підтримувати війну проти населення Донецької й Луганської областей. За інформацією організаторів акцій, висловити свій протест проти політики української влади вийшли понад 5000 осіб».

Українські ЗМІ у відповідь могли лише розвінчувати цей міф: «Російське агентство повідомило про масові мітинги й «марші миру» проти бойових дій на Донбасі, яких насправді не було». Якщо з боку Москви це було посланням як до російської, так і до української аудиторії, то українська відповідь була обернена до української аудиторії й не вплинула на російську (читачі повідомлень зазвичай не читають спростувань).

2. ІО, що проводяться академічними або науковими структурами Росії.

Будь-яка галузь науки в Росії, незалежно від належності до держави, жорстко контролюється. Передусім це зміна й переписування історії. Наприклад, у пікові періоди протистоянь саме уповноважені спецслужбами псевдовчені РФ віщали, що української мови як такої немає. А український народ — частина російського.

3. ІО, що проводяться офіційними структурами, зокрема першими особами держави.

Щодо України з певною періодичністю виникали політичні інформаційні акції з умовними назвами «сирна», «газова», «цукеркова», «цукрова», «м'ясна» війни. А про питання перебування Чорноморського флоту у Криму Москва пам'ятала завжди.

Безумовно, ієрархія відіграє тут ключову роль. Між виступом у Севастополі Юрія Лужкова (колишнього мера Москви) і програмною промовою 2008 року Володимира Путіна (тоді обіймав посаду прем'єр-міністра) на саміті НАТО, що проходив у Бухаресті, — прірва. Однак обидві спецоперації було здійснено за єдиною методикою.

Хочу звернути особливу увагу, що в пікові моменти Путін особисто реалізує заходи інформаційно-психологічного впливу. Наприклад, на західних лідерів. Так, 27 травня 2016-го господар Кремля перед офіційним візитом до Греції статтю для грецької газети «Катимерині» підписав особисто. У матеріалі він «освіжив пам'ять» грекам щодо ключової ролі Росії в незалежності Греції. Основна мета маніпуляцій президента РФ щодо розхитування позиції Греції спрямована на розкол ЄС і НАТО, ослаблення санкцій із боку Заходу, стимулювання проведення виборів в окупованих частинах сходу України. Попри заяву президента Європейської Ради Дональда Туска про те, що санкції проти Росії буде продовжено, з'явилася обережна й надто м'яка позиція Франції, а саме, за висловом президента Олланда, «істотний крок Росії» у виконанні Мінських угод. Проросійська реакція прем'єр-міністра Греції Алексіса Ціпраса була прогнозованою: у травні 2016 року він назвав західні санкції щодо РФ непродуктивними.

4. ІО, що проводяться слідом за провокаціями за участю армійських (силових) структур РФ.

Висадження просто на пляжі у Феодосії 2006 року десанту морської піхоти Росії можна назвати класикою. Сучасні ігри стали ще небезпечнішими. Регулярні порушення повітряних кордонів російськими бойовими літаками супроводжуються явною демонстративністю і граничним ризиком, і дійсно неодноразово наражали на небезпеку життя багатьох людей. Тільки рішучість турецького військово-політичного керівництва, яке дало команду знищити російський літак-порушник, змінила ситуацію, хоча й сильно розпалила її.

Росія постійно для нав'язування своєї позиції з різних питань використовувала з безсоромним цинізмом міжнародні організації. Через це трибуни ООН і ОБСЄ часто були схожі на справжні поля битв. Трапилося так, що на одному із засідань ОБСЄ в Берліні у квітні 2015 року автор цих рядків був і свідком, і учасником російської спецоперації. Із 80 учасників від 23 країн тільки представники Держдепу США і представниця МЗС Естонії сказали, що в Україні йде війна. Всі решта говорили про «українську кризу» або того гірше — про громадянську війну. До речі, ще один факт. В ОБСЄ від України один представник, тоді як від Росії було шестеро. Я підняв руку і виступив, назвав Росію ворогом України, що веде війну проти нашої країни. Посол РФ відразу зреагував: «Яка війна? У нас триває співпраця в галузі енергетики, економіки, дипломатичні зв'язки не перервані. Це фейк». Це елемент сучасної гібридної війни, у якій бої ведуться всюди, а не лише на лініях дійсно бойових битв.

5. Створення та просування рейтингів.

Маніпуляція цифрами завжди була частиною інформаційних воєн. Із часів Сталіна особливістю суто російської маніпуляції було трепетне ставлення до вождів. Слідом за силовим захопленням та анексією Криму було проведено інформаційну операцію, внаслідок якої рейтинг Путіна штучно піднявся практично до сталінського. Сучасна соціологія, що маніпулює громадською думкою, видала небувалий зліт показників всенародної підтримки господаря Кремля до 88%.

6. ІО з використанням специфічних комунікаційних каналів — спеціально випущених телепередач, фільмів, книг, використання монументів і вигідних образів минулого.

Книжковий ринок України починаючи з 2008 року почала наповнювати спецлітература, що виконує дуже своєрідні функції. Перед російською елітою, яка прагне реалізувати проект «Імперія», стояло потрійне завдання: протиставити український народ і владу, відвернути західний світ від України й відродити ідею про повернення до тісної дружби з Росією — звісно, у ролі покірного придатка нової імперії.

Зміна риторики й динаміки просування книжкових проектів на території нашої країни була поступальною. Наприклад, «Росія і світ. Нова епоха» (професійний аналіз експертів під редакцією Сергія Караганова) нав'язував ідеї досить обережно: «У разі нормалізації та оптимізації економічних відносин із Росією і встановлення партнерських відносин із Європейським Союзом Україна збереже багатонадійні перспективи росту. Однак якщо Києву буде нав'язаний процес втягування в НАТО, на країну очікує потужна соціально-економічна та геополітична криза, що знищує надії на успішний розвиток». Відкрито граючи на команду Путіна, експерти все ж надто дорожили своїми добрими іменами, тому не могли не приписати пару рядків про успіх України на євроатлантичному напрямі.

Далі книги почали дедалі більше орієнтуватися на масову аудиторію. Згадана вище теза експертів не змінилася, просто модифікувалася за всіма правилами чорної риторики. Карстен Бредемайер, відомий фахівець із чорної риторики, говорив, що для впливу на опонентів потрібно застосовувати принцип триканальної аргументації (візуальної, аудіальної та кінестетичної), проте приблизно 75% матеріалу, який зберігає наша пам'ять, надходить візуальним каналом. Хочу зазначити, що зазвичай чим нижче рівень інтелекту, тим краще працює візуальний канал, витісняючи решту. Іншими словами, обиватель найчастіше краще сприймає картинки, ніж розплутування причинно-наслідкових зв'язків. Саме у такий спосіб діяли політичні видання, що їх було закинуто на ринок України. Так, у чотирьох із п'яти подібних книг, які з'явилися на ринку в березні 2009 року, описувалися битви російських військ з українськими, це і є впливом на візуальний канал читача. У такий спосіб відбувалася масова психологічна обробка української аудиторії.

7. Масовані ІО. Спеціальний моніторинг ЗМІ.

Прикладом такої масштабної інформаційної операції може слгувати контекст публікацій, зафіксованих ЦДАКР у серпні 2009 року. Розробляється смислова картинка або ряд, яка запускається у ЗМІ «по колу», тобто в різноманітні засоби масової інформації (починаючи від інформагентств і закінчуючи глянцевими журналами) з різною періодичністю випусків. Наприклад, «Розпад України дійсно неминучий...». Далі проводиться огляд чималої частини російських ЗМІ. У такий спосіб створюється ефект масовості публікацій. Насправді це один приклад інформаційних диверсій, що виконують єдине завдання.

Наприклад, одним із завдань 2009-го було поширити думку, згідно з якою гострота політичної кризи породжена насамперед тим, що президент України «посаджений на свою посаду Америкою як виключно антиросійський інструмент», і «жодні інші функції він не здатен виконувати».

Придумали і варіант розпаду України. Відокремлення Галичини, тобто «місцевості, на якій спочатку обкатувалася ідея українства і через яку вона просувалася, від власне України. У такому разі російська більшість населення України возз'єднається з рештою Росії».

8. Великі комплексні ІО, що проводяться штучно створеними лідерами думок.

Наочним прикладом може слугувати операція з просування книги «Брат» на український ринок. На це пішли величезні гроші. Передбачалася не лише реклама книги в метро, про яку до того часу на українському книжковому ринку навіть і не чули, а і створення політичної сили. Роль проросійського лідера української партії «Велика Україна» була опрацьована в деталях.

Трохи про технології впливу. Книгу читати не обов'язково. Вона використовується як інформаційний привід, що починає працювати за правильного розподілу ресурсу. Матеріали про книгу зазвичай проходять кілька пов'язаних одне з одним кіл впливу на аудиторію. Перше коло — онлайнове, публікації ростуть як гриби відразу ж після презентацій та бліц-інтерв'ю. Наступне коло виходить на щоденні газети з досить короткими (до 4000 знаків) інформативними публікаціями. Ще одне коло стосується щотижневих і щомісячних аналітичних публікацій у газетах і журналах. Далі виходять матеріали у спеціалізованих виданнях, згадки й обговорення на круглих столах і міжнародних конференціях. Природно, кола впливу спрямовані на абсолютно різні аудиторії, що майже не перетинаються. В авторитетних дослідженнях із медіапсихології (наприклад, Петера Вінтерхоффа-Шпрука) стверджується, що під час обговорення проблеми приблизно 75% учасників використовують саме вторинну, коротшу й «упаковану» інформацію, де досить згадки ключової тези і її аргументації. Приклад із російськими книгами на ринку України — це частина продуманої, ретельно вибудуваної в часі і просторі підривної інформаційної війни.

Використання лідерів думок Росія поставила на потік. Так, Саркозі після терактів у Парижі поспішно заявив про необхідність співпраці з РФ. Кремль активно використовує французьких, італійських парламентарів, навіть ветеранів американської розвідки, які виступили свого часу, якщо не помиляюся, 2014 року, із заявою, що, за їхніми даними, на сході України російських військових немає.

Перед самітом НАТО у Варшаві Альянс провів роботу з вивчення того, якої саме допомоги потребує Україна. Кілька рекомендацій стосувалося саме інформаційної сфери. Йшлося про те, що українська влада занадто захопилася державною дипломатією, потрібно перенести це на рівень «держава й суспільство іноземних держав» і «суспільство — суспільство». Потрібні серйозні зусилля, щоб витягнути імідж України за кордоном, особливо в Європі. Про які санкції ми можемо говорити, якщо «Мотор Січ» постачає через треті країни двигуни в Росію і в нас іде відновлення енергетичної взаємодії з РФ?!

Кремлівська пропагандистська машина створювалася багато років, обкатувалася на воєнних конфліктах у Чечні, Абхазії, Південній Осетії, Придністров'ї та Криму. Все ж, попри глобальний масштаб Росії на інформаційному фронті, кремлівська інформаційна машина-монстр почала пробуксовувати. Світова громадськість здебільшого в особі волонтерських організацій зробила великий крок уперед у справі розшифровки кремлівських «смислових галюцинацій», до цього процесу приєдналися й державні служби багатьох країн. Проте Україна й західна спільнота досі далекі від того, аби зробити протидію ефективною, технологічно налагодженою.

Міністерство інформаційної політики сьогодні переважно опікується роботою на передовій, на інформаційному фронті на сході України, у зоні бойових дій або прилеглих до неї. Насправді головний наш інформаційний фронт — у Європі та США. Це найважливіший фронт.

*Міжнародний форум «Комунікаційно-контентна безпека в умовах гібридно-месіанських агресій путінської Росії» відбувся 9–10 червня 2016 року у Військовому інституті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА