Про що можна пошкодувати після пластики носа — розповідь пацієнтки

Своїм досвідом пластичної операції на носі поділилася з Cosmopolitan Сюзанн Барстон (Suzanne Barston), розповідь якої ми наводимо від першої особи.

«Ти була б такою гарненькою, якби не ніс, — сказала вона з милою усмішкою, яка геть не прикрасила сенсу цих слів. — Я не можу уявити тебе Джульєттою. Хіба що вона була б іншої національності».

Я усміхнулася у відповідь, швидко блимаючи, щоби змахнути сльози, які погрожували видати мою біль. Що ще я могла зробити? Вона була шанованим професором, а я — простою першокурсницею, яка в студентському театрі прослухувалася на роль найромантичнішого шекспірівського персонажа. Вона була права.

Я ніколи не думала про свій ніс як про серйозну проблему. Так, він був задовгий, з яскраво вираженою горбинкою посередині. Звичайно, я мала давню звичку підпирати кінчик носа пальцем, сподіваючись на те, що одного разу це зробить його кирпатим. Та я ніколи не замислювалася про пластичну операцію, оскільки була впевнена: мій ніс не настільки величезний, щоб пережити такі витрати й біль.

Однак по мірі дорослішання і занурення в кар'єру актриси я почала переглядати своє ставлення до косметичної хірургії. Поява мого носа на фотографіях автоматично знижувала мене до рівня «занадто екстравагантних» ще до того, як я встигала відкрити рота. Я вийшла заміж і годинами агонізувала над весільними фотографіями, думаючи про те, наскільки б краще я виглядала, якби фотограф обрав інший ракурс.

Наближався мій 30-й день народження, і думки про дітей і відповідальність стали для мене фінальним поштовхом. Я вже мала гроші на ринопластику, і якби під час операції сталося щось жахливе, ніхто інший від цього б не постраждав. (Так, був мій чоловік, але на той час ми були одружені всього лише рік, тож він зміг би швидко оговтатися і знайти собі когось іншого. Можливо, з красивішим носом.)

Єдине, що не давало мені спокою, — це моє самовідчуття. Я була затятою феміністкою, яка проповідує справжню, яскраву красу й повалення культу Барбі. Що подумають мої друзі, якщо я ляжу під ніж? Але, знову-таки, я ж не робила це заради чоловіка. Мій чоловік зустрів мене, закохався й одружився зі мною з тим носом, який мені був даний від народження. Взагалі-то він був категорично проти операції. Я робила це для себе, тому що хотіла почати свій четвертий десяток із носом, який би мені личив. Я більше не хотіла бути екстравагантною. Я хотіла бути серйозною, і щоб мене судили за моїм талантом. Я хотіла бути Джульєттою.

Я знайшла пластичного хірурга в одному реаліті-шоу, оскільки думала: «Ну, якщо він був на ТБ, значить, точно хороший». Він сказав мені, що я — «симпатична дівчина, якій потрібен симпатичніший носик». Він також намагався вмовити мене на збільшення підборіддя, та я одразу ж відкинула цю ідею, подумки похваливши себе за хоч і невеличкий, проте опір патріархату. (Не можу заперечувати, що вартість операції на підборідді була не меншим стимулом для відмови, ніж моя внутрішня феміністка.)

Операція пройшла без ускладнень, як і процес відновлення. І нарешті настав день, коли можна було зняти пов'язку і представити світові мій новий ніс у всій своїй красі.

І він був прекрасний. Гарненький і прямий, трішки задертий.

Але минали місяці, і я почала помічати за собою дивні речі. Тепер, коли мій ніс став прямим, решта обличчя здавалося кривим. Моя усмішка косила вліво, одне око стало помітно більше за друге. Я почала сумувати за своїм носом — як іноді сумуєш за поганим хлопцем після побачення з іще гіршим.

Але головне — я зрозуміла, що чудернацькою мене робив зовсім не мій великий ніс із горбинкою. Це стосувалося всього мого обличчя, кривуватої усмішки, хрипкого голосу. Я усвідомила, що все це робить мене унікальною, це не ярлик ганьби, а предмет гордості.

Часом я шкодую, що більше не маю свого старого носа, який так доповнював цю картинку.

Переклад: Людмила КРИЛОВА

Читайте також: Ін'єкція для збільшення губ — розповідь пацієнтки (ФОТО)