Призначено винного в катастрофі банку «Таврика»

13 березня 2017 року Апеляційний суд Києва скасував виправдувальний вирок колишньому керівникові банку «Таврика» Анатолію Дробязку й ухвалив новий, яким призначив підсудному покарання у виді п’яти років умовного позбавлення волі з іспитовим строком у три роки, а на додачу ще й 12 750 грн штрафу. Попри те, що злочин було вчинено кілька років тому, з цього вердикту можна багато чого зрозуміти про справжні причини «банкопаду» сучасної епохи, про те, чим завершиться кримінальне переслідування його винуватців, а головне, про те, скільки риби для особистого споживання наловлять у цій мутній воді працівники правоохоронних органів.

«Таврика» був одним із перших українських банків, які розорилися внаслідок світової економічної кризи. В середині 2000-х років ця установа входила до такої собі корпорації, у складі якої окрім нього були ще акціонерне товариство «Київський ювелірний завод» і трест «Південзахідтрансбуд». Реальним власником цього «холдингу» був бізнесмен на ім’я Сергій Цюпко, який нині проживає в Австрії, а спеціалізувався він на зведенні житла. Тоді країна переживала справжній будівельний бум, ціни на нерухомість стрімко росли й здавалося, що так буде завжди, тому ділки намагалися за будь-яку ціну придбати побільше землі, розраховуючи на те, що витрати окупляться сторицею. Коли ж після 2008 року цей бізнес почав уходити в нормальне русло, багато хто із самонадійних бізнесменів опинився у становище риби, викинутої на берег великою повінню.

Був серед них і Цюпко, який, зайнявшись окозамилюванням, створив низку підставних фірм з іноземною пропискою, через які він сам у себе купував, продавав і знову купував акції, а також брав, повертав і знову брав кредити — одним словом, робив усе, щоб зовні здавалося, ніби банк прибутковий і в ньому вирує життя. Таким чином йому вдалося отримати допомогу Національного банку України у вигляді рефінансування й кілька років протриматися на плаву, але наприкінці 2011 року той зрозумів, що настав час хапати, що є, й тікати за кордон. Для того щоби провернути цю операцію, він і запросив керувати банком Анатолія Дробязка, який працював у НБУ ще в епоху Вадима Гетьмана, був його радником і майстром подібних комбінацій.

В ході реалізації вигаданого ним злочинного плану «Таврика» в листопаді 2011 року з дозволу Нацбанка відкрив кореспондентський рахунок в австрійському банку «Майнл Банк Акцієнгезельшафт» (МБА), куди перевів 27 млн дол. Та оскільки національне законодавство й міжнародні угоди не давали можливості реальному власникові банку просто так зняти ці гроші з рахунку й покласти до кишені, одна з підставних фірм під назвою «Вінтен Трейдинг ЛТД» (Кіпр) одержала в австрійському банку кредит на таку ж суму в 27 млн дол. нібито для фінансування будівельних проектів в Україні, а банк «Таврика» водночас погодився бути його поручителем і передав у заставу МБА ці самі 27 млн, які перебували на його кореспондентському рахунку. На перший погляд нібито заплутано, але насправді логічно, як і логічно робити зайві рейси в дитячому ребусі про те, як треба перевезти цілими й неушкодженими вовка, козу і капусту.

Далі, отримавши кредит через фіктивного позичальника, Цюпко забув про всі ці дурниці на кшталт будівельних проектів в Україні й почав трудове буржуазне життя у Відні. Австрійський банк, не дочекавшись повернення кредиту, за рік забрав собі кошти заставодавця, а українські вкладники банку «Таврика» залишилися з носом, після чого НБУ в грудні 2012 року офіційно визнав банк неплатоспроможним, а в березні 2013 року взагалі його ліквідував. У кінцевому підсумку заподіяні таким чином збитки вкладникам на суму 27 млн дол. (211 млн грн) відшкодовувати довелося державі в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Низка жадібних до копійчаного заробітку народних депутатів спробували на законодавчому рівні здійняти бучу про те, що регулятор навмисне знищив стабільний і прибутковий банк, але особливого успіху ця кампанія не мала.

Що ж стосується Анатолія Дробязка, який підписував незаконний договір застави, то він залишився в Україні, адже був певен, що йому тут нічого страшного не загрожує, — й великою мірою виявився правий. Коли у квітні 2013 року було відкрите кримінальне провадження, прокуратура спромоглася пред’явити йому обвинувачення не в шахрайстві, не в розтраті чужого майна й навіть не у зловживанні службовим становищем, а всього-на-всього у службовій недбалості: порушив, мовляв, інструкцію НБУ і не доручив підлеглим клеркам занести до книги обліку цей договір, провести оцінку ризиків операції та сформувати під них резерв грошових коштів. Вироком Шевченківського районного суду Києва від 2 червня 2014 року Дробязко був виправданий через недоведеність у його діях складу злочину. В ході оскарження Апеляційний суд Києва двічі своєю ухвалою залишав цей вердикт без змін і двічі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ці ухвали скасовував, й от нарешті банкіра визнано винним.

Втім, призначене йому покарання не варте виїденого яйця — в цьому вироку набагато цікавіший інший момент. Річ у тім, що в квітні 2013 року для компенсації витрат держави судом було накладено арешт на все рухоме й нерухоме, реальне й віртуальне майно Київського ювелірного заводу як тісно пов’язаної з банком «Таврика» структури, що має одного й того самого реального власника. Проте в ході слідства у справі Дробязка прокурор Сергій Башловка попросив суд скасувати арешт як необґрунтований у цьому провадженні. Суд його прохання задовольнив, арешт зняв, тож тепер можна сміливо припускати, що прокуратура з насолодою поживиться активами цього підприємства.