Який це кайф — не бути Леніним!

22 квітня. 147 років тому цього дня (1870 рік) народився Володимир Ульянов-Ленін. Людина-епоха, людина-демон, людина-міф... Він, напевно, є одним із небагатьох персонажів світової історії, виробництво пам'ятників яким ставилося на промислову основу. В СРСР таким був іще Карл Маркс. Кількість і параметри скульптур Леніна й Маркса прописувалися навіть у п'ятирічних планах розвитку народного господарства СРСР.

Авжеж, пам'ятників Іллічу наставили стільки, що вже двадцять п'ять років їх валять і валять, а вони є і є...

Здається, Ленін — це було так давно. Але... за два місяці до його появи на світ у Ніцці (Франція) народилася інша людина — Євген Оскарович Патон — в майбутньому академік, відомий мостобудівник. Його син — Борис Євгенович — нині живий президент НАУ України. Ось зіставиш ці два прізвища й думаєш: адже не так вже й давно трапився цей самий Володимир Ульянов-Ленін. І мав би він дітей, як знати...

Того ж 1870 року народилися також Бунін, Купрін, піп Гапон. А ще того ж року імператорська Франція програла війну Пруссії, отримала революцію (Наполеон III зрікся престолу) і знову стала республікою. А Рим став столицею Італії після завершення об'єднання італійських князівств. В Англії тим часом було запроваджено обов'язкову загальну шкільну освіту для дітей. Словом, багатий був рік. Втім, навряд чи в історії бувають «бідні» роки.

І ще: в 90-х я — газетний репортер — готував публікацію про довідкову телефонну службу «09». Зайшла розмова про прізвища — зокрема й рідкісні — в базі даних. І я напівжартома запитав: а Леніни в Києві є? Виявилося, є кілька осіб. Максимально «наближеним» однофамільцем на той момент виявився П. Ілліч Ленін. Природно, я попросив його телефон, зателефонував, зустрівся для інтерв'ю.

Запитання я поставив одне: як жити з таким прізвищем? Він багато чого цікавого розповів. І зокрема таке (далі дозвольте перейти на квазіпряму мову):

— От я П., а мій-то молодший брат — так і зовсім Володимир. Так, Володимир Ілліч Ленін — людина скромних здібностей. Боже, як він страждав! У дитинстві якщо в нього раптом піонерський галстук перекошувався, або ліктем об побілену стіну тернув — йому кожна вчителька норовила зробити зауваження й обов'язково з акцентом на прізвище. Трійку будь-який інший учень просто так отримував, а Володя — завжди з істерикою: як ти міг, ти ж Ленін, ти ганьбиш вождя! А він його кожного дня по десятку разів подібним чином ганьбив, за що й вигрібав. Геть хлопчиська закльовували. У сльозах приходив. Коротше, наставили йому повний атестат натягнутих четвірок. Сяк-так всунули в інститут, і сяк-так він його закінчив — постійно йому дорікали й присоромлювали. А потім одружився і... Ну, ви вже, напевно, здогадалися — взяв прізвище дружини. Коли ми — всі троє братів із сім'ями — з'їхалися на ювілей батька, Володя сказав: «Ви не уявляєте, який це кайф — не бути Леніним! Я як заново народився. Ще б по батькові змінити». А потім раптом бачить, що ми роти пороззявляли. «Ну, не ображайтеся, — каже, — ви ж мене розумієте — я все життя більше за всіх страждаю. Тільки татові не кажіть, засмутиться».

Ось такий ленінізм.