Мільйон для Ситника

Інтернет-видання «Страна.ua» опублікувало інтерв’ю з колишнім заступником начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури Дмитром Сусом, у якому, зокрема, йшлося про кримінальне провадження за фактом вимагання директором НАБУ Артемом Ситником 1 млн дол. з високопосадовця за непритягнення останнього до кримінальної відповідальності. Це кримінальне провадження розслідувалось під орудою Суса, але після втручання генпрокурора Луценка його матеріали кудись зникли.

Подробиць Сус повідомляти не став, заінтригувавши журналістів. Вочевидь, колишній слідчий (нині він перебуває під домашнім арештом, оскільки НАБУ підозрює його в незаконному збагаченні та привласненні якихось речових доказів) не знає, що перед тим, як знищити матеріали справи щодо Ситника, в Генеральній прокуратурі їх скопіювали. Ну а копія (точніше, одна з копій), за законами жанру, опинилась у автора цих рядків.

Йдеться про одне з найсекретнішних кримінальних проваджень, що було зареєстроване Генпрокуратурою в ЄРДР 4 квітня 2016 року під №42016000000000930 за ознаками ст. 14 ч. 1, ст. 368 ч. 4 КК України. Згідно з фабулою справи, директор НАБУ Ситник вимагав хабар у розмірі 1 млн дол. з посадовця, до речі — співробітника Генпрокуратури, ім’я якого на слуху.

Слід зазначити, що мені довелось чути дві версії того, як виникло це провадження. Згідно з однією, Головне управління розвідки Міноборони попрохало Ситника «поставити на прослушку» телефон високопосадовця, який заважав військовим розвідникам займатись кримінальним бізнесом у зоні АТО. Оскільки НАБУ не має власних технічних можливостей знімати інформацію з каналів зв’язку, то детективи в разі потреби звертаються з такими делікатними дорученнями до СБУ, куди всі оператори зв’язку протягнули кабелі й надали можливість безконтрольно прослуховувати телефонні розмови та читати СМС-повідомлення. І хоча СБУ себе не дуже обтяжує законністю, у випадку виконання доручень інших правоохоронних органів правнуки Дзержинського вимагають санкцію суду — як це й передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України. А для того щоб суд (у цьому разі — слідчий суддя Апеляційного суду м. Києва) дав таку санкцію, спочатку треба зареєструвати кримінальне провадження за ознаками тяжкого чи особливо тяжкого злочину й обґрунтувати в клопотанні, чому розкрити цей злочин неможливо без зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

Тож довелося Ситнику для того, щоби «слухати» телефон посадовця, зареєструвати фіктивне кримінальне провадження за вигаданим фактом — начебто отримання цим посадовцем хабара. Провадження було зареєстровано виключно з метою одержання санкції на проведення незаконних негласних слідчих (розшукових) дій. Але в ході НСРД виявилось, що посадовець — людина не бідна. У Ситника — колишнього начальника слідчого управління прокуратури Кіровоградської області та прокуратури Київської області — заграли прокурорські інстинкти, й він через посередників озвучив посадовцю цифру за закриття справи: 1 млн дол., які той мав передати дружині Ситника.

Згідно з іншою версією, посадовець, довідавшись, що Ситник поставив його телефон на «прослушку» й торгує отриманою інформацією, сам знайшов спільних знайомих з директором НАБУ й вирішив зробити те, що агент НАБУ «Катерина» вчинила з народним депутатом Розенблатом — влаштувати провокацію хабара та задокументувати передачу грошей. 

Але як би там не було, почались довгі торги між Ситником та посадовцем за посередництва спочатку відомого адвоката, потім колишнього заступника генерального прокурора України, потім сина цього заступника генпрокурора, потім його сусіда по дачі.

Для викриття хабарника було залучено оперативно-технічні можливості СБУ, негласні слідчі (розшукові) дії щодо Ситника координував перший заступник голови СБУ Павло Демчина, усі переговори фіксувались, за Ситником здійснювалось зовнішнє спостереження.

Провадження №42016000000000930 було зареєстроване ще за часів генпрокурора Шокіна, й коли Луценко після призначення на посаду почав цікавитись «жирними» справами, заступник генпрокурора Столярчук нічого йому про справу щодо Ситника не сказав. Натомість підлеглі Столярчука (керівник слідчої групи Сус, процесуальний керівник Варченко) разом з СБУшниками потайки від генпрокурора готувались до затримання Ситника — вже була підготовлена потрібна сума й під контроль був взятий будинок, де дружина Ситника має службовий кабінет (нагадаю, вона працює адвокатом) і де мала відбутись передача грошей.

Яким чином про це довідався Луценко — достеменно не відомо. Найпоширеніша версія, яка гуляє коридорами Генпрокуратури, — що голова СБУ Грицак розповів про операцію, яка готується, Порошенкові. А пан президент  — Юрію Віталійовичу. Але як би там не було, точно відомо, що саме зробив генеральний прокурор, дізнавшись, що на Ситника ось-ось одягнуть наручники. Він «накрив поляну» Ситнику та Холодницькому та попередив, щоб вони в жодному разі не брали гроші від його підлеглого, бо це, мовляв, підстава.

Після цього Ситник обладнав у приміщенні НАБУ дві кімнати на другому поверсі, захищені від прослуховування з боку СБУ (до речі, обладнання для цих кімнат на суму понад 12 млн грн поставила дружина колишнього голови СБУ Дрижчаного), а також організував контрспостереження — коштом державного бюджету влаштував виявлення можливої «наружки» Служби безпеки України.

Подробиці того, як Ситник коштом українських платників податків захищає себе від можливого викриття в хабарництві, стали відомі ще торік завдяки кричущому порушенню керівництвом НАБУ режиму секретності. Як виявилось, документи, що містять таємну й цілком таємну інформацію, співробітники НАБУ готували не в службових приміщеннях з використанням спеціальних захищених комп’ютерів, а вдома, причому носили документи на приватних флеш-носіях. Одна з таких флешок, де йшлося про контрспостереження за директором НАБУ, була загублена й потрапила в руки журналістів. Матеріали, що там містились, я вже частково публікував, звернувши увагу на те, що підлеглі Ситника розшифрували конспіративну базу екіпажів зовнішнього спостереження Департаменту оперативного документування.

Тому хочеться побажати Артему Сергійовичу на майбутнє бути більш обережним, ніколи не брати гроші готівкою, а лише на рахунок офшорної фірми, і головне — завжди ділитись з генеральним прокурором.