Новини
Ракурс

Радянська влада і КДБ проти карате: як це було в Україні

В УРСР тільки в 1981–1982 роках була припинена діяльність 365 нелегальних груп карате, які об'єднували 14 тис. спортсменів-аматорів. Це сталося після видання указу Президії Верховної Ради УРСР від 24 грудня 1981 року «Про адміністративну відповідальність за порушення правил навчання карате». Про те, як в Україні переслідувалися каратисти-самоучки, свідчать знайдені істориками документи.


.

В останнє десятиліття радянської влади комуністичний режим звернув свою увагу на зростання популярності серед населення бойових єдиноборств. Пригнічуючи народні повстання, протести й навіть інакомислення одинаків усі роки існування радянської влади, правляча верхівка не могла допустити, щоб «звичайні люди» опановували основи — теорію і практику — бойових мистецтв.

Так, були секції дзюдо і самбо — як на базі ДЮСШ, так і в спортклубах відомчої «прописки» (в основному, спорттовариства «Динамо», яким опікувались КДБ та МВС). І ці види єдиноборств — без приставки «бойове» — були санкціоновані партією як офіційно дозволені. Результативні спортсмени перебували на обліку, багато хто з них будував офіційну кар'єру в силових відомствах — міліції, Комітеті державної безпеки, рідше — прокуратурі. Володарі погон МВС і КДБ на закритих тренуваннях могли вдосконалювати свої борцівські навички, вивчаючи «бойові розділи» — так зване бойове самбо і бойове дзюдо. Тобто опановувати ті прийоми боротьби, застосування яких калічило і вбивало противника.

 

Таким чином комуністична держава зберігала монополію не лише на володіння зброєю (виняток становили мисливці, підконтрольні все тому ж «Динамо»), але і прийомами боротьби та рукопашного бою. Радянська влада усвідомлювала, що в СРСР було багато охочих душити її представників голими руками.

Непідконтрольне поширення екзотичних для населення СРСР бойових мистецтв, насамперед — карате, в підпільних клубах і школах було прямим викликом комуністичній системі. Тоді, після проведення в СРСР Олімпіади-80, партійним керівництвом і було прийнято рішення про посилення контролю над викладанням і вивченням бойових мистецтв у країні.

Як і в знищенні дисидентів, так і в переслідуванні спортсменів-самоучок в СРСР особливу старанність проявили партійне керівництво УРСР та КДБ УРСР. Як про це вже багато писалося, «якщо в Москві стригли нігті, в Києві рубали руки». І не слід все списувати на «кривавий Кремль» — найжорстокішими карателями українців були етнічні ж українці з ЦК КПУ і КДБ УРСР. Ті ж перший секретар ЦК Володимир Щербицький або голова республіканського КДБ Віталій Федорчук.

Останній взагалі побудував свою кар'єру на найжорстокішому придушенні інакомислення в Україні. Саме при ньому в тюрми, колонії та табори Росії було відправлено десятки українських письменників і поетів, дисидентів, а багато кого — вбито. Саме за часів українця Федорчука 5-е Головне управління КДБ УРСР далеко перевершило за жорстокістю і масштабами діяльності своїх колег з інших республік, поставивши знищення інакодумців буквально на конвеєр.

Не дивно, що Федорчук керував і кампанією з припинення діяльності неформальних спортивних об'єднань громадян. А після розгрому останніх пішов на підвищення — в 1982 році був призначений головою КДБ СРСР, і в тому ж році — головою МВС СРСР (за спогадами учасників тих процесів, навіть у ЦК КПРС були спантеличені масштабністю і жорстокістю цькування, розв'язаного Федорчуком в Україні, і тому його тихо спровадили «на міліцію», щоб трагедія України не повторилася в масштабах СРСР — пів-ЦК ще пам'ятало, до чого зовсім нещодавно призвела «єжовщина» і «беріївщина»).

Нижче — текст документа, який проливає світло на події 1981–1982 років в Україні, коли «забороняли карате». Це доповідна записка голови КДБ УРСР Степана Несторовича Мухи на ім'я першого секретаря ЦК КПУ Щербицького.

Документи: allin777.livejournal.com

Справедливості заради відзначимо, що Комуністична партія вірно оцінила ризики, що їй загрожували. Після падіння комуністичного режиму і розвалу СРСР багато з тих, хто навчався в підпільних школах і клубах бойових єдиноборств, поповнили ряди переконаних антирадянщиків і... організованої злочинності: бандитській спільноті стали в пригоді міцні хлопці з добре поставленим ударом. Не залишилися осторонь від бандитського «движу» й «офіційні» боксери, дзюдоїсти та самбісти. Почалися ті самі лихі 90-і...

Прізвища багатьох відомих спортсменів і безвісних спортсменів-самоучок ви знайдете сьогодні на «алеях бандитської слави» кладовищ від Києва до Сімферополя. Найцинічніші стали стукачами СБУ і МВС, але частіше — ФСБ, перебуваючи у статусі бізнесменів. Найбільш розумні й везучі — зав'язали з бандитським промислом або зовсім виїхали з України.

Прізвища багатьох «організованих спортсменів» свого часу поповнили так званий спецоблік УБОЗ МВС і Главку «К» СБУ. Як, наприклад, член ОЗУ братів Савлохових Рудольф Каценбоген:

«230. Скачко (Каценбоген) Рудольф Анатолійович, 17.04.1938 р. н. Німець. Уродженець Тбілісі. Паспорт: 8-МА №638965, виданий Московським РВВС Києва 22.01.1985 р. Одружений. Проживає в Києві, пр. Науки, 18, кв... потайний, мовчазний, хитрий, діловитий, заповзятливий. У 1985 році вийшов з місць позбавлення волі. Працював начальником дільниці РСД у Вишгороді, потім працював майстром БУ-5 «Київміськбуд». Потім став головою кооперативу «Шукач». Часто виїжджає у відрядження, оскільки кооператив нібито веде роботи в основному в Тюмені. Піддавався «наїздам» з боку угруповання Киселя...» (джерело).

Це точка зору на громадянина Каценбогена каральних органів радянської держави. У спортивних колах Рудольф Каценбоген (Скачко) — один з найкращих і найавторитетніших в СРСР у 1970–80-х знавець східних єдиноборств, їх популяризатор, відомий каратист, автор книжок про східні види єдиноборств і карате (довідник «Мистецтво карате», Москва, 1971 рік), низки публікацій у ЗМІ. А ще — автор численних патентів в галузі будівельних конструкцій і техніки.

Гоніння на каратистів в СРСР почалося восени 1981 року — після доповідної записки міністра внутрішніх справ Миколи Щолокова та голови КДБ Юрія Андропова в ЦК КПРС. Силовики скаржилися на те, що карате в СРСР стає дедалі менш контрольованим. А останньою краплею стала розгромна стаття в газеті «Радянський спорт» під назвою «Осторожно, каратееды!». Вивчивши її, перший секретар московського міськкому партії Віктор Гришин промовив історичну фразу: «Щоб я про це карате більше не чув!». Після чого 11 листопада і набули чинності нові статті Кримінального кодексу «Про відповідальність за порушення правил навчання карате».

Щоправда, судили каратистів здебільшого за іншими статтями. Так, москвич Олексій Штурмін (вважається основоположником карате в СРСР — «Аргумент») отримав вісім років за операції з валютою (так звані незаконні валютні операції), а киянин Рудольф Каценбоген — шість років за незаконне підприємництво.

У провину Каценбогену поставили те, що він у «кустарний спосіб» видав книжку про східні єдиноборства — першу в СРСР. Тут варто пояснити, що в Радянському Союзі всі друкарні й друкарська продукція контролювалися КДБ. І навіть відбитки з друкарських машинок у різних відомствах і редакціях зберігалися в Комітеті державної безпеки — для швидкого встановлення, у разі необхідності, винних «у відтворенні за допомогою технічних засобів» «антигромадської літератури» або, гірше того, «антирадянських творів». Під цей каток Каценбоген і потрапив...

...Про те, наскільки хворим є українське суспільство, свідчить такий, здавалося б, курйозний факт: тільки 2 грудня 2016 року президент України Петро Порошенко скасував ще радянські штрафи за самовільне навчання карате.

Згідно з чинною ст. 196 Кодексу про адміністративні правопорушення України, порушення встановлених правил відкриття секцій спортивного карате або набору до них громадян, або навчання в секціях прийомів, заборонених спортивними правилами, а також самовільне навчання прийомів карате передбачало штраф від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на момент припинення дії цієї статті — від 51 до 119 грн). Законом, ухваленим Радою 15 листопада 2016 року і підписаним Порошенком у грудні того ж року, цю статтю з кодексу було вилучено.

Іронія долі: на скасування ідіотських заборон знадобилося 35 років! З них 25 років припали на період відновленої незалежності України.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter