МОЗ та державна таємниця

Ступінь секретності в нашому Міністерстві охорони здоров'я надзвичайна. Малоінформативний міністерський сайт — фактично єдине джерело новаційних документів, доступний медичній спільноті.

Та є й інша сторона у цій надзвичайній мозівській секретності, що до сфери державної таємниці жодного стосунку не має. І сама в. о. міністра, і її численна команда реформаторів ретельно охороняють від медичної аудиторії таїнство творіння проектів, програм, концепцій та інших високих державних рішень. Тих рішень, які призначені для «поліпшення» повсякденної роботи тих самих фахівців, від яких процеси мозівської творчості приховують.

Результат — небажання фахівців вступати в публічну полеміку з авторами новацій. Навіть тоді, коли результат творчих зусиль мозівської команди реформаторів запропонований для обговорення на сайті відомства. Лікарі в своєму вузькому експертному колі промовляють таке: «Не буду писати, все одно не почують. Адже вони все для себе вирішили, з нами не радячись».

Зараз, цими днями, в Міністерстві охорони здоров'я особливо нервова ситуація. Там знають, що найближчим часом в. о. міністра буде скинуто. Розуміють, що зібрана нею команда реформаторів і користувачі, що прилипли до неї, навряд чи залишаться «в сідлах». Тому гарячково поспішають, пишуть проекти наказів та інших документів, які хоч якось гарантують їхнє солодке майбутнє. Чи підпише в. о. міністра все це, чи встигне...

Один документ, підготовлений цими, з дозволу сказати, професіоналами, має назву «Проект Національного плану заходів розвитку охорони психічного здоров'я в Україні». Наводити його текст не буду, оскільки він вже в доступі на сайті міністерства. А ось коментар справжніх, серйозних експертів додаю. У перекладі, зрозуміло. Знаю, що автори цього коментаря своєчасно надіслали свій текст англійською мовою пані в. о. міністра охорони здоров'я. На сайті Міністерства охорони здоров'я його немає, напевно, його все ще перекладають українською. Або — засекретили.

Розумію, пані в. о. міністра за таку продукцію не соромно. А мені соромно. Не за себе — за країну, частиною якої я є.

З коментарем іноземних експертів щодо проекту Національного плану заходів розвитку охорони психічного здоров'я в Україні можна ознайомитися за посиланням.