ЛІНЧування по-МОЗівськи

«Це рак. Вони всі помруть. Вони всі помруть, без варіантів. І ефективність цієї програми є нуль відсотків», — саме ці слова заступника міністра охорони здоров'я Олександра Лінчевського на колегії Рахункової палати, яка провела аудит програми «Лікування громадян України за кордоном», неабияк збурили суспільство.

Про магнітуду землетрусу можна судити за тим фактом, що піарникам з МОЗ довелося працювати у вихідні, намагаючись загасити скандал і знайти виправдання чиновникові, який має стояти на сторожі здоров'я українців: «...Заступник міністра Олександр Лінчевський приносить вибачення за емоційні вислови, неприпустимо невдало використані під час його доповіді для опису проблеми, що зачіпає надто чутливі питання для пацієнтів, їхніх близьких та небайдужих громадян...» Он як завернули! Саме час вибачатися не чиновникові, а всім тим, хто не розпізнав «емпатії» другої людини в МОЗ і не розібрався в контексті плідного діалогу.

Вранці в понеділок, 5 червня, Лінчевському оперативно організували прес-конференцію, заради якої йому довелося відмовитися від участі в іншій, куди його запросили представники національного руху «За трансплантацію» і ті самі «пацієнти, які однаково помруть».

«Доктор Лінч» всупереч очікуванням прийшов не вибачатися, а донести недалекій громадськості, що його слова були висмикнуті з контексту. На запитання журналістів, яким був контекст, відповів: «Один із закидів до міністерства з боку Рахункової палати полягав у тому, що 25% пацієнтів, що відправляться за кордон, потім скоро помирають. Міністерству закидалося неекономне використання коштів. Наша позиція є такою, що незалежно від тяжкості захворювання, якщо запропоноване лікування може полегшити захворювання чи продовжити життя, треба використовувати всі шанси» (з повною стенограмою виступу можна ознайомитися нижче).

Відповідно до прес-релізу МОЗ, 75% пацієнтів, що відправляються на лікування за кордон, переходять у ремісію. У такому контексті фраза заступника міністра (навіть якщо опустити оце «всі помруть», що дуже ріже слух) про нульову ефективність цієї програми навряд чи вписується в професійні та етичні рамки чиновника такого високого рангу. Особливо якщо врахувати, що перший заступник Уляни Супрун також є головою комісії, яка вирішує, кого поставити в чергу за життям, кому виділити гроші на лікування в закордонних клініках, а кому — ні. Тим більше неприпустимо й аморально звучать «смертні вироки» з вуст людини з дипломом лікаря.

Ще один аудит і звернення до правоохоронних органів

Напевно, Лінчевський неуважно читав звіт аудиту, проведеного Рахунковою палатою, а може, оперуючи його ж словами, висмикнув слова з контексту. Аудитори кажуть не про неефективність самої програми, а про неефективну роботу чиновників, які не змогли створити діючу і прозору систему регулювання процесів, а також уникнути корупційних ризиків. Цитую: «МОЗ не забезпечило належного внутрішнього контролю за використанням коштів державного бюджету, виділених для лікування громадян за кордоном. Зокрема, двосторонні угоди з медичними закладами зарубіжних країн не укладалися, вартість послуг з лікування відповідними калькуляціями не підтверджена, ціновий аналіз вартості лікування при виборі медичних закладів не здійснювався. Не здійснювалася оцінка якості і результативності проведеного лікування. <...> Враховуючи характер виявлених порушень, що містять ознаки корупції, про результати аудиту повідомлено НАБУ та Національну поліцію України».

Причина провалу програми не в постанові №1079 «Про забезпечення організації направлення громадян України на лікування за кордон», ухваленій наприкінці минулого року, на яку скаржиться Лінчевський. Можливо, прописані на папері правильні речі потрібно просто виконувати?

МОЗ-аутист і черга за життям

На сьогодні в черзі на лікування за межами України стоять близько 30 пацієнтів. Стільки ж перебувають у стадії очікування. Ці люди зібрали й подали необхідні документи до Міністерства охорони здоров'я, а у відповідь — тиша, кожен день якої може коштувати життя. Оксана Поліщук, яка була присутня на прес-конференції, живе на гемодіалізі вже сім років і чекає на трансплантацію нирки. Пацієнтка подала документи 2 жовтня 2017 року. На сьогодні відповіді від міністерства так і не отримала. Вісім місяців очікування замість належних (згідно з постановою) 20 робочих днів, які є у комісії, щоби поставити тяжкохворого пацієнта в чергу.

Минулого року 17 пацієнтів пішли з життя, так і не дочекавшись відповіді з Міністерства охорони здоров'я. Кричущий випадок стався у грудні 2017 року. «У державній черзі значилося 72 людини, в Міністерстві охорони здоров'я був ще залишок коштів — 20 млн грн. Замість того щоб оплатити лікування, вони повернули ці кошти в бюджет. Комісія під керівництвом пана Лінчевського ще й отримала премії за економію коштів», — розповідає голова правління національного руху «За трансплантацію» Юрій Андреєв.

У цій черзі був і 39-річний Віталій Семенюк, водій швидкої допомоги з Волині, якому була потрібна термінова пересадка серця. Клініка в Білорусі виставила рахунок у 100 тис. дол. На жаль, батько двох дітей так і не дочекався допомоги від держави. Смерть ще однієї людини з черги, на жаль, не вплинула на поведінку комісії.

Як заявив глава Рахункової палати Валерій Пацкан, за два роки (2016‒2017) через неефективні рішення МОЗ не використано майже 200 млн грн. А це неврятовані людські життя... Така собі пасивна евтаназія — нелікування хворих як економія бюджету.

На заяву Лінчевського про недоцільність витрачати гроші на лікування онкохворих за кордоном, оскільки «вони всі помруть», не могли не відреагувати зверху: прем'єр-міністр розпорядився відкрити дисциплінарне провадження щодо заступника міністра охорони здоров'я.

Безумовно, Україні час перестати годувати чужу економіку, відправляючи своїх громадян на лікування до інших країн. Про це час від часу згадують, але наразі безрезультатно. Мало хто знає, що закон про трансплантацію було ухвалено ще 1999 року. Але чи дав він поштовх розвитку трансплантології в Україні? Скоріше навпаки. Чи стане таким пусковим механізмом новий закон про трансплантацію? Добре поінформовані оптимісти сумніваються хоча б тому, що поки що не чути результатів «революційного», як охрестили в Міністерстві охорони здоров'я, пілотного проекту з трансплантації, на який цього року виділили 112 млн грн. Справа не рухається з мертвої точки, яка стала годівницею для нечистих на руку ділків. І доти, доки держава не здатна допомогти громадянам на своїй території, її обов'язок — платити за їх порятунок в іноземних клініках.

Повертаючись до теми онкології, зауважимо, що це захворювання не є вироком, особливо якщо діагностується на ранніх стадіях і адекватно лікується. Але в Україні, схоже, в найближчому майбутньому на державному рівні зрушень в цьому питанні не передбачається. Загальнодержавну програму боротьби з онкологічними захворюваннями на 2017‒2022 роки не було підтримано профільним міністерством.

На жаль, дедалі частіше видно величезну прірву між цінностями та реформаторськими обіцянками МОЗ та їх втіленням.

Поки нагорі вирішують, як розрулити цей скандал і що робити з «доктором Лінчем», виступ високопоставленого чиновника змусив багатьох замислитися: чи була це емоційно кинута фраза або обмовка, як то кажуть, за Фрейдом?

«Ми 3000 пацієнтів з інфарктом рятуємо за значно меншу суму коштів, витрачаючи з боку держави. Але з іншого боку, ці 100 пацієнтів тут, в Україні, гарантовано помруть. Ці 800 млн грн дають людям шанс на життя. Яким чином держава може поставити ось цих 100 пацієнтів, які в Україні точно помруть, і ми даємо їм шанс лікуватися, або ж оці 3000 пацієнтів, яких в Україні можна врятувати. Як вибрати між і між?» — цитую слова Лінчевського зі стенограми. Як зауважив заступник міністра, який би варіант не обрали, красивої відповіді однаково не вийде.

Хтось процитував геніального Достоєвського — «Тварь я дрожащая или право имею?». Інші побачили в цій неприємній історії небезпечну тенденцію, коли в цивільний сектор охорони здоров'я проникає мораль військової медицини, де є поділ поранених за сортами та потребою в допомозі. Однак медичне сортування, що є основою військової медицини, в мирному житті є неприйнятним і загрожує дуже плачевними наслідками для всього суспільства.

Програму «Лікування громадян України за кордоном» було створено для тих, кому українські медики не можуть допомогти на батьківщині. Українці змушені їхати за кордон, щоби зробити, наприклад, пересадку кісткового мозку від нерідного донора, серця, нирки, печінки, легенів, пройти курси хіміотерапії препаратами, які в нас не зареєстровані. Згідно з чинним законодавством, держава гарантує оплату такого лікування в закордонних клініках, якщо воно є неможливим в Україні.