Компартія України: пацієнт скоріше живий, ніж мертвий

19 липня Департамент кіберполіції повідомив про те, що його співробітники провели санкційований обшук в офісі Комуністичної партії України. Приводом для обшуку стало те, що через офіційний сайт партії поширювали заборонену в країні символіку. Поліція вилучила комп'ютери, змінні носії інформації, а також «виявила» людей, які адмініструвати сайт. (Хоча, власне, кого там було особливо «виявляти»? Сиділи офісні робітники, скоріш за все, найняті на зарплату, і тихо-мирно поповнювали сайт усяким гів... ну, коротше, партійними матеріалами.)

Між тим проблеми в адміністраторів сайту намалювалися неабиякі: розпочато кримінальне провадження за ч. 2 ст. 436 Кримінального кодексу України — «Виготовлення, розповсюдження комуністичної, нацистської символіки і пропаганда комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів». Стаття серйозна, а друга частина — «Дії, вчинені особою, яка є представником влади, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації» — і зовсім передбачають позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна.

У людини, не втаємниченої в правові тонкощі, може виникнути законне запитання: якщо усе це комуністичне сміття в країні заборонено, а в КК є навіть жорстка стаття, то чому місцеві борці за справу Леніна/Сталіна/Мао Цзедуна досі активно діють в Україні, видають листівки, ведуть сайт? Начебто ж Компартію заборонили? Чи... не заборонили?

Відстежмо хронологію подій. І почнемо, напевно, не з 2015-го, а з... 1991 року. Так-так, указ про заборону Компартії був одним із перших законних актів незалежної держави, виданий ще Президією Верховної Ради України й підписаний Леонідом Кравчуком, теж тоді ще головою Верховної Ради (і, нагадаю, колишнім другим секретарем ЦК КПУ, заступником з ідеології). Кравчук і донині пишається цим указом. Однак у травні 1993-го, за президентства все того ж самого Кравчука Президія Верховної Ради України знову «дозволила» Компартію, і влітку того року в Донецьку відбувся перший з'їзд комуністів, на якому й було обрано безсмертного партайгеноссе Петра Симоненка. (Вдумайтеся: ось уже чверть століття головний комуніст, якого нагородили не дуже пристойним прізвиськом за першими літерами імені-по батькові-прізвища, рулить «вічно живою» компартією!)

І нікого це не обходило. Поки не стався Майдан, а слідом за ним — окупація частини України. Тоді парламентарі знову стрепенулися і в квітні 2015 року було ухвалено закон «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їхньої символіки». На підставі цього закону було внесено зміни до Кримінального кодексу. А вже в грудні того самого 2015-го Окружний адміністративний суд Києва ухвалює доленосне, без перебільшення, рішення про заборону КПУ.

Але почекайте радіти! Товариш Симоненко з однопартійцями починає оскаржувати це рішення, справа йде по інстанціях. Тим часом 46 народних депутатів подають подання до Конституційного суду України щодо відповідності «антикомуністичного» закону від 9 квітня 2015 року Конституції. І тепер Київський апеляційний адміністративний суд чекає на рішення Конституційного, щоб нарешті вирішити самому: так живий пацієнт чи мертвий?

А поки пацієнт (тобто Компартія) скоріше живий, ніж мертвий. У всякому разі, в реєстрі політичних партій Мін'юсту він присутній (номер свідоцтва про реєстрацію — 505), отже, існує легально.

Однак поки там законодавці вирішують глобальні питання про те, чи є законною Компартія, для поліцейських є свій чіткий закон — Кримінальний кодекс. І діючи згідно з ним, вони... карають найбільш злісних комуняк — адміністраторів сайту!

У заяві на офіційному сайті Департаменту кіберполіції сказано: «Кіберполіція продовжує виявляти подібні факти (поширення забороненої символіки. — Ред.) в мережі Інтернет. За всіма фактами поширення комуністичної символіки винуватих осіб буде притягнуто до відповідальності».

Тим часом товариш Симоненко залишається на волі і як ні в чому не бувало віщає про свавілля влади й боротьбу з інакомисленням через «ГолосUA». Там само подає свій голос на захист Компартії і директор такого собі Українського інституту аналізу та менеджменту політики. (Дуже рекомендую зайти у список засновників цього закладу, наприклад, через сайт youcontrol.com.ua, і переконатися, звідки ноги ростуть. Втім, щоби здогадатися, що це агенти впливу Кремля, досить просто ознайомитися зі змістом статей, викладених на сайті «інституту».)

Мін'юст на підставі «антикомуністичного» закону зробив власний висновок, м'яко кажучи, не на користь участі Компартії у виборах (хоча остаточне рішення ухвалює ЦВК). Щоправда, в Міністерстві юстиції залишили «червоним» лазівку: вони можуть... змінити назву партії, і тоді все буде добре. Тим часом головний комі три тижні тому заявив через той самий кишеньковий «Голос», що комуністи братимуть участь і в парламентських, і в президентських виборах. Хоча форма участі описується дещо розпливчасто: мовляв, ми щосили доноситимемо до народу правду. Але я не здивуюся, якщо вони серйозно полізуть у передвиборну боротьбу — хоч опудалом, хоч тушкою.

Тому хотілося би, щоб Конституційний суд швидше визначився з рішенням долі Компартії.