Знову до школи. Про що варто знати батькам першокласників і підлітків, зокрема про мотивацію до навчання

1 вересня — особливо тривожна пора для першокласників та їхніх батьків. Передусім дорослим варто заспокоїтися. Пам'ятайте, що діти зчитують ваш настрій. Батьки повинні пам'ятати, що школа для дитини, а не навпаки — дитина для школи.

Перше, що слід зробити — змінюйте режим дня вашого малюка, залишайте літній і налаштовуйтесь на шкільний ритм.

Багато шкільних неврозів пов'язано з туалетними складнощами. Якщо є можливість, зайдіть у школу ще до вересня, пройдіться по коридорах. Покажіть вашій дочці чи синові, де розташований і як виглядає туалет. Якщо дитина, сидячи за партою, витрачає сили на утримання сечовипускання, вона не буде налаштована на засвоєння інформації. Не всі шкільні туалети схожі на той, яким дитина звикла користуватися вдома. Якщо туалет старої формації, треба показати, як ним користуватися. Ми маємо переконатися, що дитина знає, де знаходиться шкільний туалет, вміє ним користуватися, знає, як попроситися.

Зверніть увагу, щоб у школі була питна вода. Чим сильніше навантаження на дітей, тим більша потреба в рідині. Якщо дитині бракує повітря або води, вона не працює на засвоєння інформації.

Перші два тижні у школі малюк дуже втомлюється — незвичний режим, загальна напруга в сім'ї, нові стосунки, навантаження. Будь ласка, подбайте про те, щоб ваш першокласник міг побігати після школи або просто виспатися. Багато першокласників стають більш емоційними, агресивними та слізливими у перші шкільні тижні — це нормально.

Частини мозку, що відповідають за утримання дитини в одній позі, включаються в роботу після семи років. Малюки не можуть бути посидющими, не можуть не бігати на перервах, не проявляти активність. Якщо вчителям бракує знань, щоб дати дітям можливість розрядки, хоча б не сваріть їх за стан «дзиґи» вдома. Нехай після школи, якщо хочуть, бігають, стрибають на батуті тощо.

Тільки після семи років багато діток можуть почуватися частиною системи і підкорятися її правилам. Почуваються частиною групи «ми — учні, однокласники, діти». Тому багато хто з малюків не реагує, доки до них особисто не звернуться: «Марійко, відкрий зошит!». Вдома важливо грати в школу, програвати з іграшками можливі ситуації.

Першу шкільну чверть бажано не перевантажувати першокласників кружками. До речі, втома у дітей може проявлятися як у примхливості й сонливості, так і в гіперактивності. Це нормально. Запитуйте у своїх дітей, що їм у школі сподобалося. Починаючи з цього року в школі мають запровадити ранкові кола — ритуал, що допомагає об'єднатися. Це також чудова профілактика булінгу в майбутньому.

Якщо вчителька дуже відрізняється за психотипом, емоційними реакціями, статурою, гучністю голосу від мами та близьких жінок — дитина може її боятися. Дитині важливо розповідати, що вчителька каже голосно не тому, що сердиться, а тому, що хоче, щоб її всі почули. Вдома важливо грати в «шумілки».

Давайте дітям в школу «вітаміни любові», які допоможуть їм залишатися з вами в контакті навіть без візуального спілкування. Старшим можна писати листи — листочок з парою теплих слів вкласти в конверт з написом «Розкрити після другого уроку». Малюкам — щось намалювати. Можна давати з собою браслетики, маленькі наклейки-татуювання (однакові для мами і дитини).

Щопонеділка дитину може бути складніше «відірвати від себе». Це синдром понеділка. Після близькості з батьками у вихідні важко йти в чуже середовище. Тому вранці понеділка уповільнюємо темп, розлучаємося, обіймаючись, із собою дитині даємо частинку себе — браслет, значок, кулон.

Багато чутливих діточок «сприймають світ носом» (у них зазвичай є напруження в підшлунковій залозі). Вони не їстимуть продукт, який має для них поганий запах, не зможуть комфортно почуватися в наповненій запахами їдальнею. Будь ласка, попереджайте вчителів про те, які продукти не їсть дитина. Давайте з собою воду, фрукти, помиту моркву тощо. Пам'ятайте, що це не примха малюка.

Чим сильніше відволікається дитина, тим ближче до вчителя вона має сидіти. Щоб була можливість прямого контакту з очима викладача.

Будь ласка, будьте уважні до змін у поведінці своїх дітей. На жаль, не всі вчителі адекватні. Психологічну травму отримує більшою мірою та дитина, яка спостерігає, як учитель кричить або принижує її однокласника. Слухайте, що малюк розповідає, у що грає.

Бажано наприкінці першого навчального тижня влаштувати домашнє свято.

Для профілактики хвороб, втоми, опору один раз на три тижні можна непедагогічно, з дозволу вчителя, прогуляти школу. Щоб дитина могла збити темп і щоб її тіло не вмикало «режим психосоматики».

Школа і підліток. Настанови від батьків

Перша шкільна чверть (не важливо, в якому класі) — час звикання. До режиму, до вимог, до стосунків, до своєї ролі. Перебудова йде глобальна. У підлітковому віці частини мозку, що відповідають за навчання і контроль, пригальмовують. Це не привід зняти відповідальність — просто про це варто пам'ятати. Тому важливе краще записувати, готувати заздалегідь, ставити самому собі будильник.

Не можна себе оцінювати, а тим більше критикувати, коли втомився, хворий, пережив стрес.

Школа (поки ми не змінимо систему освіти) — це постійне оцінювання. Перебувати в світі, де тебе весь час оцінюють, важко. Але якщо всередині є відчуття свого потенціалу, будь-які зовнішні оцінки не такі вже й важливі і страшні.

Коли ми боїмося, частина мозку, що відповідає за навчання — неокортекс, — блокується. Боятися — це нормально. Якщо самому складно впоратися зі страхом, довір його нам — ми щось придумаємо.

Ті, хто співпрацює, завжди досягають більшого, ніж ті, хто конкурує. У кожного своя історія, своя точка старту, свої завдання. Будь ласка, порівнюй тільки себе з собою. У тебе, як і у кожного, є своє особливе місце в світі.

Цинізм — це захист уразливості. Впевнена в собі людина — спокійна і добра. Самовладання і такт — найважливіші якості, що свідчать про гідність. Почуття гідності, напевно, є важливішим за всі табелі за всі роки.

Іноді сказати «ні» — більш важлива допомога для людини, ніж зробити щось за неї або з нею.

Звичайно, мені дуже радісно, коли тебе хвалять. Але мені набагато радісніше бачити твої очі, що горять, коли тобі подобається те, що ти робиш.

І важливо, щоб ти не переставав у себе вірити, навіть якщо тебе не відзначать і не похвалять.

Помилятися — можна і треба, чогось не розуміти — природно, злитися і бути незгодним — можна, але проявляти це так, щоб нікому не зробити боляче. Хотіти іноді, щоб тобі всі дали спокій, і побути на самоті — нормально і необхідно, просто говори про це коректно.

Шановні батьки, не забувайте частіше казати дітям, що ви їх любите.

Спочатку вдягніть маску на себе, потім — на дитину

Сучасні батьки настільки втомлюються і перебувають у своїй тривожності, що коли дитина приходить до них зі своїми проблемами, багато хто відмахується — не втягуй мене у ще щось. Дитина нерідко залишається наодинці з проблемами. Як допомогти дітям? Слова стюардес у літаку «В разі розгерметизації салону кисневу маску треба спочатку вдягти на себе, а потім — на дитину» стали вже притчею. Допоможи собі сам — і тільки тоді будеш здатен допомогти іншому. Спитайте в себе: що ви сьогодні зробили для себе, щоб залишатися чутливим? Діти не довіряють тим батькам, від яких не відчувають дорослості й сили. Варто пам'ятати, що ми — найкращі батьки для своєї дитини і можемо впоратися з будь-яким навантаженням.

Започаткуйте ритуали, наприклад, спільне чаювання, за яким розмовлятимете про те, що у кожного відбулося за день. Слухайте своїх дітей і не намагайтеся переривати порадами, якщо вони їх не просять. Діти перестануть вам розповідати. Дуже важливо не знецінювати їхній досвід.

Все про мотивацію. Чому дитина не хоче вчитися

Батьки нерідко звертаються до психологів по допомогу в цьому питанні. Погана новина: психолог, на жаль, не зможе змахнути чарівною паличкою або мотивуючим ременем і зробити з дитини слухняненького учня. Він не зможе вселити дитині, що нецікаве — цікаво, страшне — нестрашно, те, що болить, — безболісно. Гарна новина: він може пильно дивитися на всю сім'ю і ставити незручні запитання та допомогти зрозуміти, чому мотивація не сформувалася, або куди поділася. І запитання, і відповіді на них можуть викликати здивування, опір, злість, недовіру, усвідомлення — не у дитини — у батьків. І це усвідомлення — якщо відбувається — саме по собі є терапевтичним.

Психолог, наприклад, може з очевидною провокацією запитати: «А ваша дитина бачить, що ви самі вчитеся? Наскільки ви самі довго робитимете те, що вважаєте безглуздим, не отримуючи внутрішньої винагороди, не бачачи дієвого результату? Перебуваючи під прицілом оцінок, без вільного часу? Ви самі з високою мотивацією робите нецікаві й рутинні речі? Вам самим легко весь час виправдовувати чиїсь очікування? Ви щасливі?»

Батьки заперечують: є ж слово «треба». Погана новина в тому, що з нинішнім поколінням це не працює. Сучасні діти часто запитують: навіщо? Вони сфокусовані на тому, в чому вбачають сенс. Якщо ми не можемо його показати, вони шукають щось для себе «осмислене». Слова «треба», «мусиш», «зроблю» свідчать про розвиток частини мозку, що відповідає за контроль над імпульсами. У сучасних дітей саме ця частина мозку вмикається пізніше. А в підлітковому віці іноді випадає з активності.

Гарна новина: ці самі частини мозку разом з цими самими словами активізуються, коли в нас є режим дня, планування, коли в дитини з'являється постійна невеличка значуща відповідальність, коли є ритуали сім'ї, де заохочуються запитання і пошуки відповідей. Коли вся родина щодня дізнається щось нове, коли є належна фізична активність. А ще коли цінності батьків збігаються з їхніми діями в житті. Тобто немає «подвійних послань».

В кожному віці у мозку свої особливості розвитку. З кожним новим досвідом, дією наші синапси розростаються, як гілочки у дерев, контактів дедалі більшає, але простір мозку обмежений. Тому непотрібна інформація має обрізатися. Підлітковий вік — це час, коли відбувається обрізання непотрібних синапсів (в сучасному світі цей період починається часто з дев'яти років). У цей момент дитина не готова до засвоєння нової інформації. Ознаки цієї фази: дитина стає сонливою, її неможливо розбудити вранці. Вона може спати на уроках, але зовсім не тому, що не поважає вчителя. В цей період у неї знижується увага, успішність, довготривала пам'ять не справляється з навантаженням. Дитина також не може контролювати те, що поруч з нею, — наприклад, не прибирає в кімнаті. Її потрібно до цього стимулювати, але варто пам'ятати, що вона не робить цього не тому, що розпещена. Школяр має більше відпочивати, йому потрібні вітаміни (якщо батьки в це вірять). Довготривала пам'ять працює погано, тому дитина дійсно не пам'ятає, що їй доручали тато з мамою. Раджу спілкуватися записками.

Якщо в дитини мотивація зникає або знижується. Можливі причини

1. Небезпечно. Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію. Якщо людина перебуває в хронічному стресі або травматизації, страждає її довгострокова пам'ять. Багатьом дітям з дефіцитом цинку (цинк впливає на гіпокамп, частину мозку, що зберігає важливу інформацію) дійсно важко запам'ятовувати вірші та формули. Дитина може боятися конкретного вчителя. Вона могла впустити ази, попередній матеріал і боїться проявити неуспішність. Може боятися зробити помилку — школа заточена на пошук помилок, а не на підкреслення успіхів. Наше завдання — навчити дитину того, що помилятися можна. А також помічати успіхи й докладені зусилля. Дитина може боятися конкретних однокласників, які її дражнять. Може боятися йти в туалет у школі. Їй легше саботувати уроки, ніж зізнатися в цьому.

2. Втома. Подивіться на блідих, сутулих, з синцями під очима дітей. Якщо ви вірите у вітаміни — давайте. Якщо є можливість, нехай відсипаються і вигулюються.

3. Органічні причини — дислексія, СДУГ (синдром дефіциту уваги і гіперактивності), різновиди ММД (мінімальна мозкова дисфункція) — все це вважається «діагнозами». Важливо, щоби батьки розуміли, в чому проявляється особливість поведінки і сприйняття дитини, й шукали способи корекції. Таких дітей настільки багато, що це вже може вважатися варіантом норми. Способів корекції теж дуже багато. Для початку подивіться фільм «Зірочки на землі».

4. Дитина пручається. Шкільній системі (з жорсткими правилами й авторитарністю); авторитарному вчителю, який не викликає поваги; «мстить» школі, за те, що в неї немає вільного часу, часу на себе. Чинить опір батькам, якщо вони сфокусовані на зовнішній успішності. Батькам, самооцінка яких залежить від успішності дитини. Батькам, які самі припинили розвиватися.

5. Внутрішні причини. Розчарувалася в тому, що може бути успішною. Не вірить у себе. Знайшла спосіб привернути увагу неуспішністю. Не бачить сенсу в тому, що робить. Дитина інтровертного типу, якій важко адаптуватися до групи.

Адже правда, очевидно, що слова вчителя: поговоріть з нею, натисніть на неї, закликайте до відповідальності — марні. Запит батьків до психолога — підсильте її мотивацію — некоректний і теж марний. «Говорити» і трансформувати зазвичай потрібно щось у всій сімейній системі. Причому безвідносно успішності в навчанні.

Коли батьки говорять щиро, з любові і турботи: «Я хвилююся про те, ким він буде», я кажу: «Діти не будуть — вони вже є». На жаль, діти часто почуваються прийнятими, коханими і значущими, коли демонструють успішність. Вони так перевантажені нашими очікуваннями, що часто вже не знають, чого самі хочуть...

Пам'ятайте, що школа — тільки частина життя. Важлива, але частина. В житті має проявлятися багато граней. Чим їх більше, тим цікавіше в школі.

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА