Щасливий фінал турецько-дорожньої справи

21 березня 2019 року Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення Господарського суду Києва і фактично завершив на користь турецької будівельно-дорожньої фірми «Гюльсан» її багаторічну тяжбу з шахрайською по суті структурою під назвою ТОВ «Бауком Україна», перебіг якої докладно висвітлював «Ракурс».

Для того, щоб дати відкоша аферистам, які хотіли на рівному місці збити 100 млн грн, знадобилося 65 судових засідань. Ця історія показала, що правду в українських судах знайти все-таки можна, але для цього доведеться з’їсти пуд солі.

Як відомо, будівництво доріг — улюблене заняття українських казнокрадів, але що робити, коли дорога має загальноєвропейське значення, її реконструкцію фінансує Європейський Союз, який фактично сам наймає виконавців робіт і тим більше сам контролює якість їх виконання, а українська держава, по суті, грає роль нічного сторожа, щоправда, у кращому розумінні цього слова.

Але пригоди турецьких будівельників в Україні показали, що навіть за таких умов теоретично можна щось урвати, якщо проявити кмітливість, вміло використати необачність потенційної жертви, а головне — підключити до оборудки місцеві правоохоронні органи.

Під пильним оком європейців

Інфраструктурний проект, під час реалізації якого розгорівся цей судовий сир-бор, називається «Ремонт автомобільної дороги Київ — Чоп» у рамках спорудження пан′європейського коридору Брюссель — Дрезден — Краків — Київ. Для його втілення 19 грудня 2006 року між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку було підписано угоду, ратифіковану спеціально ухваленим парламентом законом.

Загальна вартість проекту була визначена у 572 млн євро, турецька фірма «Гюльсан» виграла на конкурсі замовлення на ремонтні роботи вартістю 80 млн євро на ділянці дороги довжиною 54 км на території Житомирської області. Про ступінь серйозності підходу європейців до цього діла свідчить той факт, що нагляд за ремонтними роботами на ділянці мала здійснювати одна відома британська фірма, гонорар якої за послуги становив 2 млн євро.

Ну і куди тут підступитися бідному шахраєві? В нашому випадку плутяги використали той факт, що турки, привізши із собою більшість необхідного для будівництва обладнання, все одно мусили якусь частину техніки й транспортних засобів брати в оренду у місцевих компаній. Зокрема, у 2009 році вони взяли на два місяці покористуватися у ТОВ «Бауком Україна» певну кількість бульдозерів, грейдерів і асфальтоукладачів, чесно сплативши за це 5 млн грн.

Вхопившись за цю зачіпку, аферисти намалювали низку підроблених документів, з яких витікало, що турки користувалися цим добром не два місяці, а цілий рік, не сплативши за це ні копійки орендної плати, а тому, враховуючи тіло боргу на додачу з його хвостами, вийде велика купа грошей. З року в рік сума позовних вимог росла як на дріжджах і у 2015 році сягнула вже 100 млн грн.

Звичайно, ці хитрі вигадки зловмисників не були б варті виїденого яйця, якби не знайшлися служителі Феміди, які ухвалювали на їхню користь явну липу. Їх варто назвати поіменно. Це суддя Господарського суду Києва Артем Привалов, судді колишнього Київського апеляційного господарського суду Олена Коротун, Олександр Гаврилюк, Владислав Суліма, колишнього Вищого господарського суду Сергій Могил, Дмитро Кривда, Євгенія Борденюк, а також колишнього Верховного суду України Валентин Барбара і Анатолій Ємець.

Тож на майбутнє іноземним інвесторам, та й вітчизняним бізнесменам слід затямити, що якщо їм коли-небудь доведеться мати справу з цими людьми, варто бути напоготові і вживати всіх можливих заходів перестороги, щоб не пошитися в дурні.