Новини
Ракурс
Психіатрія. Фото: Pixabay

Семен Глузман: У державі зруйнованого правосуддя немає можливості відстоювати права психічно хворих людей

1 серпня 1998 року у дрібній київській газетці, що жила недовго, була опублікована новина: «Асоціація психіатрів України припинила свою діяльність. У розташованій в її офісі друкарні виявлена пробна партія фальшивих доларів». Зрозуміло, ніяких доларів не було і близько. А було замовлення Податкової поліції від головного лікаря Київської міської психіатричної лікарні, він використовував свої родинні зв'язки, намагаючись у такий спосіб закрити офіс Асоціації в лікарні. Він дуже хотів грошей. А ми не давали. Оскільки не хотіли і не вміли красти. Завдяки цій фінансовій допомозі ми перекладали і друкували книжки. Поширюючи їх безкоштовно.

Тоді у нього не вийшло. Був короткий європейський скандал, в цю ситуацію негайно втрутилося керівництво СБУ. Увечері мені зателефонував Володимир Іванович Радченко і сказав: «Ви все робите правильно, добро має бути з кулаками!»

Коли-небудь піду з активної роботи. Сяду писати мемуари. Не про табірне життя в СРСР, про це я вже написав. Про життя в незалежній українській державі. Про гуманітарну допомогу, яка завдяки мені у величезних кількостях надходила з-за кордону в Київську психіатричну лікарню. Частково вкрадену тим самим головним лікарем Лісовенком. Про реанімаційне відділення, відкрите в цій лікарні завдяки моїм європейським друзям. Про величезну голландську вантажівку, заповнену вщерть картонними коробками з небаченими раніше в Україні новенькими кросівками, цей вантаж був вкрадений повністю. Про небувалі раніше в цій юдолі страждань виставки творчості психіатричних пацієнтів, де закордонні дипломати купували картини і порцелянові прикраси.

Про численні меблі, передані нами лікарні. Закуплені на гроші західних посольств і західних же благодійників. Про американського посла Міллера, який двічі відкривав наші конференції в актовій залі цієї лікарні. Про посла Великої Британії Роя Ріва, який брав участь у презентації виданого нами двотомника «Оксфордське керівництво з психіатрії». Про численних зірок світової психіатрії, які читали лекції нашим лікарям і медичним сестрам. І про тисячі (близько 10 000) пацієнтів, які отримали в нашому офісі юридичну і соціальну допомогу.

Психіатрія. Фото: Pixabay

Про президента Всесвітньої психіатричної асоціації, якого вразила кількість і якість книжок у бібліотеці нашого офісу. І, нарешті, про відкриття на території цієї лікарні Реабілітаційного центру, відновленого з руїн старої лікарняної будівлі. Завдяки отриманій мною 1998 року міжнародній премії у 20 000 дол.

Зараз ми передаємо в лікарні та інтернати захисні екрани і термометри, закуплені для захисту від коронавірусу європейськими посольствами та фондами. Так, ми, Асоціація психіатрів України, нам довіряють... Зрозуміло, ми обдарували цими засобами і Київську психіатричну лікарню.

І ось несподіванка: адміністрація цієї лікарні наказала нам звільнити приміщення, в якому ми працювали 30 років. Ми його звільнили. Мовчки. Без конфлікту. Я згадав свої давні табірні будні. Так само несподівано до мене підходив конвой з вимогою негайно зібрати речі. Етап, часта подія в моєму табірному житті. З собаками і злими конвойними солдатами. Поїздка в невідомість.


Тут, сьогодні, все було інакше. Без конвою і вівчарок. Але мені було гірко і гидко. І я подумав: навіщо я віддав свої молоді роки опору тоталітарному Молоху? Я не був «буржуазним українським націоналістом», не боровся за незалежність України. Я, молодий лікар, хотів припинити в моїй країні практику навішування психіатричних ярликів психічно здоровим людям. І сьогодні я маю право стверджувати: мій наївний благородний вчинок, названий радянським правосуддям злочином, був марним. Безглуздим. Замість жорстокого КДБ я зустрів не менш жорстоку Уляну Супрун з її відверто корупційними радниками.

Сьогодні я змушений визнати: в державі зруйнованого правосуддя немає можливості відстоювати людські права психічно хворих людей. Мені щиро шкода їх, наших пацієнтів, у них попереду дуже тяжке майбутнє. Розуміючи це, я зобов'язаний визнати: в тоталітарному СРСР їхні права були захищені набагато краще, ніж у нашій незалежній державі, що поступово вмирає.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.