Новини
Ракурс
Семен Глузман. Фото: Facebook

Семен Глузман: Проблеми психіатрії — як розв’язати

Традиційно в медичній практиці панувала патерналістська модель стосунків між лікарем і пацієнтом. Суспільство довго не помічало це джерело загрози порушення прав людини — професійну владу медиків розпоряджатися тілами пацієнтів. Ми переслідували благо «іншого, який страждає».

Класична медицина спиралася на ідею стійких емпіричних фактів. Сучасна медицина ґрунтується на статистичній достовірності фактів. Власне, це і є так звана доказова медицина.

Всі попередні спроби побудувати єдину теорію медицини виявилися неспроможними. Усвідомлення нами принципової обмеженості влади лікаря дозволило реалізувати владу (або компетенцію, так м'якше) самого пацієнта. Так з'явилася в медицині технологія інформованої згоди.

У тих випадках, коли пацієнт визнаний некомпетентним прийняти або відкинути рішення, запропоноване йому лікарем, частина його права на вибір методу діагностичної та лікувальної маніпуляції його тілом передається не лікареві, а іншій людині: члену сім'ї, адвокату і т. п.

Психічне здоров'я і патологія — де межа?

Переходжу до психіатрії. Колосальні кошти, витрачені на відкриття біологічного субстрату психічних хвороб, не дали всеосяжного результату. Як не дали результату спроби побудувати єдину теорію медицини таких великих лікарів як Вірхов, Кох, Бернар, Фрейд, Сельє. Водночас дослідження у сфері біології психічного тривають і дають конкретні результати. Однак загалом проблема не розв’язана.

З точки зору біології межа між психічним здоров'ям і божевіллям (користуюся тут цим ненауковим терміном свідомо) залишається нерозв'язною проблемою. Водночас кожне конкретне рішення психіатр приймає щодня. Цей відповідальний вибір сьогодні здійснюється завдяки створенню і використанню єдиної для всіх лікарів Міжнародної класифікації психічних хвороб, не застиглої, регулярно модернізованої. Що теоретично виключає введення у практику діагностики всіляких диких і містичних нозологічних одкровень.

Проблеми психіатрії. Фото: Pixabay

Крім цього, відповідальний вибір у сучасній психіатрії виводиться з-під безроздільної компетенції лікаря. Не його рішення виявляється останньою інстанцією, а вердикт гласного громадського обговорення в суді.

З плином часу межа, що встановлюється судом між психічною нормою і патологією, коливається, то зміщуючись у бік розширювального тлумачення норми, то відкочуючись у зворотний бік, розширюючи межі патології. Але незмінним залишається головне — розмежування норми і патології перемістилося у сферу права.

Психіатрія в Україні

Проблема репресивної психіатрії в Україні згасла. У всякому разі, у сфері політичних зловживань. Однак залишається невирішеною і нерозв'язною інша проблема: як на місці соціальних технологій ізоляції побудувати технології комунікації або вбудовування людей, стигматизованих хворобою, в життя суспільства, як реалізувати їхню соціалізацію? Але це не медична компетенція. У цивілізованому світі цим опікується окрема дисципліна — соціальна психіатрія, в Україні відсутня.

Ця проблема має ще один аспект, не менш важливий, ніж правовий. Це — фінанси, гроші українського платника податків, що йдуть у систему психіатрії. Всій психіатрії, і лікарняної, і інтернатної. Стратегічна помилка в. о. міністра Уляни Супрун, яка цілеспрямовано руйнувала витратну і не дуже ефективну радянську модель надання психіатричної допомоги, полягала саме в цьому, у відсутності намірів разом із соціальним міністерством створити систему так званої проміжної психіатрії. Не настільки витратної і, одночасно, ефективної.

«Реформа Супрун» в українській психіатрії призвела до важких наслідків. У такій гострій ситуації модернізувати систему складно. Забагато емоцій і майже немає економічних розрахунків. Зруйнована амбулаторна служба, що хоч якось існувала, закриваються збудовані за допомогою західних фахівців реабілітаційні центри. Примусово звільняються клінічні психологи, без яких існування психіатричних лікарень повертається до стану кінця XIX століття.


За тридцять років ми, українські психіатри, за допомогою наших західних колег зуміли у своїй системі багато чого змінити. Це був важкий шлях, держава нам не допомагала. А в період Супрун — заважала відверто і брудно. Розумію, в країні безліч всіляких проблем. Але треба вирішувати і цю. Психіатричну. Для цього потрібні не гроші, а здоровий глузд і політична воля.

Я погодився увійти до медичної ради при міністрі Максима Степанова з надією на розуміння. На це розуміння чекаю не тільки я. Нас багато, дуже багато. Наші пацієнти, їхні родичі і друзі, медичний персонал. Наші іноземні колеги і друзі, в період Супрун відірвані від продовження допомоги Україні. Сподіваємося...


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.