Справа Юлії Тимошенко: антикорупціонери б’ють власні рекорди. Частина 1

Правоохоронні органи і суди не здатні здивувати нашу спільноту уже, мабуть, нічим. Ті, хто спостерігав за розглядом деяких справ, зокрема, у Вищому антикорупційному суді, здавалося, бачили все. Але ні, навіть на тлі справ, які з подивом, що не минає, постійно висвітлює «Ракурс», нова гучна справа вже б'є сумні рекорди, ще навіть не дійшовши до розгляду по суті. 

Справа, про яку, здавалося, навіть не дуже цікаво писати, бо це роблять буквально всі, адже обвинувачена по ній — Юлія Тимошенко. 

За логікою, «ідучи на Ви» на такого важковаговика української політики, правоохоронцям —  НАБУ і САП — варто було би підготуватися ретельно. Принаймні, зробити це сумлінніше, ніж по переважній більшості інших справ. Щоб не соромитися самим і не ставити у незручне становище суд. Але ні…

Чи був там злочинний намір підкупити народних депутатів, скориставшись парламентською кризою, послухаємо під час судового розгляду. Ми аналізуємо лише факти і дотримання закону, про які можна говорити вже тепер.

Не різдвяна казка

Можливо, через те, що надто весело святкували правоохоронці Різдво за старим тепер уже стилем, а може, з якихось інших причин, але перший же млинець вийшов комом. Ухвала слідчого судді ВАКС від 7 січня про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (НСРД) щодо Юлії Тимошенко вказує, що підставами для висновку про причетність особи є «протокол допиту свідка, службова записка та протокол огляду сайту Верховної Ради України та інші матеріали в їх сукупності»!

«Сукупність», як бачимо, доволі бідненька. До того ж, якщо взяти до уваги, що цю «сукупність» складають огляд сайту ВР (що там може вказувати на злочин?), службова записка детектива (у якій можна написати все, що треба) та показання свідка, який, як стверджують ЗМІ, сам проходить по справах НАБУ і кревно зацікавлений у тому, щоб врятуватись самому, здавши когось…

Виявилося, що саме того дня, коли такий собі помічник народного депутата отримав «спеціальне завдання», він тут же мерщій дав покази з чужих слів. Чому немає можливості отримати покази іншим чином, в документі не пояснюється, хоча і повинно. Підстав для обґрунтованої підозри в цьому єдиному показі — катма.

Для того, щоб якось виправдати це «фактичне обґрунтування», а точніше — поважне джерело інформації «одна баба сказала», правоохоронці одразу «бахнули» тяжку статтю, за якою впевнено замаячив ризик визнання «штучного завищення кваліфікації» інкримінованого злочину і водночас стійка підозра щодо відсутності належної кваліфікації обвинувачення. Тяжка стаття, хоч і очевидно висмоктана з пальця, дає широкий простір для оперативно-творчої діяльності на задану тему. Зокрема, для проведення прослуховування і так званого контролю за злочином з використанням «торпеди» – особи, яку підсилають під потенційного підозрюваного, щоб задокументувати злочинні дії останнього. На практиці це переважно перетворюється на банальну провокацію. Багато ознак у цій справі вказують на те, що саме це й було зреалізоване у даному випадку.

Захист отримав висновки чотирьох українських наукових установ щодо тлумачення інкримінованої статті. Висновок одностайний: ч. 4 статті 369 Кримінального кодексу України — про надання неправомірної вигоди. Якщо йдеться про обіцянку, пропозицію, вчинену одноособово, може йтися лише про частину 1 (якщо тільки така обіцянка/пропозиція не висловлювалась службовій особі, яка займає відповідальне становище), що аж ніяк не надає правоохоронцям мало чим обмежений простір для діяльності.

Видно, час антикорупційним органам не тільки вибити собі власну експертизу, щоб не морочитися з формально не підконтрольними установами для отримання потрібних висновків, а й організувати якийсь кишеньковий науковий заклад, який міг би тлумачити закон, «як треба». Тоді буде повний «замкнутий цикл виробництва», а так багато нервів, зайвого клопоту і не завжди наперед визначений результат.

Отже, в підсумку ухвала слідчого судді ВАКС, скажімо як є, дефективна двічі. По-перше, через брак індивідуального фактажу для обґрунтування підозри. Бо так же можна взяти довільний рядок з Кримінального кодексу, підставити будь-яке ім’я і почати підозрювати недобре всією потужністю правоохоронної вертикалі. По-друге, через недолугу аргументацію щодо неможливості отримання відомостей в інший спосіб (див. справу Vykhor v. Ukraine).

Відповідно до ст. 87 КПК України і правового висновку Верховного суду, докази, отримані на підставі дозволу, виданого з порушенням фундаментальних процесуальних гарантій, є недопустимими. Оскільки аудіозапис НСРД у цій справі є ключовим, якщо не єдиним доказом обвинувачення, визнання його отриманим з порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та КПК успішно «поховає» все це гучне провадження.

Але вказане стало лише початком переліку, що за обсягом претендує на рекорд в номінації «Кількість порушень закону під час розслідування однієї справи».

Детективи НАБУ та прокурори САП не дають захисту ознайомитися з оригіналом матеріального носія і повним змістом запису, пропонуючи обмежитись частковою похідною копією (!). Жодного адекватного аргументу, чому це раптом сторона захисту має задовольнитися «переспівами Рабіновича» замість повного оригінального запису, у справі немає.

Розмірковуючи про причини такої затятості антикорупціонерів, зокрема, щодо записуючого пристрою, можна припустити, наприклад, що технічний засіб був не сертифікований або належно не оформлений. Може, якийсь новомодний заокеанський, який на нас ще тільки випробовують і світити його не слід. Можна пофантазувати навіть, що сама «торпеда» була не в курсі, що йому підкинули в кишеню. Але суті все це не змінює.

Відповідно до КПК України та практики ВС, вимога статті 290 («Відкриття матеріалів іншій стороні») поширюється не лише на докази, що стосуються предмета доказування, а і на матеріали, на підставі яких можна зробити висновок про законність отримання наданих стороною обвинувачення доказів. 

А коли допустимість доказу обґрунтувано поставлено під сумнів, обов’язок довести її покладається на сторону обвинувачення. Хоча, як свідчить досвід, сторона обвинувачення у таких справах не вельми переймається, оскільки небезпідставно розраховує на розуміння з боку ВАКС. Як буде цього разу – покаже судовий розгляд. Але той факт, що, як повідомляють ЗМІ, уже на етапі розподілу цієї справи сторона обвинувачення виявила занепокоєння стосовно судді-доповідача, може вказувати, що пішли не зовсім контрольовані процеси… Зважаючи, що запис є головним доказом обвинувачення, право на захист у цій справі антикорупціонери фактично скасували.

Маланкові сатурналії

Далі пішли обшуки. В ніч з 13 на 14 січня правоохоронці провели два обшуки без ухвали слідчого судді, наче не відійшовши від святкування Маланки, костюми якої дадуть фору багатьом чудернацьким вбранням, якими тішиться західний світ на Хелловін. Може, у своїй уяві гналися детективи НАБУ за якоюсь нечистю або тікали від неї, то й занесло їх бозна куди. Отямилися вже на порозі будинка з очевидно підозрілим номером 13 по вулиці Турівській. І що було робити? Тільки обшук, підказав інстинкт, тим більше, що в будь-якій ситуації — руки пам’ятають… Трудилися всю ніч, але не попускало, хоч давно уже проспівали треті півні і мала зникнути мара. Знесилені, зупинилися тільки близько 9-ї ранку.

Проспавшись, заходилися легалізовувати той нічний «шмон», видно, вирішивши видати свій спровокований маланковими «сатурналіями» нічний жах за фактичні обставини справи. Ну, а позаяк обидва ці старовинні зимові свята символізують тимчасове скасування звичних суспільних правил, ні на логіку, ні на КПК зголосилися не зважати.

І з’ясувалося, що як підстава для обшуку привиділася правоохоронцям «загроза знищення майна». Мовляв, хтось хотів щось знищити, то мали вжити невідкладних захдів. Така зручна загальна фраза, яку приплести можна до будь-кого в довільний момент, адже хтозна, що там насправді у людей у голові. 

Жодної індивідуальної оцінки конкретних обставин справи (на необхідності чого окремо вказує закон і акцентує Верховний суд), якоїсь логічної мотивації ні в клопотанні детективів, ні в ухвалі слідчого судді ВАКС, що постфактум «легалізували» обшуки, наведено не було. Ну і справді, що тут напишеш як мотивацію — «переляк правоохоронних органів»?

Це вже було 19 січня, православні відзначали Хрещення, антикорупціонери змітали сліди. Ретроспективний, з дозволу сказати, судовий контроль, здійснили в закритому засіданні без участі сторони захисту! Ухвала оскарженню не підлягає. Європейский суд з прав людини такий підхід категорично не сприймає, але нам так зручніше.

Тобто тривалий нічний обшук, зокрема, у приміщенні керівниці опозиційної парламентської фракції — для нас норм, що б там не понаписували в ратифікованих Україною конвенціях. У практиці ЄСПЛ кримінальне переслідування таких осіб супроводжується підвищеними вимогами до стандартів процесуальної оцінки із зрозумілих причин.

Людина-легенда

Всій країні добре відомо, який саме народний депутат завітав до Юлії Тимошенко як «торпеда», але він фігурує в матеріалах справи під зміненими анкетними даними в режимі легендування. Він так і сновигає парламентом та околицями, наче головний герой кінофільму «Зелений фургон», де все село делікатно робить вигляд, наче не знає, що він за один, і видають нардепа хіба залишки дроту від прослушки, що волочаться слідом.

При цьому жодної інформації про реальну загрозу життю, здоров’ю чи майну цього нардепа немає. Але саме інтересами захисту свідка аргументує обвинувачення відмову надати стороні захисту повний аудіозапис і матеріальний носій НСРД, чим свавільно обмежує права захисту. Допитати свідка захисту також не дають (ЄСПЛ буде в захваті).

Залишається сподіватися, що в даний момент нардепу примусово не змінюють зовнішність, готуючи до таємного переселення за «програмою захисту свідків» до якогось глухого села, де й інтернету немає, щоб убезпечити від уявної загрози, а головне, щоб зайвого десь не бовкнув.

Наперсточники і машина часу

Кримінальний процесуальний кодекс вказує, що НСРД проводиться тоді, коли іншим шляхом неможливо отримати відомості про особу, що підозрюється у вчиненні злочину. Тобто таке втручання в приватну сферу громадян з боку держави має виключний характер. Достатніми підставами тут можуть бути лише конкретні фактичні дані, які існували до моменту звернення з відповідним клопотанням і могли бути перевірені слідчим суддею. Інакше НСРД стає механізмом попереднього збору інформації для пошуку підстав кримінального переслідування. Як і відбулося, очевидно, в даному випадку.

Щодо іншої «хитрості» правоохоронців є чітка позиція Верховного суду: не можна штучно створювати підстави для отримання дозволу суду на проведення процесуальних дій, істотно порушуючи фундаментальні права. Отримані таким шляхом докази є недопустимими. У справі 164/1293/17, яка завершилася виправдувальним вироком, йшлося про штучне завищення кваліфікації. Такому ж, яке, судячи з усього, має місце у справі Юлії Тимошенко. До ЄРДР було внесено відомості за ознаками більш тяжкого злочину, що дало можливість проведення НСРД, після завершення яких сторона обвинувачення змінила кваліфікацію на менш тяжку. І ніякого обґрунтування кваліфікації по більш тяжкий статті обвинувачення не надало.

Мало того, що були створені штучні підстави для початку досудового розслідування (внесення відомостей у ЄРДР на підставі огляду парламентського сайту), то ще й штучно завищили кваліфікацію інкримінованого діяння, щоб створити підстави для проведення НСРД. Отже, з того, що наразі має у своєму розпорядженні захист, однозначно випливає, що справа є наскрізь штучною.

Зате якою була інформаційна подача про цю справу: спеціально створений відео-ролик з «вражаючим» ефектом, спеціальний брифінг за участі керівників антикорупційних структур, спеціальні репортажі мало не з місця події, витік (чи злив?) матеріалів досудового розслідування з ексклюзивними подробицями, масований розгін інформації з потрібними акцентами… Суспільству вбивалося в голову – пропонувала, підкуповувала, винна, доведено! Робилося це з цинічним посиланням на ст. 62 Конституції, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таке формування громадської думки стало звичною практикою для НАБУ і САП. У такий спосіб нейтралізується незаконність діяльності антикорупційних органів і створюється сприятливе суспільне тло для подальших процесуальних дій та ухвалення остаточного рішення у справі.

Європейський суд з прав людини наголошує: якщо ухвалі слідчого судді бракує належного обґрунтування, воно не може компенсуватися ретроспективним виправданням застосування таємного спостереження вже після його здійснення. Законність санкціонування судом НСРД визначається тільки за матеріалами, наявними на момент винесення ухвали слідчим суддею.

Але проблема полягає у тому, що у даному разі ми маємо справу із спеціальними органами та спеціальним судом (чи все ж – з особливими?), які на думку багатьох правників, діють в унісон як одне ціле – доповнюючи один одного, компенсуючи брак підстав та доказів, виправляючи по ходу недоліки слідства тощо. За належного судового контролю з боку ВАКС детективи НАБУ та прокурори САП не могли б дозволити тих вольностей, які вони допускають, не переймаючись правовими наслідками і для справи, і для себе. Але з таким контролем вочевидь є велика проблема, як, власне, і з якісним судовим розглядом справ по суті – відповідно до українського закону та конвенційних приписів. Про що, до речі, «Ракурс» детально розповідав при висвітленні розгляду ВАКС кількох резонансних справ

У другій частині ми розповімо про практику провокацій, що стала вже традиційною для антикорупційних органів і була застосована в даній справ; про те, як маніпулюють інформацією про перебіг розслідування правоохоронні органи і найвищі посадові особи держави, інформуючи громадськість; політичну складову кримінального переслідування; якої думки про всі ці ноу-хау Європейський суд з прав людини і до яких наслідків для України може призвести все це шахрайство, поставлене на державні рейки і на потік.