Екс-нардепа Маркова обвішають гроном кримінальних справ?

Поки екс-нардеп Ігор Марков, який 22 жовтня набув статусу підозрюваного у злісному хуліганстві, освоює камеру в Київі, одеські правоохоронці притягли до відповідальності найактивніших учасників нічного штурму будівлі облуправління МВС на Єврейській вулиці, 12. За спроби не допустити доставки Маркова до суду затримано, за словами начальника прес-служби обласного УМВС України Володимира Шаблієнка, чотирьох осіб. Розслідування ведеться за ознаками ст. 293 (групове порушення громадського порядку), ч. 3 ст. 296 (хуліганство), статтями 341 (захоплення державних або громадських будівель чи споруд) і 342 (опір працівникові правоохоронного органу), а також за ч. 2 ст. 345 (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу) Кримінального кодексу України. Адже під час незаконної акції, як уточнюють в облУМВС, постраждали і звернулися по медичну допомогу близько десяти осіб, у тому числі представники правоохоронних органів і ЗМІ…

 Завдяки присутності журналістів більшість протиправних діянь, інкримінованих учасникам нічного штурму, очевидно, неважко буде довести в залі суду. Також нелегкою буде й місія адвокатів самого лідера політсили «Родина», що намагаються відбілити образ підзахисного Маркова, якого багато хто з одеситів чомусь не вважає білим і пухнастим. Більш того, є й такі, хто не сумнівається у його причетності до рейдерства, фальсифікації виборів на окрузі №133. А найгірше, що мало в кого є сумніви, що лідер «Родины» брав участь у жорстокій розправі над своїми політичними опонентами — учасниками мирного пікету біля будівлі облдержадміністрації проти спорудження в Одесі пам’ятника російській імператриці Катерині II.

Криваве побоїще активістів місцевої «Просвіти» і «Свободи» мало місце ще 2 лютого 2007 року, однак, зважаючи на все, марними виявилися спроби «марківців» якось уладнати наслідки звірячого побиття «просвітян», особливо після демонстрації Марковим особливої позиції в лавах фракції Партії регіонів. Тимчасовими виявилися також перемоги над потерпілими внаслідок жорстокого нападу в судових інстанціях. Оскільки документальні відеокадри, як і документи, іноді мають властивість служити неспростовними доказами злодіянь, що за певних обставин наглухо блокують політичні чи ділові кар’єри.

Так сталося й цього разу. І провісником розплати за причетність до розправи над «просвітянами» стало вручення Маркову 22 жовтня групою правоохоронців — підполковником, майором і капітаном міліції — повістки про явку на допит як свідка у кримінальній справі. Після допиту в будівлі Одеського облуправління МВС лідеру «Родины» інкримінували організацію і побиття учасників мирного пікету і вручили повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, — злісного хуліганства.

Втім, така кваліфікація його діянь шестирічної давності навряд чи була для нього новиною. У тому самому міліція його підозрювала ще в 2009 році, а Служба безпеки України — ще й у зв’язках з розшукуваним убивцею студента Одеського університету Максима Чайки. Крім того, як повідомляла у травні 2009 року прес-служба СБУ, «існує підтвердження того, що партія «Родина» на чолі з колишнім депутатом Одеської міськради Ігорем Марковим фінансувалася незаконно». І не приховувала, що до влади Російської Федерації надіслано звернення із проханням про розшук та екстрадицію підозрюваного у вбивстві лідера однієї з українських патріотичних організацій Одеси. Підконтрольна ж Маркову ТРК «АТВ» таврувала вбитого студента клеймом «фашист».

Отож не дивно, що у середу нардеп-одесит Павло Кириленко надіслав звернення до Генпрокуратури України з вимогою перевірити також факт причетності Маркова «до організації вбивства лідера молодіжної патріотичної організації «Ciч» Максима Чайки». «Оскільки СБУ здійснювала перевірку на предмет координації діяльності Маркова іноземними організаціями антиукраїнського спрямування, але належної реакції не було», — зазначалося у цьому зверненні. П. Кириленко стверджує, що, спираючись на зв’язки в правоохоронних органах, «Марков зумів уникнути відповідальності». Крім того, депутат вимагає перевірки Маркова на причетність до економічних злочинів, зокрема, до рейдерського захоплення підприємств — учасників ринку збору, вивозу та утилізації сміття, порушення податкового та антимонопольного законодавства України на користь ТОВ «Союз».

Чи будуть здійснені перевірки і чи відкриють правоохоронці відповідні провадження, невдовзі побачимо. Але спроби Маркова з порога відкинути підозри слідства у його причетності до побиття одеських «просвітян» навряд чи увінчаються успіхом. «Нікого я не бив, — стверджував у суді лідер одеської «Родины». — Мене там не було. І ніяких предметів у мене в руці не було. Я взагалі не розумію, що я тут роблю. Я нікого не бив, не грабував, нікого не ґвалтував…».

Такого роду заяви звучали б, звісно, переконливо, якби учасники судового розгляду не мали змоги особисто переглянути кадри відеорепортажу з місця злочину, відзняті журналістами одного з одеських телеканалів, що неодноразово демонструвалися в ефірі. І глядачі впізнавали підсудного Маркова поміж братків, які напали на учасників мирної акції біля стін облдержадміністрації. Звісно, постає резонне запитання: чому ж досі фігуранта кримінальної справи №1042007000469 Маркова, якого в 2009 році міліція підозрювала в організації та скоєнні жорстокого нападу на законну мирну акцію, не покарано? Чому він незмінно перебував у статусі свідка як у кримінальній справі, пов’язаній із жорстоким побиттям учасників законного мітингу, так і в справі про організацію протиправного перекриття магістралі Одеса—Київ?

Адже кілька активістів громадських організації Одеси, тримаючи в руках плакати «Закон — один для всіх», «Що переможе — гроші Маркова чи Закон України», неодноразово пікетували Слідче управління УМВС в Одеській області, протестуючи проти затягування з розслідуванням кримінальної справи, де фігурували Марков та його охоронці. Передавали керівництву облпрокуратури та начальнику Слідчого управління УМВС в області Сергію Ципару звернення і диск з відеоматеріалами, що підтверджували факт побиття Марковим і його охоронцями учасників мирної акції, а також копії медичної довідки, яка, зокрема, засвідчувала, що один із побитих, Віталій Безеда, отримав третю групу інвалідності внаслідок удару по голові під час акції.

Марков же часто просто ігнорував виклики слідчих на допити у справі за обвинуваченням у побитті учасника мітингу, поки нарешті МВС не оголосило його в розшук у вересні 2009 року. Тоді, за даними екс-глави МВС Юрія Луценка, фігуранту справи вдалося втекти за межі країни. «Мені особисто дзвонив депутат від Партії регіонів Сівкович, — уточнює Луценко на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook, — і попереджав, що не допустить арешту Маркова, який переховувався від допиту на його дачі. Потім Марадонну (так називають Маркова у певних колах. — Ракурс) вивезли в Придністров’я на авто з депутатськими номерами під прикриттям нардепа КПУ Царькова. У результаті в 2009 році розшук і привід у міліцію потрібного ПР «авторитета» прокурори скасували, а справу поховали під сукном в Генпрокуратурі».

Звісно, потерпілі від нападу Маркова Віталій Безеда і його дружина Надія Содоль неодноразово оскаржували бездіяльність правоохоронців, однак безуспішно. Замість відомостей про реагування до них приходили посланці, пропонуючи гроші, аби побиті хуліганами перестали скаржитися. Зокрема, Н. Содоль розказувала: «Приходив до чоловіка на роботу якийсь молодик, кажучи, що від Маркова. Пропонував 30 тис. грн за те, щоб чоловік забрав скаргу, або мало що, мовляв, може статися: ходиш вулицями, відморозків вистачає, по голові можуть дати». Звісно, грошей не брали. Чоловік не відмовився від скарг: «Є люди, у яких брати гроші — собі дорожче»… Скільки часу нічого не відбувалося, їм вдавалося «відмазуватися», і от раптом щось сталося. Не знаю навіть, як це розцінювати…».

Втім, якими методами «відбілював» свої діяння дехто з братків раніше і продовжує досі, цілком можна уявити зі свіжого коментарю щодо нинішньої ситуації глави Одеської облдержадміністрації Едуарда Матвійчука одному з інтернет-видань. Він відверто заявив про тиск на нього з боку ряду депутатів «Родины» з метою схилити до впливу на правоохоронців і судову систему: «Прийшли сьогодні в адміністрацію, стали вимагати зустрічі зі мною. Я погодився поговорити. У розмові вони почали висувати вимоги, щоб я подіяв на міліцію і суд, допоміг Ігорю Маркову. Я їм, як міг, пояснив, що… обласна адміністрація не може ставати ні на одну із сторін, що якби я спробував щось сказати слідчому чи судді, то скоїв би посадовий злочин. У відповідь на це вони пригрозили якимись масовими акціями. Довелося нагадати, що одне з моїх завдань — підтримувати стабільність у регіоні, і я його виконаю. А водночас попередив їх про відповідальність за дестабілізацію ситуації».

Чи не вперше регіонали зізнаються, що підтримка упродовж минулих років брутальної проросійської «Родины» призвела до крайньої зухвалості з боку представників цієї політсили, що відверто спробувала вийти з-під контролю не лише закону, а й влади…