Конституційний суд України: родинна колаборація і загроза державності

Ярослав ВАСИЛЬКЕВИЧ, доброволець ТрО ЗСУ, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Нещодавно брату колишнього голови Конституційного суду України Станіслава Шевчука офіційно повідомлено про підозру у державній зраді. 

Слідчі ДБР та прокурори встановили, що Рулав Одд (з народження – Денис Шевчук) ще у 2008 році був залучений до підривної діяльності проти України. В інтересах Росії він діяв під час Євромайдану у 2013-2014 роках, а останнім часом активізував таку діяльність.

Однак зафіксована у підозрі інформація про діяння Дениса Шевчука (Одда) є лише верхівкою айсберга. Справа не лише у персональній зраді однієї особи, а у системних загрозах українській державності.

Поза увагою правоохоронців залишився важливий аспект діяльності Р. Одда – його вплив на КСУ, коли його очолював С. Шевчук – звільнений у 2019 році з посади судді КСУ за грубі і систематичні порушення Конституції та законів, що є несумісним зі статусом судді КСУ та виявило його невідповідність займаній посаді.

Кажу це не з чиїхось слів, бо у той час очолював Секретаріат КСУ (2015-2020 р.) і бачив це зсередини. Повідомлена Р. Одду підозра дає змогу більш чітко зрозуміти зміст і спрямованість тодішнього впливу на брата, а також нинішніх процесів в КСУ та навколо нього. 

Паралельно з активізацією підривної діяльності Р. Одда проти України (за версію слідства, вересень–грудень 2025 року) у КСУ вийшли на фінальну стадію «реабілітації» С. Шевчука.

У той час, як Р. Одд вболіває за «ребят из братской российской армии», наполягає на капітуляції Збройних сил України, виступає за ліквідацію України як суверенної та незалежної держави (вважає її «изжившим проектом» та стверджує, що вона «не будет существовать»), називає російського диктатора Путіна «своим президентом», його брат – С. Шевчук у цій же Україні (про яку «нужно забыть») прагне своєї реабілітації. 

Незважаючи на відсутність законодавчо визначених підстав, С. Шевчук намагається через КСУ відновитися на посаді судді та піти з неї у відставку з 200 тис. грн пенсії (щомісячного грошового утримання).

Упродовж тривалого часу йому не вдавалося це зробити, бо у КСУ залишалися судді, які добре знали про його витівки на посаді голови КСУ та вплив брата. Однак останнім часом склад КСУ істотно змінився – до нього зайшло багато нових суддів, у т. ч. ті, з якими С.Шевчук має дружні та інші тісні особисті стосунки. І ситуація різко змінилася на його користь.

Роль Р. Одда у обранні брата головою КСУ

Коли у 2018 році обирали чергового голову КСУ, частина суддів купилася на привабливі анкетні дані С. Шевчука – професор, який демонструє проєвропейські погляди, знає англійську мову і навіть кілька разів залучався до розгляду справ ЄСПЛ як суддя ad hoc. Але на повірку, як кажуть в армії, все виявилося далеко не європейським і демократичним. 

Іншу частина суддів КСУ, які проголосували за нового голову, вдалося вмовити. Брати об’єднали свої зусилля, щоб домогтися поставленої мети. С.Шевчук, який дуже хотів обійняти посаду голови, постійно вкрай наполегливо спілкувався із суддями щодо цього питанням. А його брат активно працював за лаштунками – Р. Одд залучив до процесу представників бізнесу, особисто зустрічався із суддями КСУ у неформальній обстановці. 

Намагаючись заручитися підтримкою тодішнього президента П. Порошенка, С. Шевчук зустрічався з людьми з його найближчого оточення (дехто із фракції ЄС у парламенті може це підтвердити). До процесу його обрання були залучені потужні міжнародні політичні сили, зокрема, глава іншої держави. Була інформація, що кандидат зустрічався з А. Портновим, який тоді перебував за кордоном. Хоча С. Шевчук про це ніколи не говорив. Правда, у нещодавньому інтерв’ю Р.Одд сказав, що був «хорошо знаком» із Портновим. 

Спільні зусилля дали свій результат – напередодні засідання суду з розгляду цього питання один поінформований суддя сказав мені: «Питання з обранням Шевчука вже вирішено – брат постарався». 

Показовий демократ і реформатор

Станіслав Шевчук любив називати себе «суддею Майдану», оскільки був призначений на посаду судді КСУ у березні 2014 року відразу після завершення Революції гідності. 

Але на цю посаду він був висунутий представниками Партії регіонів, які після втечі Януковича різко перефарбувалися під державників. З приходом С. Шевчука на посаду голови КСУ образ «судді Майдану» розвіявся остаточно. Тим більше це стає очевидним з урахуванням звинувачень у державній зраді Р.Одда, який доклався до просування брата на очільника КСУ та мав вплив на його діяльність уже як голови.

С.Шевчук вельми дбав про формування свого позитивного іміджу – любив «світитися» у ЗМІ, подавав себе суспільству як відкритого та демократичного керівника, реформатора конституційного судочинства. Насправді ж це була спеціально створювана оболонка, яка дисонувала з реальністю.

Показовий приклад. У кабінеті голови КСУ на приставному столику було з півдесятка урядових телефонів – прямого спецзв’язку із президентом, головою ВР, керівником уряду, главою адміністрації президента. І щоб демонструвати свою «демократичність» та «незалежність», зокрема, журналістам, С. Шевчук після «заходу» на посаду голови дав команду забрати ці телефони із столу і … перемістити їх у тумбочку, спеціально для цього замовлену та виготовлену під кабінетні меблі (вартістю приблизно 10 тис. грн). Тобто він просто сховав їх подалі від очей відвідувачів, продовжуючи «втіхаря» використовувати спецзв’язок для спілкування з керівниками політичної влади.

А на регулярні неафішовані зустрічі з тим же президентом П. Порошенком він їздив не на службовому автомобілі голови суду, а на інших авто. І волів, щоб заїзд на територію адміністрації президента йому організовували з бокових воріт. Це робилося для того, щоб ніхто часом випадково не зафіксував його зустрічі з президентом, які не узгоджувались із створюваним образом незалежного та політично нейтрального керівника конституційного органу.

Чи буде ховатися голова КСУ від колег та суспільства, якщо він зустрічається з президентом з державних питань? Говорили тоді, що С.Шевчук клопотав за брата, який фігурував у справі про розкрадання у особливо великих розмірах, а також хотів посприяти брату в аміачному бізнесі. У свою чергу Петра Олексійовича цікавили певні справи в КСУ. Розгляд однієї із таких справ (стосовно повноважень президента у сфері енергетики) С. Шевчук затягував понад рік. Це дало підстави суддям зробити висновок про штучне гальмування розгляду вказаної справи, а також для обґрунтованого припущення щодо наявності у голови КСУ Шевчука особистої зацікавленості в такому гальмуванні.

Тобто двом державним діячам найвищого рівня було про що поговорити тет-а-тет на неафішованих зустрічах.

Кадрова експансія брата

Після обрання С. Шевчука головою КСУ Р. Одд почав регулярно з’являтися у суді. С. Шевчук навіть доручив відповідним господарським службам замовити виготовлення споруди на кшталт альтанки та розмістити її на даху будівлі КСУ – для проведення розмов з братом та іншими довіреними особами. Що то були за розмови, які вони не хотіли вести у службовому кабінеті? Певно ж, не про конституційне право. Тим більше, що «підтягнуті» Р. Одддом кадри були далекими від конституційного права.

З подачі брата С. Шевчук завів до КСУ низку осіб на штатні посади та позаштатними радниками.

Першим зайшов колишній високопосадовець спецслужби, якого пов’язували з В. Медведчуком. Він взявся за «безпеку» новопризначеного голови – треба так розуміти, щоб убезпечити витік інформації про діяльність, здійснювану головою спільно з братом та усією його командою. 

Наступне кадрове поповнення взагалі було якимось «диким» – його складали люди з найближчого оточення М. Присяжнюка, який за В. Януковича обіймав посаду аграрного міністра, а після Революції гідності спішно залишив Україну та перебував у розшуку. До речі й сам Р. Одд, за його ж визнанням, був близьким до цього видного регіонала – до 2014 року працював радником у міністерстві аграрної політики. 

Серед нових «конституціоналістів» виділявся колишній заступник М. Присяжнюка, якого, за повідомленням ЗМІ, у 2013 році взяли на хабарі, але інцидент вдалося зам’яти – нечистий на руку чиновник відбувся лише звільненням з посади. Водночас у «конституційній» команді С. Шевчука йому знайшлося чільне місце.

Примітною у цій команді також була ще одна наближена до того ж М. Присяжнюка особа, яка відповідала за організацію роботи особисто міністра. Вона мала ступінь кандидата наук – захистила дисертацію з проблем «використання болотних ґрунтів гумідної зони України». Як відзначали тоді ЗМІ, КСУ, звичайно, не болото, але перетворити на болото можна будь-що. 

На одну з найвищих посад – заступника керівника секретаріату КСУ – С. Шевчук намагався завести… спеціаліста з геології та надр. Його цінність полягала в особистій близькості до братів та спільній роботі з молодшим братом у газовому бізнесі. Тоді ЗМІ повідомили, що «у Конституційному суді може з’явитися свій Злочевський». 

С. Шевчук намагався просунути «геолога» на керівну посаду усупереч закону – без проведення конкурсу. Але як він не рвав і метав, а провести такого кадра йому не вдалося. Це призначення вимагало голосування суддів, багато з яких на той час уже зрозуміли, куди все котиться і хто де-факто керує судом. 

Пізніше вони аргументовано та з посиланням на факти офіційно заявлять про перетворення КСУ «в інструмент для задоволення політичних та комерційно-бізнесових інтересів» та про «комерціалізацію його діяльності та зовнішньо-паралельне управління Судом».

Тіньова вертикаль

Сформована С. Шевчуком команда відразу взялася за керування процесами у Суді, ігноруючи керівництво секретаріату та встановлені управлінські нормативи. Стало очевидним намагання створити паралельне управління секретаріатом та тіньове управління Судом. 

Позаштатним радникам було виділено службові кабінети на поверсі голови, за державний кошт їх забезпечили комп’ютерами, зв’язком та усім іншим для «забезпечення діяльності голови». За вказівкою С. Шевчука уся службова документація напряму йшла його радникам (таким чином, вони мали доступ до всіх документів, включно з проєктами рішень). Кадри Р. Одда втручались у роботу профільних управлінь, напряму давали їм вказівки та доручення, вимагали інформацію та виконання завдань… 

Спроба підпорядкувати ще і бухгалтерську службу позаштатним радникам призвела до звільнення за власним бажанням професійного керівництва бухгалтерії КСУ – головного бухгалтера та двох його заступників, які відмовилися виконувати протиправні вказівки брата. Про втручання у його діяльність з боку радниці голови, яка прагнула встановити свої правила кадрової роботи, повідомив керівник управління персоналом. 

Як керівник секретаріату я неодноразово офіційно говорив голові суду С. Шевчуку про неприпустимість та незаконність втручання його позаштатних радників в діяльність секретаріату, намагання керувати держслужбовцями, примушувати їх до виконання певних дій.

Але з боку С. Шевчука не було належної реакції. Що й не дивно, бо це був стиль роботи не лише команди, але й самого голови. Адже протиправне втручання С. Шевчука у діяльність судді–доповідача при розгляді резонансної справи стало однією з підстав для звільнення його з посади. Йдеться про справу, яка розглядав КСУ за поданням депутатів проросійського «Опозиційного блоку» і стосувалася застосування Верховною Радою України санкцій до телеканалів «112.Україна» і NewsOne. 

С. Шевчук настільки переймався цією справою, що вдавався до маніпуляцій з внесенням її до порядку денного засідань КСУ, а перебуваючи за кордоном телефонував судді-доповідачу з вимогою не розглядати цю справу. Тоді ряд суддів офіційно висловили думку про те, що перешкоджання головою розгляду цієї справи в установленому порядку могло «вказувати на особисту заінтересованість С. Шевчука у вирішенні цієї справи». З огляду на повідомлену Р. Одду підозру не можна виключати того, що така зацікавленість зумовлювалася його діяльністю, яку правоохоронні органи кваліфікують як підривну проти України.

У цьому контексті показовою є ще одна справа, яка перебувала на розгляді КСУ під час керування ним С. Шевчуком – щодо конституційності ЗУ «Про позбавлення В. Януковича звання президента України». З невідомих причин ним як головою ця справа упродовж року не включалася до порядку денного засідань Суду. Складалося враження, що або С. Шевчук просто забув про перебування цієї справи на розгляді КСУ. До речі, Р. Одд одним із варіантів вирішення «внутреннего конфликта» в Україні називає повернення до керівництва нею В. Януковича, якого вважає «великим государственным деятелем», який був «демократом и чтил законы». 

Жодним чином С. Шевчук не відреагував також на мої застереження, як керівника державної служби в КСУ, щодо протиправності створення позаштатної служби голови, що реально загрожувало кадровим та фінансовим хаосом в Суді.

Понад те, він намагався узаконити паралельне керівництво секретаріатом і судом, намагаючись нормативно закріпити участь цих осіб у діяльності суду та перебрати на себе повноважень управління секретаріатом. «Проєвропейського професора» не зупиняло навіть те, що протиправне привласнення владних повноважень іншої державної посадової особи містить елементи узурпації влади.

Вочевидь, цій компанії потрібен був повний контроль над КСУ – починаючи з механізму розподілу справ і закінчуючи підготовкою та ухваленням рішень.

З урахуванням здобутих слідчими даних, які лягли в основу підозри Р. Одду, виникає закономірне запитання: а чи не було проштовхування брата на одну з найвищих державних посад та намагання взяти під контроль діяльність конституційного органу операцією з далекосяжною метою? Адже, за даними слідства, уже тоді Р. Одд активно пропагував ідею «завершення проєкту Україна» та створення на її території іншої держави. Чи не могла КСУ відводитись відповідна роль у такому демонтажі держави Україна?

Потенційна небезпека

Чи може ворог планувати використання КСУ в майбутньому? Цього виключати не можна, адже стратеги рашистського режиму розглядають різні варіанти поневолення нашої країни. 

Пригадуєте, як напередодні повномасштабного вторгнення російських військ в Україну повідомлялося про можливість легітимізації В. Януковича – повернення його на пост президента України за допомогою судового рішення одного із столичних судів, до якого заздалегідь було подано відповідний позов. Була інформація, що у перші дні війни В. Януковича навіть перемістили до російсько-українського кордону, щоб відразу після винесення такого судового рішення ввезти його до України та «явити» народу як «законного» главу держави.

План провалився, бо зазнав краху інший план – «взяття Києва за три дні».

Але стратегічна ціль імперської Росії залишається незмінною: московити століттями намагаються знищити Україну, стерти її з мапи, ліквідувати всіх українців або «переробити» їх на «русских». Вони вкрали назву нашої країни, переписали її історію, масово убивали українців бандами Муравйова та голодоморами, а в 21 столітті пішли на нас варварською війною, намагаються знищити холодомором...

Вони окупували (вкрали) значну частину української території і визнали її «своєю» – внесли до Конституції РФ як «суб’єктів РФ» п’ять регіонів України. Як заявляє Р. Одд, «на сегодняшний день Украине нужно забыть за Херсон, за Запорожье, за Донбасс и за Крым», «фактически эти области – это уже Российская Федерация».

На перемовинах, що ведуться стосовно російсько-української війни, територіальне питання є одним із ключових. Повідомлялося, що з-поміж іншого, росіяни наполягають на відмові України від цих територій та зміні територіального устрою нашої держави – виключенні вказаних регіонів із Конституції України. А зміна Конституції України «упирається» в рішення КСУ. 

Тому, для ворога КСУ може виявитися дуже цікавим об’єктом. А відтак запитуваними стануть «свої» кадри, які мали чи мають відношення до його діяльності – щоб отримати власний кишеньковий суд імені Зорькіна (прислужницький КС РФ десятиліттями очолює особа з таким прізвищем). 

Рашистська імперія ніколи не відмовиться від своїх стратегічних цілей. В разі підписання вигідного їй гібридного перемир'я вона продовжить війну гібридним шляхом – наповненням політичної влади нашої держави проросійським елементом, демонтажем політичної та правової систем України. Для цього будуть «розбуджені» «сплячі агенти», активізовані проросійські «консерви», активовані «свої» політичні та громадські діячі. Вони будуть заходити у владу під прикриттям «анкетно чистих» відомих постатей, ветеранів війни тощо, використовуючи їх свідомого чи «в темну» для створення позитивного фону. 

Як показала практика, «чиста» анкета людини ще нічого не означає. Тому з метою самозбереження Україна має виробити дієву систему захисту від проникнення в українську владу представників ворога. Комусь такі заходи можуть видатись недемократичними та непопулярними, але вони є життєво необхідними. 

Проросійська позиція, антиукраїнська риторика, підтверджені особисті чи родинні зв’язки з державою-агресором, статки російського походження, підтримка російської церкви тощо мають стати непереборною перешкодою для обіймання посад в українські владі. Недопустимою має стати також юридична та суспільна «реабілітація» дискредитованих високопосадовців. Це – щось на кшталт превентивної люстрації, коли переконливе доведення політичної лояльності до Української держави стане обов’язковою умовою обіймання високої державної посади.

Перемога на фронті буде неповною, якщо ми не виграємо війну за патріотично-професійні державні інституції. Україна не може дозволити собі «чистих» високопосадовців, за спинами яких стоять «брати» з посвідченнями ФСБ.

За наявності політичної волі швидке вироблення конкретних законодавчих, організаційних та інших заходів у превентивному політичному та правовому напрямках – абсолютно виконуване завдання. І це має бути зроблене заради збереження України як суверенної та незалежної держави.