Путін: психологічний портрет здорового психопата

Психологічний стан Путіна. Сьогодні, напевно, мало хто не перебуває в розгубленості та не питає себе: яким чином один не зовсім молодий Рембо (яким, мабуть, уявляє себе Путін) зробив заручником свого психоемоційного стану весь світ? Чи взагалі можуть підпадати під будь-яку логіку рішення людини, що втратила зв'язок із реальністю? Чи справа тут не у відхиленнях психіки, а цілком здорова людина просто вирішила увійти у світову історію?

«Я співчуваю мешканцям Криму, тому що вони потрапляють в країну з тотальною корупцією та зруйнованими цінностями», — заявив відомий російський політолог і публіцист Станіслав Бєлковський в ефірі радіо «Вести». І додав українською мовою, що найближчим часом збирається просити громадянство України. Оцінюючи звернення президента РФ до Федеральних зборів, Бєлковський зазначив: «Перед нами спроба Путіна увійти в історію... Використовуючи приєднання Криму до Росії».

Ніколи раніше, навіть у своїй знаменитій мюнхенській промові, Путін не наважувався продемонструвати настільки відкрито свою зневагу до системи міжнародного права. Його звернення було адресоване до усього суспільства, але особливий акцент робився на найменш освічені верстви. Тому мова була обрана відповідна. Результат: величезна кількість росіян сприйняли цю промову із захопленням. Адже Путін чудово знає, на які точки в масовій свідомості натиснути, щоб викликати безумовний рефлекс. Вирази «ми возз'єднуємо наш народ», «ми повертаємо наші землі» викликають неймовірно потужний позитивний відгук у багатьох людей. До того ж, президент вживав абсолютно народні слівця, які в обігу в певних верствах населення, наприклад, «самі всіх нагнули», так дипломати не висловлюються.

Відомий російський письменник Віктор Єрофєєв зазначив, що звернення президента нагадало йому поїздку до Африки: «Кілька років тому я був в одному поселенні на кордоні Нігерії та Беніну. Там місцевий царьок вів війну з сусіднім селом з приводу кукурудзяного поля. Він мені докладно пояснив, що кукурудзяне поле того села колись належало його селу, тому він його забрав. Він говорив, що мав право на це історично... Тоді я запитав, як жителі його села прийняли звістку про те, що велике кукурудзяне поле тепер належить їм. Він сказав, що були радість, танці, люди в транс впадали, душі їх літали над деревами, і всі були дуже щасливі. Мені здалося, що й ми живемо у свідомості африканського села, де істина визначається тільки свідомістю тих мешканців, які знаходяться в ній. На решту не зважають. Всі радості і всі жалі зосереджуються в селі таким чином, начебто все інше нереально».

Слід віддати належне політтехнологам Путіна, адже вони добре обладнали майстерню для конструювання віртуального президента. Слава майстра дзюдо, спуски на підводному човні, фото з оголеним торсом та автоматом, польоти на винищувачах: Путін вміє управляти всім, а значить, і державою. Незважаючи на неприязнь до Німеччини та Заходу, найпарадоксальнішим є те, що російський народ не тільки виправдав німецьке «минуле» Путіна (він служив в Дрездені оперуповноваженим КДБ), а навіть знайшов у цьому плюси.

А у своїй книзі «Від першої особи. Розмови з Володимиром Путіним» президент РФ не приховує, що «для перемоги потрібні професіонали, технологи для роботи з передвиборної кампанії».

Що ж стало детонатором для такої жорсткої поведінки Путіна по відношенню до братньої країни?

«Путін був обраний Єльциним (людиною з дуже розвиненою інтуїцією) не випадково, — каже Станіслав Бєлковський. — Не слід забувати, що президент РФ пройшов і Беслан, і Норд-Ост, ситуації, коли його влада висіла на волосині. Для Путіна важливо поняття справедливості. Він завжди діяв в житті «за поняттями». Досить згадати, як він ставився до своїх політичних «батьків» — Анатолія Собчака та Бориса Єльцина. У політичному сенсі йому було набагато вигідніше їх «здати». Але він цього не зробив. Більше того, він ніколи не сказав про них нічого поганого, хоча й критикував 90-ті.

Останніми роками ВВП став особливо гостро відчувати несправедливе ставлення до себе з боку Заходу. Адже довгі роки він хотів бути їхнім другом. У його знаменитій мюнхенській промові 2007 року, яку багато аналітиків сприйняли як оголошення нової холодної війни і загрозу Заходу, було лише нагадування про те, що Росія йде на Захід не з порожніми руками і розраховує на теплий прийом. Коли Путін зрозумів, що у відповідь «теплого» прийому не сталося і його не буде потім, він дав задній хід.

Думаю, величезну роль зіграв також аналітик Агентства національної безпеки США Едвард Сноуден, який дав зрозуміти, як сильно проникли американські спецслужби в усі пори сучасного світу. Це не могло не стати детонатором вибуху. Вважаю, що сьогодні ми присутні при першому акті драми, наступні акти якої нам ще не зрозумілі. Я не поспішаю заспокоюватися і говорити, що Путін зупиниться на Кримському півострові. Це залежить від багатьох факторів. Рішення знаходиться в голові тільки однієї людини — його самого».

Генерал армії, голова Служби зовнішньої розвідки у 2005–2010 роках Микола Маломуж вважає, що величезний вплив на Путіна зробила система органів державної безпеки СРСР, в якій він довго працював: «У нього дійсно підвищене почуття справедливості, але у своєму розумінні. Хоча він пройшов етапи і ринкових відносин, і криміналу — це темна сторінка в його історії. Як політик Путін вирощувався дуже швидко, я б сказав — штучно. Адже в нормальних умовах такого політичного зростання вищого рівня не було б. Це була ситуація, яка передбачала появу в країні силовика, який навів би порядок і створив умови для стабільного розвитку Росії. Він вирішив проблему з Чечнею, притиснув олігархів, які домінували в Росії, це його заслуга і сильні сторони. Його слабка сторона — зацикленість на силових методах загального контролю. Дійсно, в певних ситуаціях це надійно, але не дає перспектив ні економічного, ні інноваційного зростання.

Коли Путін йшов на другий термін президентства, був великий шанс вийти з новою концепцією розвитку суспільства — демократичних відносин. Це діалог з прогресивними елітами. Нова концепція міжнародних взаємин про немілітаризацію. Великі проекти для всього світу, але не гегемонія над світом. Можна було зняти синдром старшого брата над територіями колишнього Радянського Союзу.

За Януковича з'явилися передумови для ефективного домінування над Україною в енергетичному, економічному, фінансовому плані. Передбачалося ще більш потужне зближення: не тільки Митний союз, а й відтворення нової союзної держави. А коли цей варіант не вдався, був використаний період дестабілізації в Україні, коли нове керівництво ще не володіло ситуацією. В результаті чого ми маємо факт контролю Росією Криму та деякі факти дестабілізації на Півдні і Сході України».

Розмірковуючи над феноменом зашкалювання рейтингу довіри російських громадян до свого президента, Бєлковський зазначив: «Причини цього очевидні: у російського народу безумовно присутній «версальський» синдром. І навіть у тих людей, які заявляли, що розпад імперії — це добре, те, що відбувається сьогодні, викликає гордість за російську владу. Це є відображенням монархічної свідомості нашого народу. Консолідація суспільства навколо Путіна буде тим сильніше, чим далі він піде вглиб України. У народі є очікування продовження і цілком можливо, що Путін піде назустріч цим очікуванням.

На мій погляд, єдиний політик, який може його стримувати, це Юлія Тимошенко. Як би до неї не ставилися, Володимир Володимирович вважає її під стать собі, найсильнішим українським політиком, здатним виконувати зобов'язання. У час перебування її прем'єр-міністром у них склалася дуже тісна та конструктивна взаємодія. На відміну від інших політиків, вона виконувала свої зобов'язання перед ВВП неухильно. Наприклад, в такому чутливому для нього питанні, як закриття гральних закладів в Україні.

Наскільки я розумію, умовами Путіна є: федералізація України, легалізація російської мови, розгром радикальних формувань, вихід радикальних націоналістів із влади. Ми бачимо, що частково це вже відбувається: озвучена А. Яценюком ідея ліквідації обладміністрацій та передача їх функцій виконавчим комітетам обласних рад — це перший крок до федералізації. Те, що відбувається навколо «Правого сектора», і практично озвучена програма виведення представників партії «Свобода» з уряду — також частина цього плану. Подальше залежатиме від позиції Заходу. Україна важлива Путіну не тільки сама по собі, але й як простір для торгу.

Якщо санкції будуть посилюватися, незважаючи на виконання перерахованих зобов'язань, я не виключаю, що врешті-решт ми отримаємо розпад країни на дві частини: західна, де лідером буде Тимошенко (і в цьому сенсі витік телефонної розмови з Нестором Шуфричем далеко не випадковий, на мій погляд); і східну, де може бути поставлений в якості легітимного президента скинутий Янукович.

Я не знаю, який сценарій буде реалізовуватися, але в російському суспільстві існує запит: росіяни вимагають продовження банкету. І це саме по собі є чинником тиску на ситуацію. Ця «гра» була затіяна з тим, щоб, як вважає Путін, «змусити Захід себе поважати, покласти край беззаконню Заходу щодо Росії і його особисто». Україна — скоріше простір для маневру, ніж кінцева мета».

Слід все ж таки не забувати, що монархічні настрої дуже позитивно сприймаються тільки на першому етапі. Коли Путін програє чи ситуація стане складною в економічному і соціальному плані, в російському суспільстві настрої, швидше за все, різко зміняться.

«Ми дуже добре вивчали ситуацію в Росії, Україні, інших країнах СНД, настрої змінюються дуже швидко, — каже М. Маломуж. — Це ейфорія».

Станіслав Бєлковській вважає, що подіями в Криму Путін відволікає російський народ від проблем всередині Росії: «Мені категорично не подобається те, що зараз відбувається. У Росії є колосальні соціально-економічні проблеми, пов'язані з неефективною економікою, в першу чергу з корупцією. Адже 30% до бюджетів усіх рівнів закладається свідомо під розкрадання. Корупція на всіх рівнях привела до підриву авторитету влади. І те, що зараз відбувається, — це спроба подолати цю тенденцію. Адже російська свідомість по суті тотальна, тобто, якщо для російської людини хтось хороший, в ньому не може бути жодної негативної риси і навпаки. Грубо кажучи, розумна людина не може бути безчесною і навпаки. Тому коли російська свідомість перемикається на якусь одну фішку, вона забуває про всіх інших. Але це відбувається під час маніакальної стадії. Потім, коли прийде депресивна, все перевернеться. Тому Путіну і потрібно підтримувати першу стадію.

У російських елітах настрої досить і досить тривожні. Всі розуміють, наскільки економіка Росії зав'язана на Захід. Наскільки спосіб життя російських олігархів зав'язаний на західні країни. Ейфорії щодо того, що відбувається, еліти не відчувають. На що Володимир Володимирович сказав би своє сакраментальне: «Я вас попереджав про те, що всі гроші потрібно повертати до Росії? Ви думали, що я пожартував? Я на Заході нічого не маю. Працюю, як раб на галерах. Заради того, щоб ви прохолоджувалися в Лондоні та Куршевелі? Я вам влаштую гірські лижі!». Ось ці гірські лижі ми й спостерігаємо зараз».

Говорячи про страх Путіна перед можливим інфікуванням Росії Майданом, С. Бєлковський зазначив: «Путін був «травмований» Майданом ще у 2004 році. Адже він щиро не вірив, що Майдан переможе, розраховував, що він розійдеться з настанням холодів. І коли він не розійшовся, а президент Кучма відмовився його розігнати, Путін відчув себе приниженим.

Відтоді він дуже трепетно ставиться до будь-яких спроб організації чогось подібного в Росії. Невипадково так звана «болотна справа» призвела до тривалих термінів тюремного ув'язнення для людей, звинувачених у нападах на поліцейських. Дії, які тягнули максимум на 15 діб, призвели до засудження людей на роки тюремного ув'язнення. Путін дає зрозуміти, що він контролює систему опозиційної діяльності. Тому «синдром Майдану» для нього дуже важливий».

Президент РФ завжди дбав про імідж Росії. Доказ тому Олімпіада в Сочі (найдорожча Олімпіада; зима, побудована в субтропіках), чемпіонат світу з футболу, G8, але він перекреслив всі свої досягнення нехтуванням міжнародного права. Чи усвідомлений цей крок і навіщо йому Крим?

«Путін — це людина, якій Єльцин передав Росію зі словами: «Бережіть Росію!». Він виконує цей заповіт усіма силами. Володимир Володимирович завжди дбав про імідж Росії і хотів, щоб його країна сприймалася Заходом як рівноправний партнер, — говорить С. Бєлковський. — Але коли, на його думку, багаторічні зусилля не привели до належного результату, тоді Путін вирішив зняти цю задачу з порядку денного. Думаю, що це відбулося порівняно недавно. Такими детонаторами були дві речі: Сноуден, що відкрив Путіну очі на глибину прослуховування з боку США, яке, можливо, торкнулося і особистих аспектів життя та діяльності російського президента. Друге — події в Україні. Апофеозом став зрив домовленостей про проведення дострокових виборів президента України 21 грудня 2014 року. При чому Росія не підписала цей протокол, тому що ВВП в принципі не погоджувався з легітимністю того, що відбувалося. Але Захід підписав! Незважаючи на це, Янукович пішов у відставку наступного дня. Це Путіна обурило до глибини душі».

За словами М. Маломужа, Путін вибудовує свою концепцію на тому, що він політик першої величини: «Обама назвав його лідером «регіональної країни», для Путіна це було особистою образою. Він вибрав позицію жорсткої конфронтації та навіть холодної війни. З іншого боку, Путін є представником спеціальних служб і країни з імперськими амбіціями. Йому дуже складно проводити гнучку прогресивну політику щодо самої Росії, а також особливо з країнами Заходу. Це була б розумна політика. Путін міг би переграти в багатьох напрямках. У ситуації ж з Януковичем Путін не зміг програти і пішов ва-банк».

Захід буде змушений продовжувати санкції, адже він не може змиритися з тим, що відбувається. Але, на думку пана Бєлковського, Путін бачить у цьому також і вихід: «Адже це змусить значну частину представників російських еліт перевести гроші в Росію. РФ залишиться останнім безпечним для цих грошей місцем, вільним від західних санкцій. Мені здається, що президент Росії бачить у цьому додатковий ресурс для порятунку російської економіки, що знаходиться в поганому стані. Але чи згодні з цим сценарієм російські еліти — це велике питання. У Росії гігантський розрив між народом і елітами. У них зовсім різні пріоритети. Путін звертається до більшості народу, для якого байдуже, відкритий Куршевель чи ні. Але для еліт це небайдуже, адже вони звикли до певного способу життя, відпочинку, їхні діти навчаються за кордоном, є рахунки в західних банках.

Путін ніколи раніше не переходив певні межі по відношенню до російських еліт, але зараз він цю грань перейшов, в тому числі й тому, що не бачить достатньої консолідації еліт навколо національних завдань Росії.

При подальшій експансії на територію України, Придністров'я, можливо, втручання в інші заморожені конфлікти росіяни вибачать йому все. У тому числі й погіршення рівня власного життя. Інша справа, що ізоляція призведе до подальшої деградації всіх життєутворюючих систем російського суспільства: освіти, охорони здоров'я, промисловості, яка зав'язана на іноземні комплектуючі. Тут Путін робить ставку на альянс з Китаєм та Індією, у яких він розраховує отримати альтернативу західними технологіям».

«Не слід забувати, що Китай має свої геополітичні інтереси, особливо в РФ, — говорить М. Маломуж. — Адже Всекитайські збори готують питання про визнання території Східного Сибіру і Амура територією Китаю. Тому ще питання: яким буде це співробітництво і на яких умовах. Індія має потужну кооперацію з Заходом.

Згоден, що введення санкцій на першому етапі може мобілізувати суспільство: ми в оточенні. Але за аналізами російських аналітиків, економістів міжнародного рівня, які були озвучені на різних міжнародних конференціях, падіння на 30—35% ціни на нафту й газ — найпотужніший удар по економіці, аж до її розвалу. Це удар не тільки по бізнесу в РФ, але й по життєдіяльності російських громадян. Ті ж аналітики припускають, що якщо процес піде таким чином і далі, протягом року-півтора в суспільстві почнуться зовсім інші процеси. Повинна бути чітка позиція з прогнозування ситуації. Але у Путіна такого глибинного бачення ситуації і тим більше пріоритетів, які б дали нові перспективи для Росії, немає — це великий недолік великого президента Росії».