Підготовка до З’їзду суддів України: «вушка Ківалова» і судді нової генерації

Для цього у Верховному суді України зібрали навіть прес-конференцію, ініціаторами проведення якої стали голова РСУ Василь Онопенко та його заступник Раїса Ханова.

Така пропозиція знайшла відгук у суспільстві, про що свідчить рекордна кількість присутніх на прес-конференції журналістів. Поряд із ними знаходилися й кандидати на вищевказані посади. Але декому такий крок суддівської влади виявився не до вподоби.

«Є сили політичні та суддівські, зацікавлені в тому, щоб повернути все назад. Тому не виключено, що чинитимуться спроби зірвати засідання З’їзду суддів України, яке має відбутися 19–20 червня, — заявляє В. Онопенко. — До нас надходить інформація, що в останній день може з’явитися ухвала суду, якою намагатимуться за надуманими підставами зупинити його проведення. Мені також відомо, що рішення Верховної Ради про звільнення суддів КСУ оскаржується у Вищому адмінсуді України. І там розгляд цієї справи з 26 червня чомусь перенесений на тиждень раніше — 19 червня, коли має відбутися З’їзд. Маю підозру, що це невипадково».

На переконання В. Онопенка, у випадку непроведення З’їзду суддів України за нинішніх обставин можна буде поставити хрест на діях влади.

Чому так? Тому що саме від народних депутатів партії УДАР, наближених до президента Петра Порошенка, надійшло прохання до РСУ перенести проведення З’їзду суддів України на осінь у зв’язку із поданням заяви до КСУ про визнання неконституційним закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Більше того, народними депутатами від УДАРу Наталею Агафоновою та ВО «Батьківщина» Романом Стаднійчуком був зареєстрований законопроект №4915, яким пропонується скасувати заборону, внесену законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», на обрання на посади членів ВРЮ осіб, що вже займали їх до набрання чинності цим законом. Головним аргументом є те, що таке обмеження не дає можливості обирати до лав ВРЮ «достойних осіб, які протягом багатьох років своєї діяльності позитивно зарекомендували себе та мають авторитет і повагу в суддівській спільноті».

«Про кого це йдеться, про Ізовітову, яка у ВРЮ була 16 років, Портнова, Кузьміна чи Пшонку? — запитує В. Онопенко. — А може, про Лавриновича з Ківаловим?»

Щодо останнього, то його роль у формуванні судового корпусу досі залишається серйозною. «Адже Ківалов вічний, як пам’ятник, — вважає В. Онопенко. — Усюди стирчать його вушка». Тому виключати його зацікавленість у кадрових та законодавчих махінаціях, які зараз відбуваються навколо суддівського з’їзду, чиї делегати мають доукомплектувати КСУ, ВРЮ та ВККС, не варто. «От і виникає запитання: за що ми воювали? — обурюється В. Онопенко. — У разі прийняття зазначеного законопроекту я сам особисто звернуся до президента України з проханням накласти на нього вето. Водночас зроблю усе для того, щоб наш З’їзд відбувся».

Випробування режимом Януковича

Загалом його делегати мають обрати п’ятьох суддів КСУ, трьох членів ВРЮ, шістьох — до ВККС та 40 — до оновленої РСУ. Серед запропонованих кандидатів на ці посади чимало суддів ВСУ, що протягом останніх років підтримували дії В. Онопенка, який до 29 вересня 2011 року обіймав посаду голови ВСУ. Це не подобалося представникам влади Януковича — Ківалову та Портнову. Тому усі їхні ідеї з приводу дострокового звільнення В. Онопенка, які реалізувалися разом із тиском на членів його родини, одразу ж блокувалися більшістю суддів ВСУ. Фактично на той час цей суд залишився чи не єдиним непідконтрольним режиму Януковича. Тому приборкати його у 2010 році юристи режиму вирішили судовою реформою, яка дозволила відібрати у цієї найвищої за Конституцією України судової інстанції більшу частину повноважень.

До таких верховних суддів, перевірених часом та подіями, належить Микола Гусак, який є суддею Судової палати в адміністративних справах. Свого часу він не підтримував керівництво судів адміністративної юстиції, яке ще до виборів президента Януковича прихильно ставилося до ідей Ківалова. Тому разом з іншими колегами виступив на засіданні РСУ за звільнення голови ВАСУ Олександра Пасенюка з посади. Останньому вдалося втриматися на ній, що значно зміцнило позиції Януковича під час виборчого процесу 2010 року. Згодом Пасенюк злетів ще вище, ставши суддею КСУ, який брав участь у зухвалому конституційному перевороті в Україні. Після повалення режиму Януковича він фактично був позбавлений цієї посади. На його місце тепер претендує суддя ВСУ Гусак.

Разом з ним стати конституційним суддею може й суддя Львівського окружного адміністративного суду, доктор юридичних наук Володимир Кравчук та суддя ВССУ, кандидат юридичних наук Алла Олійник. Усі вони є представниками відносно молодого покоління служителів Феміди.

Увійти до ВРЮ від судового корпусу мають усі шанси верховний суддя у відставці Володимир Мойсик, який був народним депутатом IV–VI скликань від «Нашої України», та суддя Судової палати в цивільних справах ВСУ Петро Панталієнко. Компанію їм може скласти заступник голови ВАСУ Михайло Цуркан, який, з одного боку, будучи другим заступником голови ВАСУ О. Пасенюка, на відміну від першого заступника Миколи Сіроша, не конфліктував з ним, а з іншого — був далекий від компанії юристів режиму Ківалова та Портнова.

До складу ВККС також можуть увійти перевірені часом верховні судді Володимир Гуль та Юрій Тітов. Крім того, до цього органу пропонується кандидатура судді ВАСУ Миколи Федорова та колишнього голови апеляційного суду Миколаївської області Олексія Леванчука, який після прийняття люстраційного закону на перевиборах втратив цю посаду.

Судді «нової генерації»

До оновленої РСУ, склад якої зі змінами до базового суддівського законодавства з 11 членів може розширитися до 40, пропонується чимало цікавих кандидатів. Приміром, суддя Оболонського райсуду Києва Ірина Мамонтова запам’яталася українцям тим, що 22 січня 2014 року обрала запобіжний захід у виді домашнього арешту чотирьом побитим та затриманим «Беркутом» студентам університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. На той момент це було єдине рішення, коли до обвинувачених у масових заворушеннях обрали запобіжний захід у виді домашнього арешту, а не тримання під вартою. Після чого суддя Мамонтова змушена була звільнитися з посади голови Оболонського райсуду Києва.

Нашої уваги також заслуговує й кандидатура судді Апеляційного суду Київської області Валерія Фінагєєва, який свого часу через вирішення питання адмінпризначень в судах став жертвою протистоянь між групою Ківалова у ВРЮ та соратниками тодішнього президента Ющенка. Адже рішенням КСУ від 16 травня 2007 року було визнано неконституційним положення, за яким глава держави мав право призначати суддів на посаду голови суду, заступника голови суду або звільняти їх з цих посад. Тому Верховна Рада задля вирішення цього актуального для правосуддя питання ухвалила тимчасовий порядок, за яким до законодавчого урегулювання мало здійснюватися обрання суддів на адмінпосади. Його дію 30 травня 2007 року в судовому порядку зупинила колегія суддів Печерського райсуду Києва, до складу якої входив і В. Фінагєєв. Наступного дня за нього взялася ВРЮ. Але свою посаду завдяки РСУ та підтримці судової влади йому таки вдалося відстояти.

Найнесподіванішою кандидатурою серед претендентів на посаду членів РСУ став молодий суддя Вінницького окружного адміністративного суду Михайло Жернаков. «Адже це кандидатура від громадськості. До цього моменту ми не були знайомі і лише сьогодні побачилися вперше», — зазначив В. Онопенко. І додав: «Раджу звернути увагу на його освіту та біографію».

А там і справді є на що подивитися: окрім ступеня кандидата юридичних наук, М. Жернаков є магістром права Інституту права та економіки Університету Роттердама (Нідерланди) та економіки Університету Болоньї (Італія). Він також володіє п’ятьма іноземними мовами, у тому числі й голландською. Фактично цей кандидат є представником нової генерації українців, які після революції гідності, розпочатої молоддю, мають займати ключові посади в усіх гілках влади.

До речі, саме він на завершення прес-конференції узяв слово, щоб подякувати громаді та суддям за таку унікальну можливість публічно обговорювати кандидатів на ключові посади в органах суддівської влади. Його ініціативу згодом підхопили інші представники суддівської спільноти.