Новини
Ракурс

Дисидент Олександр Скобов: Реконструкція пекла

21 лип 2014, 20:21

Ще на початку травня я не надто успішно намагався звернути увагу громадськості на те, що називати заколотників зі сходу України сепаратистами означає брати участь у пропагандистській містифікації. Вони воюють не за відділення від України, а за приєднання України до Російської імперії. Саме українці є для них сепаратистами. Для них Україна — незаконна держава, що неправомірно виділилась з імперії. А українці — незаконний народ, що неправомірно відділився від російського.

Тоді я не міг припустити, що один із нинішніх ватажків бунтівників пан Бородай настільки слово в слово повторить мою статтю:

«Межі Російського Світу значно ширші кордонів Російської Федерації. Я виконую історичну місію в ім'я російської нації, суперетносу, скріпленого православним християнством. Так само, як на Кавказі, я борюся на Україні проти сепаратистів, цього разу не чеченських, а українських. Тому що є Росія, велика Росія, Російська імперія. І тепер українські сепаратисти, які перебувають у Києві, борються проти Російської імперії».

Дуже хочеться вірити, що ватажок донецьких заколотників з Москви невинний в плагіаті. Що він додумався до цього сам. Що я не допоміг йому і його соратникам у формулюванні власної ідеології. Тим часом ліберальна громадськість, яку важко запідозрити в симпатіях до цього руху, продовжує наполегливо іменувати заколотників сепаратистами. Чим фактично морально легітимізує проімперський заколот, полегшуючи його ватажкам можливість демагогічно апелювати до права народу на самовизначення і тиснути на чутливі місця людей демократичних поглядів.

На феєричне інтерв'ю пана Бородая звернув увагу один Андрій Піонтковський. Трохи раніше Андрій Ілларіонов процитував уривок з маніфесту «Народного фронту звільнення України, Новоросії та Прикарпатської Русі». Ось він:

«Чи є боротьба на Південному Сході (у Новоросії) сепаратизмом? Ні, територією боротьби є вся територія України... Ми створимо нову вільну соціально відповідальну народну владу на всій території України і Новоросії».

Чи коментував ще хтось цей «маніфест», мені невідомо. Тим часом це документ прецікавий. Наприклад, у майбутній «соціальній народній республіці» буде «дозволено будь-яку приватну чи колективну ініціативу, що йде на користь народу і його розвиткові», але «заборонено лихварський банківський капіталізм, що живе за рахунок позикового відсотка». Відразу згадується, що протиставлення «паразитичного банківського капіталу» капіталу продуктивному, «трудовому» і, звичайно ж, «національно орієнтованому» було улюбленим прийомом класичних фашистських рухів XX століття. Згідно з їхньою «політекономією», відчуження додаткового продукту на користь експлуататорів відбувається не у сфері виробництва, а тільки в сфері кредиту. Фашисти запозичили цю креативну ідею у раніших правоконсервативних, «феодальних» критиків капіталізму, доповнивши її відомо якою національною ідентифікацією «позичкового відсотка». До цього переважно і зводилася вся їхня «антикапіталістична» риторика.

Ще вони любили поговорити про підконтрольність суспільству великих статків. Відповідний пункт є і в маніфесті. Ось і вся його соціально-економічна програма. Якщо, звісно, не вважати на перелік соціальних гарантій, запозичених у настільки ненависного розтлінного, «ліберастичного» західного світу.

Фашистський «антикапіталізм» і був спрямований не проти експлуатації трудящих елітою, а проти лібералізму, гуманізму, пріоритету прав людини, правових обмежень для влади. Дуже характерно, що в маніфесті, який детально описує систему «прямого народовладдя» через ради і референдуми, жодного слова немає про політичні свободи (слова, друку, зборів, об'єднань тощо). Жодні «гарантії особистої недоторканності» не повинні обмежувати «волю народу».

До речі, органи народовладдя повинні формуватися «за принципом представництва делегатів від територій, делегатів від трудових колективів та професійних корпорацій і союзів, делегатів від політичних, релігійних та громадських організацій». Перед нами корпоративна держава Муссоліні, Салазара, Франко, Петена та їхніх менш відомих наслідувачів. За допомогою корпоративного представництва вони намагалися відродити станову систему Середньовіччя.

Мрії про «нове Середньовіччя» фактичного духовного лідера, а часто і практичного порадника заколотників — фашиста Дугіна — проаналізував Володимир Абарінов. Мрії Дугіна дослівно повторюють міркування ідеологів так званої консервативної революції, які були прямими попередниками фашизму і нацизму. На виправдання цих рафінованих інтелектуалів і полубогемних естетів, що мріяли про відродження світу героїв, заперечували убогий, міщанський світ торгашів і споживачів, можна сказати, що вони не припускали, у що це виллється. Але ми-то знаємо. Ми знаємо, у що виливаються спроби відродити «суспільство, засноване на традиції, ієрархії і домінуванні воїнів і жерців». У рамках цього, за висловом Дугіна, «концепта» поведінка ватажків заколоту цілком логічна. Логічно, що з самого початку вони повністю відмовилися від яких би то не було мирних способів політичної боротьби. Зробили все, щоб виключити саму можливість переведення протистояння у мирне русло. В «суспільстві героїв» політична боротьба не ведеться шляхом переговорів, конференцій і парламентських процедур. Герої повинні все взяти мечем. Можливість політичних переговорів з бунтівниками, можливість компромісу і співіснування з ними — окрема важка тема, що виходить за рамки цієї статті. Але перш ніж починати розмову на цю тему, треба чітко усвідомлювати, з чим ми зіткнулися. Треба усвідомлювати, що ми зіткнулися з класичним фашистським заколотом.

Реконструктори і ролевики, що не награлися в дитинстві в танчики і гарматки, які живуть у світі фентезі з його культом середньовічної естетики, сьогодні намагаються зруйнувати стіну між цим віртуальним світом і реальним світом, в якому ми живемо. Якщо їм це вдасться, наше життя перетвориться на пекло.

 

Автор: Олександр Скобов


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...