Сили спеціальних операцій — основа майбутньої армії України

Ця війна між Росією і Україною почалася не рік тому, вона ведеться вже давно — в інформаційному просторі, просто Україна намагалася не помічати її. Жителів Криму і сходу України, та й своїх власних громадян, РФ готувала до цієї війни довго, створюючи на екранах і в свідомості людей ідеальний образ справедливої та величної Росії, а заразом поступово вирощуючи в їхніх серцях відразу до всього українського.

Пам’ятаєте чудовий серіал «Ліквідація» (2007 рік), в якому раптом в останній серії з неіснуючих одеських лісів виходять злі бандерівці? Цей недолугий епізод вибивався зі стилістики фільму, псував враження. Але свою роль в інформаційній війні зіграв. А фільм «Брат-2», який вийшов 15 років тому? «Вы нам еще за Севастополь ответите!» — волає один із героїв фільму, лупцюючи ногами українського бандита у громадській вбиральні. У кінотеатрах Росії в цьому місці глядачі неодмінно аплодували. Вже не кажу про відверто хамський фільм «Ми з майбутнього-2» (2010 рік), де прекрасним головним героям — сучасним російським парубкам, які потрапляють в минуле, протиставляються як безжальні бандерівці, так і сучасні українські хлопці (звичайно ж, вкрай неприємні — націоналіст і мажор). Українські хлопці спочатку провокують росіян, сперечаються з ними, а потім стають на один бік і вже разом б’ються з бандерівцями. Фільм викликав огиду навіть у російських кінокритиків. Але, знову ж таки, свою функцію виконав. З російського фільму «Тарас Бульба» прибрали навіть згадку про Україну. Якщо українці й з’являлись на російських екранах, то це були або відверто негативні персонажі, або дурнувато-комічні.

Коли в Україні почався Майдан, для спецслужби РФ настав час «Ч». На добре підживлений гноєм презирства ґрунт впали перші зерна ненависті. Брехливим російським ЗМІ росіяни в основній своїй масі повірили. Повірили їм і кримчани, і дончани та луганчани, які звикли дивитися лише російське ТБ. Тепер вже не секрет, що ми маємо справу з ретельно спланованою, добре підготованою і бездоганно виконаною спецоперацією.

Українські воєнні експерти, виступаючи перед громадськістю, неодноразово наголошували, що нам слід змінити підходи до ведення війни на сході України. Годі воювати застарілими методами, нам потрібний армійський спецназ, який зміг би працювати в тилу ворога, нам необхідні аналітики, спеціалісти з розробки спецоперацій. Мовляв, ракети коли ще з’являться, а люди в нас вже є. Їх слід лише ретельно відібрати і навчити.

Нарешті 20 квітня Центр оборонної реформи презентував концепцію українських сил спеціальних операцій, яка стала результатом спільної роботи українських і західних військових експертів. Керівник Центру Олександр Данилюк перш за все підкреслив відмінності між силами спеціальних операцій (ССО) і силами швидкого реагування. ССО — це армійський спецназ, підпорядкований Міністерству оборони, зі статусом, аналогічним до статусу Головного управління розвідки, а сили швидкого реагування — це підрозділи правоохоронних органів (МВС та СБУ), тож у них зовсім різні задачі.

Для ілюстрації завдань ССО можна пригадати часи Другої світової війни. У 1940 році у Великій Британії було створено такі сили під патронатом Вінстона Черчилля. Ці підрозділи застосовувалися для організації диверсій та саботажу на окупованих територіях, підтримки антинімецького підпільного руху, організації партизанського спротиву.

«За часів Другої світової війни кількість спеціалістів, залучених до британських сил спеціальних операцій, становила 13 тис. осіб. Ці люди тільки у Західній Європі керували партизанським і підпільним рухом, чисельність якого доходила до 1 млн осіб. Тобто сили спеціальних операцій — це невелика кількість дуже дорогих спеціалістів, здатних організовувати величезні маси людей. Це дуже ефективний, але недешевий інструмент. Сьогодні 25% оборонного бюджету Великої Британії йде на утримання нечисельних сил спецоперацій», – розповідає О. Данилюк.

У більш широкому розумінні задачі британських ССО (SAS) зводилися до кількох напрямків: послаблення економічного потенціалу противника, виснаження його трудових ресурсів, зниження його підтримки населенням як на окупованій території, так і в його власній країні, робота з посилення підтримки з боку нейтральних або союзницьких держав.

У США оперативний загін спеціального призначення «Дельта» був створений наприкінці 70-х років минулого століття. Ветеран в’єтнамської війни Чарльз Беквіт, який тривалий час співпрацював з британською службою SAS та був вражений результативністю і універсальністю роботи цих невеличких армійських груп, започаткував подібний армійський спецназ і у США.

Дебютом підрозділу «Дельта» стала операція «Орлиний кіготь»: у 1980 році бійців відправили у Тегеран визволяти захоплених ісламськими фундаменталістами працівників американського посольства. Операція провалилася. Проаналізувавши свої помилки, американці зрозуміли, що провал був обумовлений тим, що «Дельта», готуючи операцію, спиралася на дані, зібрані іншими організаціями. Адже свого інформаційно-аналітичного підрозділу «Дельта» тоді не мала. Інформація, передана «Дельті», виявилася недостовірною. Більше того, її ніхто не проаналізував як належить. Після цього структуру «Дельти» було переглянуто: 1987 року було створено нові ССО, до складу яких увійшли не лише добре навчені бійці, але й аналітики, психологи та інші спеціалісти.

«ССО — це у першу чергу інтелектуальний компонент, який займається збором та аналізом інформації, працює над єдиними стратегічними рамками, у яких повинні діяти усі залучені підрозділи, а вже потім — бойовий компонент. Важливу роль відіграє підрозділ інформаційно-психологічних операцій, який працює з місцевим населенням у зоні проведення спецоперацій. Задача таких спеціалістів — викликати прихильність, лояльність місцевого населення», — розповідає Роман Машовець, директор військово-політичного сектору Центру оборонної реформи.

На сьогодні навички бійців «Дельти» використовують не лише під час локальних воєнних конфліктів, а й у мирний час — для боротьби з тероризмом. Аналітики ж працюють постійно, роблячи зріз соціальних настроїв того чи іншого регіону, щоби вчасно зреагувати на загрозу.

«Звісно, такі сили утримувати недешево, для їх підготовки потрібен час, але їх наявність дає змогу державі відслідковувати ситуацію і опинятися у потрібному місці у потрібний час, обходитися найменшою кров’ю.

Україні, яка стикнулася з новим видом війни, де противником застосовуються усі можливі аспекти боротьби (військовий, психологічний, економічний, інформаційний, соціальний тощо), і самій потрібно вже перейти на новий рівень ведення воєнних дій, тобто підключити інтелектуальний компонент, щоб ефективно протидіяти загрозі. Для цього нам потрібно створити нову структуру, яка проведе селекцію кадрів, підготує їх, тому що в нас багато дійсно тямущих спеціалістів, які добре мотивовані на захист нашої незалежності, але досі не задіяні у боротьбі з агресором.

Щодо спецоперацій, в яких задіяні спеціалісти з інформаційно-психологічної роботи. Можу навести приклад з власного досвіду. Я був у складі багатонаціональної дивізії в Іраку і на власні очі переконався, як це відбувається. Було виконано максимум задач для того, щоб місцеве населення відчуло прихильність до нової влади. І своєї мети досягли тим, що почали відбудовувати інфраструктуру, побудували дитячі садки, школи, лікарні. Це зустріло супротив радикально налаштованих ісламістів, проте більшість місцевого населення поставилася до нововведень схвально. Люди, які б вони не мали погляди, все одно розуміють, що коли про їхніх дітей дбають — дають їм освіту, лікують їх — це добре. Головне, вони побачили, що при цьому ніхто їх не хоче колонізувати, підкорити релігійно чи соціально. Вони залишалися вільними, мали право голосу. Військові не підливали масла у вогонь, піднімаючи болюче питання протистояння між сунітами та шиїтами. Місцеве населення стало позитивніше ставитися до міжнародного контингенту, а військові задіяли місцевих у справах щодо поліпшення їхнього життя. Можна підкорити місцеве населення, сіючи терор, розбрат і страх, але набагато розумніше — здобути прихильність людей добрими справами, даючи їм право вибору. І це є детально спланована спецоперація, досвід якої може стати у пригоді й нам. Силовий метод вирішення конфлікту має бути останнім, якщо немає іншого виходу», — каже Р. Машовець.

О. Данилюк у свою чергу застеріг від сліпого копіювання закордонного досвіду таких спецоперацій: «Якщо проводити аналогії між Іраком (де влада була передана у руки лояльних до міжнародного контингенту місцевих лідерів) і тією територією зони АТО, яка контролюється Україною, то слід визнати, що держава продовжує розподіляти соціальні блага і матеріальну допомогу, поліпшувати життя і підтримувати інфраструктуру через місцеві органи влади, які, на превеликий жаль, не завжди лояльно ставляться до української державності. Таким чином, ми не лише не вирішуємо питання підвищення лояльності місцевого населення, але й значною мірою фінансуємо певні соціальні і політичні групи, які є частиною інфраструктури противника, тобто які використовуються силами спеціальних операцій РФ. Співпраця з місцевим населенням — це серйозна проблема. Треба чітко розуміти, що в умовах війни усі ресурси, неважливо в якій саме частині — освіті, охороні здоров’я, мають бути зосередженні на вирішенні задачі збереження територіальної цілісності України та відновлення конституційного ладу на окупованих територіях. Тобто вкладати кошти і зусилля треба лише в те, що стовідсотково відповідає цій меті, усе інше є зараз недоречним».

Чим же будуть займатися ССО України, якщо їхнє створення все ж таки відбудеться (для легалізації такої структури ВР повинна ухвалити відповідний закон), а не залишиться мрією військових експертів? Серед задач ССО — спеціальна розвідка, спеціальні заходи, контртерористичні заходи, воєнні дії, аналіз та обробка інформації для напрацювання правильної стратегії і залучення необхідних ресурсів, нетрадиційні методи ведення війни — психологічні й інформаційні операції.

Експерти бачать структуру ССО таким чином. На найвищому щаблі, звісно, головнокомандувач (це, за Конституцією України, президент). Далі — Міноборони, якому й буде підпорядковано ССО. До речі, ССО, за пропонованою концепцією, не мають підпорядковуватися Генштабу, з ним є лише тісна взаємодія. Також ССО мають взаємодіяти з усіма міністерствами і державними органами, які можуть залучатися до виконання спецоперацій. Це і Головне управління розвідки, і МВС, і МЗС тощо.

Згідно з концепцією та законопроектом, що був написаний експертами Центру оборонної реформи, організаційно ССО складатимуться з різних департаментів: інформаційно-психологічних операцій, інформаційно-аналітичної роботи, технічної підтримки та кількох бойових підрозділів. У складі ССО буде й управління нетрадиційних методів ведення війни, яке відповідатиме за створення руху опору, партизанських загонів, підпільних організацій. Також буде створено логістичний підрозділ та окремий навчальний центр.

Р. Машовець наполягає, що головна увага повинна приділятися навчальному центру, бо саме добре підготовані кадри зроблять можливим проведення цієї реформи у стислі терміни. Експерти планують зробити навчальний центр міжвідомчим, тобто загальним для різних силових структур держави.

«Ми маємо можливість залучити для створення цього центру інвестиції, тому не треба буде витрачати кошти бюджету. Також в нас є фахові іноземні інструктори, найкращі в своїй справі, які швидко й ефективно зможуть підготувати наших хлопців»,— каже О. Данилюк.

Сергій Кривонос, начальник Управління спеціальних операцій Генштабу: «Завдання сил спецоперацій — це не стільки силові дії, скільки боротьба за серця та уми місцевого населення, і не лише у зоні АТО, а й по всій Україні. Дії сепаратистів та армійців РФ повністю копіюють концепцію сил спеціальних операцій, яка була відпрацьована американськими збройними силами. Практично нічого нового вони не внесли. Тож чому б і нам не використати цей досвід? Важко вигадати нову модель, адже ми обмежені і часом, і коштами. А ця модель вже зарекомендувала себе найкращим чином. В нас немає часу на балачки і суперечки, треба діяти».

Залишається сподіватися, що парламент зрозуміє необхідність ухвалення закону про сили спецоперацій, а інші силовики не перешкоджатимуть створенню такої вкрай необхідної наразі структури, вбачаючи у ССО конкурента, що відтягує на себе бюджетне фінансування. Тоді ми матимемо шанс дати ворогові гідну відсіч, захищаючи свою землю.