Пожежа в столиці як дзеркало держави

Ситуації, за яких громадянам доводиться вдаватися до послуг держави, зазвичай не найприємніші, а часом і критичні. Послуги ці у нас вважаються безкоштовними, тому надаються абияк, та й приймаються з певною приреченістю. У нас не прийнято кричати міліціонеру, пожежнику чи лікарю «швидкої», як у голлівудських фільмах: «Ви зобов’язані! Я сплачую податки!»

Киянка, мешканка п’ятиповерхівки на вул. Будівельників, 13, повною мірою відчула, як функціонує держава, коли тиждень тому загорівся її будинок:

— Наша сім’я мешкає на п’ятому поверсі, в сусідній квартирі проживає батько чоловіка. В одного з наших сусідів на балконі сталася пожежа — загорілися старі газети, якісь речі. Пожежники потім сказали, що людина не винна у загорянні: день був спекотним, сонячним, якийсь скляний посуд на балконі спрацював як лінза. Людина спробувала самостійно загасити вогонь, але пожежу зупинити не вдалося.

Викликали пожежників. Ті приїхали на диво швидко. Прибула не звичайна пожежна машина, а маленька «Газель». Пожежники дістали з машини шланг, почали прикручувати його до нашого водопроводу в підвалі. І тут виявилося, що шланг порваний. Стали його латати, на що пішло хвилин п’ятнадцять. За цей час вогонь перекинувся на дах. У той день був сильний вітер, через нього полум’я почало швидко поширюватися поверхнею даху. Пожежники, зрозумівши, що не в змозі впоратися з цим, як вони висловилися, підвищеним рівнем небезпеки, викликали підмогу. Поки приїхала серйозна пожежна техніка, дах будинку вже палав.

У першої пожежної машини, що приїхала на підмогу, напір води доходив тільки до четвертого поверху. Ще через деякий час під’їхали й інші. Але виявилося, що пробиті шланги у пожежних машин — це не виняток, а правило. Досить довго вони возилися, встановлювали пожежні сходи, ніяк не могли пристосуватися, пояснювали, що заважають дерева...

Вогонь з даху перекинувся на балкон свекра. Ми зрозуміли, що ще хвилина — і загориться квартира. Чоловік став кидатися від однієї машини до іншої, показуючи на балкон. Але пожежники були зайняті основним осередком займання. Чоловік самостійно метнувся у під’їзд, заскочив у квартиру батька і став гасити вогонь на балконі, викидати палаючі речі. З даху капала палаюча смола, він отримав опіки рук. У дворі стояло дві «швидкі». Ми підійшли, попросили надати медичну допомогу. На що отримали відповідь: «А нам нічим». Виходить, що пожежникам нічим гасити, медикам нічим обробляти рани. Наступного дня до нас у двір приїхало телебачення, знімати сюжет про пожежу. Я їм усе це розповіла. Але мій монолог із сюжету вирізали.

Найприкріше, що ситуацією відразу ж скористалися злодії і мародери. У дворі з’явилися якісь чоловіки, які почали пропонувати свою допомогу літнім людям. Одна бабуся з нашого під’їзду зраділа і попросила їх винести з квартири котика. Вони взяли у неї ключі і зникли. Вона була змушена буквально вночі міняти замок. Скориставшись панікою, в одну з квартир вліз злодій, вкрав ноутбук. Треба віддати належне міліції — його одразу ж схопили.

Спалахнула пожежа приблизно о пів на шосту вечора. Близько сьомої її загасили. Після від’їзду пожежників, близько восьмої вечора вогонь спалахнув знову, цього разу між балконами. Знову викликали пожежників. Приїхали, загасили.

Мабуть, через те, що пожежа була великою і небезпечною, ми опинилися в центрі уваги. Поки палав дах, приїхало телебачення і навіть голова Дніпровської райдержадміністрації постояв із нами у дворі. Він дуже ввічливо спілкувався з мешканцями, обіцяв допомогти. Але коли чиновники дізналися, що наш будинок кооперативний, а не жеківський, ентузіазму поменшало. Нам сказали, що оплачувати ремонт повинен кооператив. Ми звернулися до правління, щоб дізнатися, чи є у кооперативу така можливість, і з’ясували, що квартплата з наших сімдесяти квартир повністю йде на утримання п’яти штатних співробітників кооперативу — голови, головбуха, паспортистки, двірника та прибиральниці. Причому, як ви розумієте, левова частка цих грошей іде в бюджет як податок на фонд заробітної плати. Через непомірне податкове навантаження просто неможливо було створити амортизаційний фонд. На рахунку кооперативу на момент пожежі було лише 6000 грн!

Якщо чесно, нам узагалі незрозуміло, навіщо ми утримуємо правління кооперативу. Ми не бачимо, не розуміємо, за що платимо гроші. Адже якщо нам потрібен сантехнік чи електрик, то ми викликаємо їх самі за свої ж кошти. Якісь ремонтні роботи в будинку робляться без попередження і нашої на те згоди, а потім ця сума розкидається на кількість квартир.

Нам, можна сказати, пощастило, що восени будуть вибори: долею нашого будинку стали жваво цікавитися депутати Київради. Вони приходять на кожні збори кооперативу (через подію збори ці нині відбуваються мало не щодня) і урочисто обіцяють допомогти з фінансуванням ремонту.

До речі, про фінанси. Ніхто не запрошував ніяких експертів, щоб оцінити збитки. Самі депутати оцінили ремонт даху на око: «Мільйон. Вам знадобиться мільйон. З них 10% коштуватиме тільки проект даху. Проект вам доведеться сплатити самим, скинутися з кожної квартири».

Чому мільйон? Навіщо нам перераховувати гроші якійсь фірмі за розробку нового проекту, якщо дах реконструювали у 80-ті роки, і напевно в якомусь архіві збереглася проектна документація? У нашому будинку живе багато пенсіонерів, вони ледве тягнуть підвищену за останній час квартплату та комунальні послуги. Вони, природно, не зможуть оплатити ні сам дах, ні навіть проект. Я навіть не уявляю, що нам тепер робити. Звісно, хотілося б, щоб влада нам допомогла.