Справа Петра Мельника — вирок українській Феміді

Найвизначнішою подією цього місяця в юридичному житті країни стало, безперечно, кримінальне переслідування представників вищого ешелону органів прокуратури. Проте не варто тішитися ілюзіями, що нарешті почалися кардинальні зміни в діяльності правоохоронних органів: через два роки всі затримані прокурори будуть виправдані, їм повернуть все вилучене майно, за рішенням суду поновлять у займаних посадах, сплатять заробітну платню за час вимушеного прогулу, а на додачу за рахунок платників податків компенсують моральну шкоду, заподіяну незаконним затриманням. Саме такого висновку можна дійти, уважно вивчивши виправдувальний вирок колишньому ректору Національного університету Державної податкової служби України Петру Мельнику, який 8 липня постановили судді Ірпінського міського суду Київської області Сергій Аніпко, Андрій Мікулін і Дмитро Кухленко.

В таємній кімнаті відпочинку перебувала таємнича «землячка»

Якби цей вирок прочитав юрист, який не знає, що таке Україна і хто такий Мельник, він все одно б здогадався, що тутешні судді зледачіли до такої міри, що доручили писати його текст студентам-практикантам, а ті, за браком досвіду, замість викладу показів фігурантів справи напхали в нього фрагменти невідредагованих стенограм судових засідань. Йдеться ось про що. Коли в залі суду потерпілий, обвинувачений або свідок дають пояснення, вони можуть говорити про що завгодно, в тому числі й про те, що на городі бузина, а в Києві дядько, але головуючий суддя своїми зауваженнями й питаннями спрямовує словесний потік у правильне русло. Оскільки в промові серед маси «води» трапляється чимало цінної інформації, повна стенограма все одно підшивається до матеріалів кримінального провадження. Лише частина сказаного (але в жодному випадку не все підряд) має потрапити до тексту вироку у вигляді стислого викладу показів. Для цього суддя бере роздруківку стенограми, підкреслює все необхідне, викреслює все зайве, а потім те, що має значення для прийняття рішення по справі, викладає в логічній послідовності подій і фактів.

В даному ж випадку те, що написано у вироку, — справжній сюжет для гумористичної передачі «95-й квартал». Свідок — ні сіло, ні впало — перескакує з теми на тему, по кілька разів переповідає одне й те саме, наводить факти, які не несуть в собі ніякого процесуального навантаження. Наприклад, про те, що під час обшуку в кабінеті Мельника останній міг поглядом розірвати маленького нещасного слідчого; що в нього на столі стояла фотографія коня, а в потаємній кімнаті для відпочинку сиділа молоденька дівчина, яку ректор називав своєю землячкою. А ще докладно викладені спогади потерпілого про те, як він цілий день безуспішно телефонував кумі, аби сказати, що викликав майстра для ремонту комп’ютера.

Але ближче до діла, тобто до персони Петра Мельника. Про подвиги цього полковника юстиції у відставці й члена Національної спілки журналістів України можна написати багатотомний пригодницько-психологічний роман. Але ми зосередимо увагу читача на тому, що в липні 2013-го справжньою причиною його арешту була не боротьба з корупцією, а гризня за ласий шматок між молодими членами Сім’ї Януковича і старою гвардією Партії регіонів. Верх взяли перші, хоча завдяки заступництву тодішнього прем’єра Азарова, внаслідок складних і заплутаних компромісів, Мельнику дали час безперешкодно втекти за кордон.

У представників нової влади було мало причин симпатизувати втікачеві — особливо це стосується народного депутата Ірини Геращенко, яку він колись завзято тягав по залу виборчої комісії Обухова. Тож Мельник ніколи б не повернувся в країну, якби навесні 2014-го не отримав певні гарантії від найближчого оточення тодішнього глави держави Олександра Турчинова. Інакше важко пояснити той факт, що одразу ж після прибуття 1 квітня його посадили, але вже через місяць, 8 травня, випустили під заставу в 609 тисяч гривень.

Тепер повернімося до подій дворічної давності. В один день, 24 липня 2013 року, з інтервалом у дві години до чергового по Головному управлінню боротьби з організованою злочинністю звернулося два заявники, які повідомили про те, що ректор податкового університету Петро Мельник вимагає в них гроші за вступ до цього навчального закладу. Перший був чоловік далеко не студентського віку, який мав за плечима низку судимостей і клопотав не за себе, а за свою хрещеницю, яка мешкає в Житомирській області. Другий — молодий чоловік, 27 років, мав у своєму активі лише один вирок Печерського районного суду, але, незважаючи на це, дуже хотів стати бакалавром правознавства. З того, що обоє вони принесли з собою диктофони із записами компрометуючих зловмисника розмов, а також з огляду на вказані вище деталі біографій, можна припустити, що вони свого часу були залучені до негласного співробітництва оперативно-розшуковими підрозділами МВС, в чому, звісно, немає нічого ганебного.

Клоновані академії ще чекають на свій вирок

Щодо першої ситуації, то дівчина зі скромної сім’ї, успішно закінчивши школу, подала документи для вступу до навчання у п’ять різних вищих навчальних закладів. В тому числі й до міліцейського відділення податкового університету в Ірпіні — раптом пощастить. Однак у приймальній комісії їй сказали, що з цього нічого не вийде, оскільки для вступу на цей факультет необхідне направлення з органу податкової служби за місцем проживання, якого в неї немає. Це по-перше, а по-друге, щоби взяти участь у конкурсі, необхідно було пройти зовнішнє незалежне оцінювання щонайменше з трьох предметів: історії України, української мови й літератури, а ще, на вибір, математики чи іноземної мови. Оскільки дівчина склала на ЗНО історію, мову з літературою, біологію й хімію, то їй тут справді нічого не світило. Втім, «пробивний» хрещений з Києва переконав дівчину та її батька, щоб вона здавала документи на заочне платне відділення, а він уже через свої зв’язки влаштує все так, що вона буде навчатися на денному й безоплатному.

Забігаючи наперед, зазначимо, що того ж року дівчина була зарахована до іншого закладу, нині успішно навчається в Житомирському коледжі культури і мистецтв на факультеті бібліотечної справи й при цьому зовсім не шкодує, що в неї не склалася кар’єра податкового міліціонера. А тоді її хрещений таки потрапив на прийом до Мельника й поцікавився, чи не можна влаштувати так, щоб її було зараховано на денне міліцейське відділення, якщо не одразу, то наступного семестру, або хоча б через рік навчання на заочному. Всі нюанси цієї розмови з використанням специфічного арго переповідати не варто, але зійшлися вони на тому, що ректор дав йому банківські реквізити ТОВ «Ірпінська фінансово-юридична академія», куди треба було перерахувати як благодійний внесок 5 тисяч доларів, а далі, мовляв, «час покаже».

Власником ТОВ «Ірпінська ФЮА» на той момент був батько колишньої дружини Петра Мельника. Про діяльність цієї фірми можна написати окремий роман, так само, як і про діяльність іншої аналогічної структури під назвою ТОВ «Міжрегіональна фінансово-юридична академія», котра належала вже самій його колишній дружині. Нині правоохоронні органи, розслідуючи кримінальне провадження, відкрите за ст. 191 Кримінального кодексу України, намагаються з’ясувати, з якої такої радості абітурієнти, студенти, курсанти і їхні батьки систематично перераховували цим «Рогам і копитам» чималі кошти. Тож перш ніж братися за перо, почекаймо, поки результаті їхньої праці будуть викладені в наступному виправдувальному вироку.

Поки ж повернімося до дбайливого хрещеного, який, отримавши від Мельника папірець з реквізитами, швидше вітру помчав до будинку на вулиці Баговутівській, 2 в Києві, де був розташований офіс ГУБОЗ МВС. Там він зустрівся із ще одним заявником, тим самим 27-річним хлопцем, якому заманулося вступити на денне відділення юридичного факультету того ж самого університету за спеціальністю «Правознавство». Але в приймальній комісії йому пояснили, що він не підходить за віком, у зв’язку з чим той пішов з’ясовувати це питання на прийом до ректора. Мельник трохи поглузував з приводу того, що такий здоровий дядько сидітиме за партою з дітлахами, і порадив вступати на заочне відділення. А якщо він надасть академії благодійну допомогу в сумі 10 тисяч доларів, то ректор особисто проконтролює, щоб за підсумками конкурсу його туди зарахували. З цим радісним для сищиків повідомленням хлопець і примчав до чергового по ГУБОЗ.

На підставі підготовлених його співробітниками матеріалів прокурор відділу процесуального керівництва та підтримки державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини Генеральної прокуратури України 26 липня 2013 року ухвалив таємну постанову про проведення контролю за вчиненням злочину. Згідно з нею, для отримання доказів злочинної діяльності ректора НУДПС Мельника вирішено було провести спеціальний слідчий експеримент: здійснити передачу грошей із застосуванням спеціальних імітаційних засобів у вигляді заздалегідь ідентифікованих грошових купюр. Простіше кажучи, в Департаменті фінансового забезпечення і бухгалтерського обліку МВС України взяли, виходячи з тодішнього курсу, 40 тисяч гривень, що приблизно дорівнювало 5 тисячам доларів, для хрещеного, і 80 тисяч гривень — для хлопця. Перший через банк перерахував їх на рахунок Ірпінської ФЮА у «Брокбізнесбанку», іншому видали готівку, при цьому купюри були оброблені спеціальним хімічним барвником під назвою «Світлячок-М».

Відповідно до домовленостей із Мельником, передача квитанції й готівкових грошей була призначена на 27 липня 2013 року. Напередодні цієї дати, на прохання оперативників, слідчий суддя Печерського районного суду Києва Віта Бортницька постановила ухвали про проведення особистого обшуку ректора, а також про проведення обшуку його службового кабінету. Про всяк випадок до проведення операції залучили заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів України та ще низку його співробітників. До речі, з числа вихідців з ГУБОЗ МВС, яких свого часу послали на підсилення суміжного відомства.

Обшук не обійшовся без штовханини

Таким чином, підготовка була проведена надзвичайно ретельно й основні події пройшли без суттєвих відхилень від плану. В цей день Мельник проводив особистий прийом, і першим до нього зайшов хрещений, котрий передав квитанцію про перерахунок 40 тисяч гривень, яку ректор поклав до свого портфеля. Через деякий час зайшов хлопець, від якого Мельник отримав 80 тисяч гривень готівкою, котрі теж поклав до того ж портфеля. За цим він занотував до блокнота прізвище молодого відвідувача, потім при ньому викликав жінку — члена приймальної комісії й звелів їй проконтролювати його зарахування. Вже коли ці обоє вийшли, до кабінету увійшли працівники міліції.

Слід віддати належне, співробітник ГУВБ Міндоходів дав ректорові шанс вийти з честю з цієї ситуації, спитавши, чи не передавав йому хто-небудь протягом останніх п’яти хвилин яку-небудь неправомірну вигоду. Той відповів, що ні, після чого слідчий Головного слідчого управління МВС України почав зачитувати йому постанови про обшуки. Тут і стався інцидент, внаслідок якого Мельник втратив обличчя. Коли зачитувався текст, він раптом відкрив портфель і кинув на підлогу щойно отримані пачки грошей, волаючи при цьому, що їх йому підкинули. Сталася штовханина, значно серйозніша за ту, яку він влаштував з Іриною Геращенко в Обухові, тож по її завершенні оперативники, аби вгамувати здоровенного дядька, змушені були одягти на нього кайданки. Та коли затриманий побачив, що всі його дії були ретельно зафіксовані на відеокамеру, почав кричати зовсім інше, а саме, що всі ці гроші — це кошти академії, отримані в результаті благодійних внесків.

В ході обшуку з портфеля було вилучено близько 35 тисяч доларів, походження яких так і не вдалося встановити. Як запевнив Мельник, це його особисті кошти, які він збирався витратити на ремонт будинку. Окрім грошей, в цьому ж портфелі оперативники знайшли близько сотні папірців, на яких були роздруковані банківські реквізити Ірпінської та Міжрегіональної фінансово-юридичних академій, та ще з десяток квитанцій про сплату багатотисячних сум на рахунки вказаних ТОВ.

За підсумками подій 27 липня 2013 року Мельника було притягнуто до відповідальності за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України, де йдеться про одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище. Проте Ірпінський суд майже всі більш-менш суттєві докази визнав недопустимими, у зв’язку з чим виключив їх з переліку доказів. А потім, коли в доказовій базі не лишилося каменя на камені, визнав підсудного невинним, виправдав його, а кримінальне провадження по його обвинуваченню закрив.

Перли ірпінських суддів

Перевіряти законність такого рішення є кому, оскільки для цього платники податків утримують штат аж трьох установ: Апеляційного суду Києва, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і Верховного суду України. Тому зупинимося лише на деяких моментах, які можуть становити інтерес не лише для професійних юристів, а і для письменників-гумористів.

По першому епізоду з хрещеним батьком, який не давав Мельнику гроші, а перерахував їх підставній фірмі, ірпінські судді цілком слушно навели уривок з постанови пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво». Там, зокрема, сказано, що склад злочину, передбаченого ст. 368 КК України, наявний не лише тоді, коли службова особа одержала незаконну вигоду для себе особисто, а й тоді, коли вона зробила це в інтересах близьких їй осіб (родичів, знайомих тощо). При цьому не має значення, як саме фактично було використано предмет хабара.

Разом з тим, автори вироку дійшли дивного висновку, що Мельник формально не мав жодного відношення до ТОВ «Ірпінська фінансово-юридична академія». Крім того, на їхню думку, стороною обвинувачення не було надано будь-яких доказів того, що Мельник діяв або міг діяти в інтересах ТОВ «Ірпінська фінансово-юридична академія» чи в інтересах її власника, тобто свого тестя. Мало того, в тексті вердикту сказано, що стороною обвинувачення не було надано доказів про наявність будь-яких родинних, ділових чи дружніх зв'язків Мельника зі своїм тестем, навіть не було надано будь-яких доказів його знайомства з ним.

Тобто, розумій так: судді не виключають, що Мельник знайомий зі своїм тестем й підтримує з ним якісь зв’язки, та оскільки слідчі не навели докази такого знайомства й таких зв’язків, значить цей пункт обвинувачення треба помножити на нуль.

Інший перл ірпінських суддів також варто процитувати дослівно: «Стороною обвинувачення не було доведено того, що Мельник П. В., перебуваючи на посаді ректора Національного університету державної податкової служби України, та одночасно головою приймальної комісії вказаного навчального закладу, якимось чином міг, використовуючи своє службове становище, впливати на рішення приймальної комісії щодо зарахування абітурієнта на 1 курс заочної форми навчання за напрямом підготовки «Правознавство».

Це при тому, що сторона обвинувачення в обвинувальному акту навела витяг зі статуту НУДПСУ, де чорним по білому написано, що Мельник П. В. як ректор Національного університету державної податкової служби України здійснював безпосереднє управління його діяльністю і мав повноваження вирішувати питання діяльності навчального закладу, визначати функціональні обов'язки працівників, приймати та звільняти з роботи працівників університету і формувати контингент осіб, які навчаються в ньому. В народі в таких випадках кажуть «Ти йому плюй межи очі, а він — дощ іде».

Ще хотілося б зупинитися на моменті, пов’язаному з таємною постановою прокурора, про яку вже йшлося вище, але тут читачеві треба набратися терпіння, аби збагнути очима ступінь словоблуддя вітчизняних служителів Феміди.

Отже, прокурор «корупційного» відділу ГПУ ухвалив постанову про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту із застосуванням імітаційних засобів у вигляді грошових купюр. Але Ірпінський суд визнав цей документ недостовірним, виходячи з наступного. В мотивувальній частині постанови зазначено: «Наявні у матеріалах кримінального провадження докази, а саме обставини, зафіксовані в протоколах допиту потерпілих, свідчать про відсутність провокації злочину». Проте, на думку суддів, обставини можуть бути встановлені лише шляхом дослідження комплексу фактичних даних, які підтверджують наявність чи відсутність цих обставин. Отже, в протоколах процесуальних дій, таких, як допит потерпілих, можуть бути зафіксовані лише фактичні дані про певні обставини, які було надано особою, що допитувалась. Відтак прокурором у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину не було викладено обставин, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої дії провокування особи на вчинення злочину, а викладено лише формальне, тобто невмотивоване, без належного обґрунтування, посилання на відсутність провокування.

У вільному перекладі на людську мову це звучить приблизно так. Викриття чиновника в одержанні хабара й провокація хабара за своїм внутрішнім змістом це, практично, одне й теж саме. Хоча перше формально вважається благородним діянням в інтересах суспільства, а друге — кримінально караним злочином. Аби відрізнити одне від одного, потрібно, щоби під час викриття хабарника «тютелька в тютельку» було дотримано всіх вимог Кримінального процесуального кодексу, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», а також низки таємних інструкцій і настанов. Якщо хоч одна буква чи одна кома не співпадуть, це вже може стати підставою для притягнення організаторів оперативної комбінації до кримінальної відповідальності за провокацію хабара. Правда, на практиці до таких крайнощів ще не доходило, зате суціль й поспіль подібна невідповідність використовується суддями для того, аби забракувати отримані докази й звільнити хабарника від переслідування. В даному випадку замість словосполучення «фактичні дані» було вжито слово «обставини». В результаті Мельника офіційно визнано білим і пухнастим.

Через два дні після оголошення вироку в приміщенні Ірпінського міського суду брифінг головуючого на мельніківському процесі судді Сергія Аніпка, який зауважив, що жодним доказам перевага не надавалась, оскільки всі докази для суду є однаковими і були ретельно вивчені. Однак ця заява — лише фіговий листок, яким Феміда марно намагається прикрити свій страм.

Взагалі-то вітчизняні судді не дуже полюбляють влаштовувати прес-конференції за підсумками судового процесу, але цього разу зробили виняток із правил. Розуміли, що виправдувальний вирок викличе хвилю обурення, але разом з тим знали, що вона швидко вгамується: Генеральний прокурор не повідомить про підозру в постановленні завідомо неправосудного рішення, Вища рада юстиції не поставить питання про звільнення з посади судді за порушення присяги, а громадські активісти не палитимуть шини під дверима суду й не запихатимуть суддів у контейнери для сміття.

В даному випадку справа не в суддях й навіть не в персоні самого Петра Мельника, а в системі роботи податкових органів України, яка поки що, на жаль, цілком влаштовує більшу частину суспільства. Ні для кого не секрет, що середньостатистичному підприємцеві вигідніше дати хабар податковому інспектору, аніж платити всі податки. Так само прокурору вигідніше стягувати данину з податкових хабарників, аніж займатися їх кримінальним переслідуванням. Така ж схема діє і в системі податкової відомчої освіти: абітурієнтам, студентам і курсантам набагато зручніше сплатити «благодійний внесок», аніж учити екзаменаційні предмети. Саме тому вони, а особливо їхні батьки, менш за всіх зацікавлені в тому, щоб цю систему було зламано, а ректора засуджено.

Слід самим собі зізнатися, що корупція росте не зверху, а знизу, а її витоки знаходяться в гущі народній. Саме тому не варто надто захоплюватися волюнтаристичними прожектами преображення світу — краще сприймати його таким, який він є.