Золоте правило обороноздатності, або Як Україна може протистояти агресії Росії

Мабуть, наразі в це важко повірити, але на зорі своєї незалежності Україна була однією з п'яти найозброєніших держав світу. Входила до десятки найбільших експортерів зброї. На початку агресії з боку РФ з'ясувалося, що ми фактично знищили свою армію, а за 24 роки не відбулося майже жодної глибокої модернізації застарілого радянського озброєння. Програми починалися і кидалися на півдорозі. Бюджетні кошти, які виділялися на переозброєння, або розкрадалися, або, м'яко кажучи, використовувалися надзвичайно неефективно.

Лише один приклад: 2006-го у Дніпропетровську з величезною помпою відбулося відкриття проекту по розробці ракетного комплексу «Сапсан». Минуло майже десять років. Де «Сапсан», де осіли виділені кошти? Навіть якби дослідний взірець цього ракетного комплексу з'явився найближчим часом, потрібно буде ще три-чотири роки, щоб поставити його на озброєння української армії.

Українська «оборонка» може виробити до 30% зброї від потреб української армії

На початку війни Україна стикнулася з надзвичайними викликами. В жодному оборонному документі чи законі нашої держави не було навіть такого поняття як «імовірний супротивник». Всі бойові частини, боєздатність яких прямувала до нуля, базувалися в Центральній та Західній Україні. Якщо подивитися на розташування наших військових частин того часу, то складеться враження, наче ми готувалися до війни з Румунією чи Польщею.

Ні для кого не секрет, що стан забезпечення наших Збройних сил через півтора роки війни модернізованим та капітально відремонтованим системним озброєнням надзвичайно низький. Сьогодні «Укроборонпром», який нараховує більше ста підприємств, використовує свій виробничий потенціал не більше ніж на 5–10%.

Одна із нагальних проблем — наразі незрозуміло, хто керує оборонним комплексом. На жаль, системи і досі немає. Ще в квітні минулого року експертна група пропонувала створити вертикаль у виконавчій владі для управління оборонною промисловістю. Адже крім «Укроборонпрому» в цьому процесі беруть участь приблизно 40 підприємств Космічного агентства та біля 30 потужних приватних підприємств. Наразі ситуація така, що, умовно кажучи, директор Космічного агентства не підпорядковується гендиректору «Укроборонпрому». До речі, коаліційна угода також наголошує на створенні при Кабінеті міністрів міжвідомчого органу з розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК). З іншого боку, експерти по-різному ставляться до цієї ідеї, і навіть ті, хто «за», зазначають, що це як хімічна лабораторія, яка може розробляти ліки, отруту чи наркотики — все залежить від замовника та завлабораторією.

«Українська «оборонка» може виробити до 30% зброї від потреб української армії, — наголошує Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння. — Де взяти решту? Потрібно або купувати ліцензію, або домовлятися. Виникає питання: хто це буде робити? У нас є система військово-технічного співробітництва, але й досі ми не можемо похвалитися конкретними проектами. Яскравий приклад — Південно-Африканська Республіка, яка одночасно з Україною відмовилася від наміру отримати ядерний статус. Сьогодні ПАР виробляє гармати, ракети разом з європейськими компаніями, працює в європейських клубах зі створення зброї. А що ж Україна? Наша держава не бере участі в жодних клубах. Сьогодні ми працюємо більше на пошук імпорту, ніж проектів науково-технічного співробітництва».

Вирішення питання ліцензій, отримання західних технологій, прихід західних компаній на український ринок є неможливими до того моменту, поки в Україні не з'явиться закон про військово-технічне співробітництво, про захист іноземних інвестицій, про виробництво озброєнь та військової техніки. Відсутність цього робить правила на українському ринку незрозумілими.

Показовий прецедент, коли в Україну зайшла іноземна компанія, вклала дуже істотні інвестиції у виробництво високоточної зброї, але щойно з'явився контракт (до речі, на мільярд доларів), цю компанію, м'яко кажучи, виштовхнули з українського ринку. Хто після цього наважиться ризикувати?

Незважаючи на це, Україною продовжують цікавитися, компанії вивчають наш ринок. Оборонне зближення інших країн з нашою державою могло б стати сигналом: з Україною можна працювати. Наприклад, шведська SAAB дуже хотіла, щоб один з її головних козирів — багатоцільовий винищувач Gripen потрапив в Україну. Безумовно, наразі нам не до заміни парку бойової авіації, але через п'ять-вісім років така необхідність з'явиться.

Sikorsky Aircraft не могла не зацікавитися Україною, адже син патріарха вертольотобудування Ігоря Сікорського, який народився в Києві, мріяв повернути виробництво гвинтокрилів на батьківщину батька — в Україну.

Обидві компанії були дуже здивовані тим, що у нас немає планів щодо подібної співпраці. І навряд чи хтось сьогодні відповість, на яких літаках Україна буде літати, скажімо, через десять років.

Виглядає дивним, але навіть капітальна модернізація гелікоптера Мі-24, яка велася з французькою компанією SAGEM, не потрапила на початку 2015 року до державного оборонного замовлення. Тим більше, що сьогодні пріоритет віддається програмам модернізації озброєння, до того ж вже існують певні розробки. Наприклад, винищувач МіГ-29 Україна може модернізувати до цілком прийнятного рівня. Багатьом може здатися, що цю проблему можна вирішити простіше, якщо нам передадуть американські винищувачі. При цьому мало хто замислюється, що навіть якщо ми їх отримаємо безкоштовно, нам необхідно буде створити цілу інфраструктуру: це і система навчання льотчиків, система обслуговування, закупівля недешевих комплектуючих. Зрештою такий подарунок обійдеться дуже дорого. 

Баланс між потребами і можливостями

Золоте правило обороноздатності говорить: армія будь-якої країни має бути готова до протистояння не до найреальнішої загрози, а до наймасштабнішої. У нашому випадку ці дві загрози збігаються — очевидно, що РФ в осяжному майбутньому залишатиметься в даній ролі.

«Що таке російська регулярна армія? Це тисячі танків, маса техніки, яку, не дай Бог, нам доведеться зупиняти, — каже Дмитро Тимчук, координатор групи «Інформаційний опір». — Якщо брати до уваги, наприклад, танкову загрозу з боку РФ, що ми можемо їй протиставити? Отримати на даному етапі тисячі танків «Леопард» ми не можемо. Модернізувати за короткий термін Т-64, що стоять на нашому озброєнні, — не встигнемо. Тому потрібно розробляти системи протитанкової зброї. Вони у нас є. Їх треба модернізувати».

При всій невеликій ймовірності, не можна виключати варіант, що Росія зважиться на широкомасштабну агресію. Незважаючи на те, що авіація не застосовується в зоні АТО, впродовж минулого року ми вийшли на показники світових стандартів з підготовки льотчиків: наліт становить близько 100 годин. Це прийнятна цифра. Для порівняння: до 2014-го нальоти навіть в об'єднаних силах швидкого реагування становили 30–40 годин. Це було нижче будь-якого критикованого рівня.

Питання модернізації озброєння в Україні стоїть дуже гостро. Однак навіть при нинішніх, безпрецедентних для України військових витратах (Верховна Рада нещодавно внесла зміни до держбюджету на поточний рік, збільшивши витрати Міністерства оборони на 5,3 млрд грн) на реалізацію широкомасштабної повноцінної програми переозброєння армії коштів немає. Доведеться шукати шляхи вирішення цієї проблеми.

«В даний момент існує кілька концепцій розвитку оборонно-промислового комплексу України, що все ж вселяє оптимізм, — вважає Д. Тимчук. — Автором найбільш обговорюваного проекту є президент асоціації «Українські оборонні технології» Володимир Грек. Це фахівець з великої літери. Сподіваємося, що буде запропонований найбільш реалістичний і прийнятний документ з розвитку «оборонки».

Балансуючи між потребами і витратами, напевно, будемо йти по ряду напрямків непопулярним шляхом, який, тим не менш, зможе забезпечити нашу обороноздатність. Наприклад, оновлення Військово-морських сил. Не секрет, що військово-морська техніка, мабуть, найдорожча у світі. Потрібні підводні човни, хоча б два-три фрегати для участі в операціях під егідою НАТО в океанській зоні, комплект корветів. Як все це фінансувати? Тому на даному етапі може йти мова про створення протикорабельного комплексу, що базується на березі. Таким способом ми могли б забезпечити якусь безпеку з моря. Повне ж переозброєння Військово-морських сил відкласти на потім».

Чим воює Росія

«Які новітні зразки озброєнь застосовує Росія на Донбасі та як Україна може їм протидіяти? Силами нашої групи ми спробували відповісти на ці питання, — говорить Костянтин Машовець, координатор групи «Інформаційний опір». — Хочу виділити загальні характеристики процесу застосування Росією нової модернізованої техніки на Сході нашої країни. Застосування цих засобів ураження ретельно планується, включаючи охорону і оборону зразків. Ще одна особливість: аналіз та оцінка результатів застосування техніки на Донбасі часто носить формальний характер. Тобто рівень впевненості у противника в результативності та ефективності своєї техніки досить високий. Ще одна особливість: у зв'язку зі зрозумілими труднощами з підготовки персоналу з числа місцевих бойовиків техніка з'являється у складі зведених підрозділів російських регулярних військ. Її обслуговуванням і застосуванням займаються в більшості випадків російські військовослужбовці.

Серед нових ударних сил терористичних угруповань на Донбасі є формування, що має на озброєнні бронетанкову техніку. Треба зазначити, що на початковому етапі агресії нинішній кремлівський режим поставляв своїм адептам на Сході України переважно танки типу Т-64 різних модифікацій. Це робилося з метою маскування своєї участі і підтримки терористів. Вони прекрасно знали, що на озброєнні ЗСУ перебуває саме цей тип танка, який виробляється в Харкові. Але настав час, коли добре відомі харківські «шістдесятичетвірки» на російських базах стали закінчуватися. Більше того, зіткнувшись на полі бою з українськими варіантами останніх модернізацій, наприклад, танком Т-64БМ «Булат», російські танки програвали.

Було вирішено пустити у справу власні танки. Таким чином, на Донбасі з'явилися модернізовані варіанти танка Т-72 російської розробки: Т-72БА, Т-72Б3, також був зафіксований танк Т-90 «Володимир» (сучасна модифікація Т-72). Фіксацій випадків застосування цих танків в конфлікті на Сході України достатньо. Наприклад, в ході літньо-осінніх боїв в 2014 році в районі Амвросіївки та Старобешева, Іловайська кілька примірників були не тільки знищені, а й захоплені. Танк Т-90 засвітився в районі Новосвітлівки, південніше Луганська. Це були перші зафіксовані випадки появи їх на Донбасі. Масове застосування — зимово-весняні бої 2015-го в районі Дебальцевого. Чому ці танки з'явилися в масових кількостях? Вони можуть успішно використовуватися в нічний час — в якості нічного прицілу встановлений тепловізор «Буран-М» з тепловізіонним каналом наведення — і можуть стріляти на дистанцію до 2 км. Одну таку одиницю захопили наші бійці в районі Іловайська. Українські танки, на жаль, не мають відповідних приладів наведення систем управління вогнем.

Артилерія, напевно, найбільш болюче питання для наших військ на Донбасі. Противник почав застосовувати реактивні системи залпового вогню нової модернізованої серії «Торнадо-Г» (створена на базі РСЗВ «Град») і «Торнадо-С» (модернізована радянська РСЗВ «Смерч»). Боєприпасом однієї з них було завдано удару по мирному Краматорську в лютому цього року. Перші зразки цього озброєння надійшли в частини підрозділів Південного військового округу РФ (який, до речі, є базовим для різного роду провокацій та підтримки терористів на Сході України) ще у липні 2012 року.

Слід підкреслити, що для артилерії, яка застосовувалася по всій зоні АТО і від якої понесли основні втрати наші військові, росіянами була розроблена ціла лінійка боєприпасів. Так звані антибліндажні снаряди здатні вражати навіть поглиблені укриття і знищувати інженерні споруди. Використання бойовиками саме цих боєприпасів неодноразово фіксувалося українськими військовослужбовцями на Луганському напрямку, на південь від Донецька.

Я особисто був свідком використання антибліндажних снарядів у районі Новотошковки, Кримського, в районі 29-го блокпоста з періодичністю раз на два-три дні противник наносив удари з реактивних систем залпового вогню «Торнадо-Г» цими снарядами. Після їхнього застосування залишається воронка в людський зріст.

Активно застосовуються на Донбасі такі досить технологічно складні системи озброєнь, як система ППО, радіолокаційна техніка, безпілотні літальні апарати. З'явилися безпілотники, які свого часу за контрактом були поставлені в Росію з Ізраїлю. 4 травня в секторі «Б» зони АТО такий безпілотник був збитий 27-ю окремою механізованою бригадою. Неодноразово наші військовослужбовці знищували також безпілотники російської розробки останніх років, наприклад, «Застава». Серед зафіксованих останнім часом — новітній зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцир-С1» і «Тор-М1». Один з таких комплексів наші бійці знищили між Єнакієвим і Горлівкою влітку 2014-го.

Використання в агресивній війні, яку веде РФ, новітніх розробок свого військово-промислового комплексу не повинно викликати подиву. Це природно для наступальної війни. Як ми можемо відповісти на це? У складній ситуації потрібно знайти найефективніші, але водночас недорогі методи протидії противнику».

«Один з пріоритетів — створення зброї стримування. В Дніпропетровську було створено 12 з 20 світових балістичних ракет, в тому числі «Сатана», тому немає сумніву, що зброєю стримування в Україні має стати ракетна зброя різного базування.

Що робити в той час, коли буде вакуум переозброєння? Це три-п'ять років. Україна має дуже сильні традиції елітних підрозділів спецназу, але поки що ми не розробили жодного варіанту, як орієнтуватися на спецназ як на ядро і фактор стримування».

Головне на сьогодні — створення нової Воєнної доктрини. Але, як зазначають експерти, якщо в цьому документі не буде офіційно проголошено, що Україна бере курс на створення професійної армії, ми ще будемо довго чекати, коли необхідне озброєння з'явиться в наших солдатів.

Р.S. Днями Міноборони завершило підготовку ключових стратегічних документів оборонного планування, в тому числі й Воєнної доктрини України. Крім того, на розгляд Кабміну був переданий проект Державної цільової оборонної програми оптимізації та реорганізації Збройних сил України на 2015–2017 роки.

При написанні статті були використані матеріали круглого столу «Переозброєння українського війська: об'єктивні потреби, амбіції та реалії», що відбувся в інформаційному агентстві «Укрінформ».