Чи можна брехати?

Коли ви востаннє збрехали? Чи варто було брехати в тій ситуації? Брехня — досить слизька і туманна тема. З одного боку, завжди можна знайти більш-менш зрозуміле виправдання брехні, з іншого — у глибині душі ми розуміємо, що робимо щось неправильне. Тому давайте розберемося в темі, яка ставить нас у глухий кут із самого дитинства і до дорослого віку, — у моралі брехні.

Що означає брехати? Оксфордський словник дає нейтральне і просте пояснення: «[брехня — це] заява, зроблена кимось, хто знає, що вона не відповідає дійсності». Добре, можна стверджувати, що без контексту брехня нейтральна. І тому можна сказати, що є шанс зробити щось хороше, збрехавши, але це лише шанс. Тому за визначенням, брехати — це просто не казати правду, уcвідомлюючи, що ви робите.

Але як щодо «хорошої» та «поганої» брехні, як щодо брехні в контексті? У контексті брехня може призвести до серйозних наслідків. Троянський кінь — це велика брехня, яка зрештою принесла перемогу грекам, та загибель троянцям. Життя Сократа обірвалося через брехню, та це було перемогою його ворогів. Ми брешемо своїм жінкам про те, що їхній новий колір волосся чудово виглядає не тому, що справді бачимо різницю або вона нам подобається, а тому, що хочемо пожити ще трохи, наші  наміри чисті.

Тож чи можна сказати, що якась брехня хороша, а якась погана? Насамперед, що таке «добре» та «погано»?  Банально — перспективи. Те, що добре для багатьох, може бути поганим для окремої людини, і навпаки. Уявімо собі серійного вбивцю. Чи став би він убивати когось, якби не бачив у цьому нічого доброго? Чи можете ви самі згадати, як вирішили зробити щось із власної волі, не вбачаючи в цьому абсолютно ніякого сенсу? Сумнівно.

Навіть безумці діють не просто так. Що б ми не вирішили зробити, ми робимо це з якоїсь причини. Серійний вбивця вбиває людей, тому що вважає це добрим вчинком або почувається добре, роблячи це. Однак його дії суперечать нашим інтересам, вони погані для нас. Тому ми його ненавидимо і робимо все можливе, щоб зупинити. Коли хтось займається благодійністю, лагодить наш комп'ютер або, можливо, вбиває того, хто нам не подобається, ми кажемо, що це хороша людина, і навіть можемо її чимось винагородити.

Така сама ситуація і з брехнею. Безперечно, брехня може бути дуже корисною, хорошою для конкретної людини або групи людей. Але недарма її прийнято вважати чимось негативним, злим. По-перше, брехня може бути розкрита та призвести до повної втрати довіри, авторитету. Скоріше за все, це буде відчутною втратою для будь-якої людини. Ми живемо в суспільстві, залежимо від нього, тому нерозумно грати з ним у такі ігри. Більше того, брехня майже завжди спрямована на те, щоб якось зловживати системою, отримати чи зберегти будь-які ресурси, не віддаючи нічого натомість. Це велика бульбашка, яка виглядає красиво зовні, але коли нарешті лопається,  її смердючі нутрощі псують все.

Головна проблема будь-якої брехні в тому, що з часом стає все важче і важче її приховувати, і це часто призводить до більшої та більшої брехні.

У наслідку ця лавина брехні може знищити гігантські корпорації та держави, не кажучи вже про репутацію окремої людини. У СРСР в певний період  була створена економічна система, в якій людина мала виконати абсолютно нереальну мету або сильно постраждати, а то й померти. Тому підприємства,заводи, фабрики тощо були вимушені брехати про свої досягнення. Це приводило до постійного потоку брехні. Політики вірили в цю брехню, або вдавали, що вірили, ну а це, у свою чергу, призводило до постановки ще більш нереальних цілей. Але насправді люди страждали. На жаль, не можна прогодувати народ брехнею. Після незліченних смертей, періодів загальнонаціональних злиднів і голоду СРСР упав і нині вважається вельми трагічним прикладом державоустрою всіма притомними людьми, які знають хоч щось про історію.

Ось чому, незважаючи на те, що «добре»  і «погано»  — поняття відносні, брехня виявляється універсально поганою, поганою як для брехуна, так і для тих, хто йому вірить.

Уважний читач, міг помітити, що я уникаю стверджувати, що вся брехня погана. І на те є вагома причина. Наш світ не такий простий. І може вийти так, що страчений через наклеп, той, кого вважають людиною великої сили волі та чесноти, насправді був непоганим брехуном. Так, він сам активно брехав, або принаймні його відданий і досить кмітливий учень так його зобразив. Ідеться про Сократа і Платона, його учня. Сократ постійно бреше у своїй  «Апології» (захисній промові у суді), бреше він і у деяких інших діалогах. Це чудово продемонстрував та пояснив Девід Лейбовіц у своїй книзі "The Ironic Defense of Socrates".

Але у Сократі та його брехні було дещо більше, ніж проста жага до особистого збагачення. Він був людиною доброчесною і вольовою, як уже говорилося, і його брехня була доволі специфічною, вона іноді навіть послаблювала аргументацію на користь його невинуватості. Справа в тому, що він намагався обдурити не всіх, а лише неуважних і непідготовлених слухачів, а тим, кому справді цікаво його слухати, давав очевидні маркери того, що він насправді лукавить. 

Таким чином, він створив одразу дві різні промови. Його головною метою не було уникнення страти. Ідея була в тому, щоб передати якнайбільше цінної інформації іншим. Але він також розумів, що неможливо говорити з мислителями, дуже освіченими слухачами, і набагато менш освіченими людьми, використовуючи ті самі слова, і донести всім свою думку однаково. Тому йому доводилося брехати про деякі свої думки, щоб не надто шокувати оточуючих своєю неприхованою правдою. І йому чудово вдалося дати кожному стільки, скільки він міг сприйняти. Візьмімо, прикладом, тезу Сократа про те, що будь-яка людина має мати можливість захистити себе в суді. Що ні красномовність, ні статки не мають бути важливими для правосуддя. Сократ каже, що сам прийшов до суду непідготовленим і говоритиме природно, без заготованого плану. Це брехня, змішана з правдою і маркерами, що явно натякають на те, що він бреше.

Він збрехав про свій рівень підготовки і те, що, буцімто, не знає, як правильно виголошувати промови, тому що його правда не буде корисною для всіх однаково. Він не міг сказати, що насправді чудово підготований і вмілий оратор, та і має бути таким, бо інакше він нікому не зможе допомогти. Але він зробив своє лукавство досить очевидним для уважного слухача. Його промова складена блискуче, кожне слово знаходиться на своєму місці і несе у собі величезний зміст. Освічені, уважні слухачі побачать це і зрозуміють глибшу правду, неуважні — почують деякі основні, базові істини і дістануть поживу для роздумів. Якби Сократ був шкільним вчителем, він вигадав би вправу, яка одночасно навчить чогось і першокласників, і випускників. Це і є сократівська іронія, як називає її Лейбовіц.

Тому так, деяка брехня може бути хорошою, корисною. Це питання майстерності та намірів. Якщо ваша брехня використовується для того, щоб допомогти людям зрозуміти правду, і вона зрозуміла тим, хто захоче препарувати ваші вислови, якщо ваше єдине бажання — привести інших до кращого життя, навіть якщо це означає, що ви можете постраждати чи померти, тоді, напевне, брехня виправдана. Але якщо ви думаєте, що зараз саме така ситуація і час збрехати, все ж запитайте себе про всяк випадок, чи вчинив би той самий Сократ так само? Чи ви впевнені в тому, що досягли рівня розуміння ситуації героя книги, написаної його геніальним учнем після його смерті, коли всі карти вже давно розкриті? Запитайте себе, чи насправді здатна жива людина добре збрехати?

Отже, що ми з'ясували? Насамперед, що брехня — це свідома відмова від правди і що у своїй основі вона не є чимось добрим чи злим. Потім ми зрозуміли, що, незважаючи на те, що поняття «добре»  і «погано» відносні, у більшості ситуацій брехня виявляється поганою як для брехуна, так і для тих, кому він бреше. І, нарешті, навіть якщо вам здається, що ви створили ідеальну, чеснотну брехню, все одно краще просто сказати правду або нічого не говорити — по-справжньому хорошу, виправдану брехню створити практично неможливо.

Так що ні, брехати погано, краще взагалі цього не робити, спробуйте говорити правду, може, так світ стане трохи кращим.