Персональні дані для Мінфіну: суддя Мойсик вважає рішення КСУ «безпрецедентним» за своєю необґрунтованістю

У своїй окремій думці, опублікованій на сайті КСУ, суддя Конституційного суду Володимир Мойсик оцінив ухвалене 11 жовтня рішення № 7-р/2018 у справі щодо відповідності Основному закону окремих положень п. 40 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України. Згідно з цим рішенням, Міністерство фінансів позбавили права збирати інформацію, яка містить персональні дані громадян.

Зокрема було визнано неконституційним абзац перший вказаного пункту, у якому йдеться, що «під час здійснення повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства в частині моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соцвиплат Мінфін має право на безоплатне отримання інформації, що містить банківську таємницю, персональні дані, та на доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування». Таким чином, Конституційний суд фактично позбавив Мінфін можливості здійснювати моніторинг соцвиплат за допомогою використання зазначеної інформації, яка є у розпорядженні інших державних органів та органів місцевого самоврядування.

Мойсик вважає таке рішення КСУ безпідставним. Ґрунтуючись на системному аналізі Конституції, Бюджетного кодексу та іншого законодавства, яке регламентує питання доступу до персональних даних у контексті соціального захисту, суддя зауважує, що: 1) воно досить детально регулює межі повноважень Мінфіну як центрального органу виконавчої влади при здійсненні ним повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства в частині моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат; 2) до конфіденційної інформації не належать дані фінансового характеру про особу, яка отримала/отримує бюджетні кошти у будь-якій формі (пенсії, допомоги, пільги, субсидії, інші соціальні виплати).

Суддя наголошує на тому, що вказане рішення є до певної міри безпрецедентним, оскільки вперше за всі роки діяльності Конституційний суд, встановивши невідповідність оспорюваних положень такому критерію, як якість закону, не розглянув низки питань, які якраз і визначають якість закону та мають значення для повного і всебічного розгляду справи, обґрунтованості рішення (зокрема, щодо легітимності мети наділення Мінфіну правом отримувати інформацію, що містить персональні дані, пропорційності обраних законодавцем засобів досягнення такої мети) і таким чином порушив приписи ч. 2 ст. 147 Конституції та ст. 2 закону «Про Конституційний суд України». Попри те, у мотивувальній частині рішення КСУ правильно вказав, що Мінфін може бути наділений повноваженнями щодо отримання та обробки інформації, що містить персональні дані, лише для досягнення легітимної мети.

В окремій думці доводиться наявність легітимної мети надання законодавцем Мінфіну права на отримання інформації, яке полягає, відповідно до ч. 2 ст. 32 Конституції у забезпеченні економічного добробуту та прав людини. Реалізуючи це право, Мінфін лише здійснює комплекс заходів зі збору та перевірки достовірності інформації, яка впливає на визначення права на отримання та розмір державних виплат, тим самим, з одного боку, сприяючи підвищенню адресності виплат, оптимізації бюджетних видатків, а з іншого — запобігаючи корупції та маніпуляціям у соціальній сфері як з боку громадян, так і з боку органів, які приймають рішення про надання особі права на отримання певних соцвиплат.

Суддя робить висновок, що сутнісний зміст права на повагу до приватного життя в разі отримання Мінфіном інформації, що містить персональні дані, не порушено, а отже, законодавцем дотримано принципу пропорційності втручання в гарантоване ст. 32 Конституції право на невтручання до особистого і сімейного життя. Наведене, на думку Мойсика, є суттєвим аргументом на підтвердження якраз конституційності положень Бюджетного кодексу, які КСУ визнав неконституційними.

В цілому, суддя Мойсик вказує на несистемний підхід Конституційного суду при розгляді цього питання та про недотримання ним таких засад, як повний і всебічний розгляд справи та обґрунтованість ухваленого рішення.