Лесі Українці 150 років — як в СРСР створили потрібний владі образ поетеси (ФОТО, ВІДЕО)

Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року. Тож сьогодні святкують 150 років від дня її народження.

У дні ювілею українські літературознавці називають її письменницею першої величини. Утім, це час пригадати, як і чому «обстригали» творчість Лесі Українки за радянської влади.

Віра Агеєва, професорка Києво-Могилянської академії, у блозі для «ВВС News Україна» переконує, що Леся Українка чи не найбільше «переконує нас у приналежності до Заходу».

Вона радить звернутися до нарешті виданого у 2021 році повного зібрання творів, оскільки воно уперше дасть змогу прочитати тексти Лесі Українки без цензурних спотворень.

Війна за спадщину

Агеєва розповіла, що ще у 1913 році більшовики не проґавили можливість здобути симпатії українських виборців і опублікували в своїй партійній газеті некролог про поетесу, де назвали її «другом робітників». Згодом, прославляючи в шкільних підручниках «співачку досвітніх огнів» пролетарської революції, радянська влада одночасно переслідувала найближче оточення Лесі.

Ленін ще у 1913 році накинувся на її дядька Михайла Драгоманова, назвавши його «націоналістичним міщанином». Радянська цензура продовжила практику царської цензури і заборонила твори письменниці — драму «Бояриня» та статтю «Винниченко».

У 1920 році побувала в ув’язненні її мати Олена Пчілка. У 1930-х сиділа наймолодша сестра Лесі Українки Ізидора і чоловік поетеси Климент Квітка. Ізидора відбула строк у Лук’янівській тюрмі та працювала на лісоповалі.

У 1943 році вцілілі члени родини емігрували на Захід. Сестра поетеси, Ольга Косач-Кривинюк, вивезла архів і врятувала чимало текстів, зокрема листів.

Європа тільки зараз наздоганяє Лесю

Письменниця Оксана Забужко вважає, що європейська культура сьогодні доходить до речей, які заявила колись Леся Українка. За її словами, вражає, як у тодішній Україні, якої політично і на мапі не існувало, могла з’явитися письменниця, котра «писала так, ніби Україна вже є, ніби це модерна нація».

Але яким чином вона могла справді випередити європейську літературу, найрозвиненіші європейські літератури свого часу?! — зауважила Забужко в розмові з «Радіо Свобода».

На її переконання, саме Леся Українка «видала українцям паспорт, що ми — культурна нація».

Забужко також схиляється до думки, що дотепер Лесю Українку в Україні не відкрили по-справжньому, а була лиш «дівчинка в національному костюмі, фотографія підлітка з неї 13-літньої, на 200-гривневій купюрі», і «дівчинка з патріотичними віршиками, яка дуже і дуже хворіла, а потім написала „Лісову пісню“».

Забужко розповіла, що в СРСР із Лесі Українки творили інфантилізований, хатній, домашній, злегка поблажливий, навмисне одитинений імідж.

Цензурована Леся

Натомість в школах та університетах не вивчали справжнє листування поетеси. Забужко у цьому сенсі згадує лист Лесі Українки до Михайла Кривинюка, наприклад, такі рядки:

Пора стати на точку, що «братні народи» — просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом, але, в ґрунті речі, зовсім не мають ідентичних інтересів, і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської «внутрішньої політики».

Забужко вважає, що листи Лесі Українки допомагали українській політично активній молоді гуртуватися, виробляти контури майбутньої української державної політики для майбутньої УНР.

І мені Петербург так само чужий, як і Відень. І українець не повинен приписуватися ні до тієї імперії, ні до тієї, — наводить Забужко приклад іншого листа.

Лист до Михайла Павлика був цензурованим радянським літературознавством. В листах, які були опубліковані за радянських часів, не було такої цитати:

Ні я, ні мій приятель не мали б нічого проти того, щоб перейти в австрійське горожанство. Готова хоч в абіссінське горожанство перейти, аби не бути російською підданою. Бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку, скоріше — за національне нещастя.

Віра Агеєва також вважає, що у радянській науці Лесю Українку маргіналізували, зводили її роль до пропаганди ідей соціальної рівності. У підручниках постійно тиражували ідею про «співачку досвітніх огнів» більшовицької революції і «дочку Прометея».

У 1970 роках в Україні нарешті видали повне академічне зібрання творів поетеси. Його цензурували дуже пильно. Найактивніше радянська влада вилучала всі критичні зауваги Лесі України на адресу росіян та Москви. А оскільки поетеса себе не стримувала, то цензорам довелося добряче попрацювати. Якщо вірити радянській антології, то матір Лесі Українки Олена Пчілка «стояла на ліберально-буржуазних позиціях», а от вже її донька — на марксистських.

З особливою запопадливістю цензори вичищали все, пов’язане з історією українського культурного спротиву. Лексему «кацапи» з листів послідовно вичищали, між тим погордливо-зневажливе ставлення до сусіда у Лесі Українки таки незмінне, — розповідає Агеєва.

Забужко вважає, що радянська влада ревниво стежила за пасажами наших класиків, де ті могли обстоювати українську незалежність.

Влада взагалі боялася, якось дуже акуратно і ревниво стежила за всіма пасажами наших класиків, де ті могли обстоювати українську незалежність у будь-яких її формах. І відповідно всі наші класики були обстрижені і общипані, як курчата, — вважає письменниця.

Вона нагадує, що твори Лесі Українки не виходили 30 років за Сталіна і 30 років за незалежної України.