Не лише люди вдаються до соціального дистанціювання через хвороби — учені

Бджоли, як і люди, також вдаються до соціального дистанціювання задля боротьби з хворобами.

Це встановили учені з Університету Сассарі (Італії), котрі досліджували, як медоносні бджоли захищаються від ектопаразитів Varroa destructor, які переносять різні віруси, повідомляє видання Phys.org.

Виявилося, що в разі появи у вулику заражених особин, бджоли починають витримувати необхідну соціальну дистанцію, щоб захистити себе та потомство.

Медоносні бджоли — соціальні тварини, оскільки вони отримують користь із поділу обов’язків та взаємодії, такого як взаємний грумінг (гігієнічне чищення бджіл одна одною — ред.). Але коли ця соціальна діяльність може збільшити ризик зараження, бджоли, схоже, еволюціонували, щоб збалансувати ризики та вигоди, прийнявши соціальне дистанціювання, — зазначають учені.

Зазначається, що приклади соціального дистанціювання були виявлені у різних видів тварин, розділених мільйонами років еволюції: від бабуїнів, які рідше допомагають чиститися особинам зі шлунково-кишковими інфекціями, до мурах, заражених патогенним грибком, які відходять у «передмістя» мурашника.

Учені наголошують, що кліщ Varroa destructor є одним із головних ворогів бджіл, оскільки він спричиняє низку шкідливих впливів на цих тварин як на індивідуальному рівні, так і на рівні колонії, включаючи передачу вірусів.

Колонії медоносних бджіл складаються з двох основних відсіків:

• зовнішнього — зайнятого фуражирами, що доставляють у вулик нектар;
• внутрішнього — населеного годувальницями, маточниками та розплодом.

Такий примусовий поділ усередині колонії призводить до меншої взаємодії між двома відсіками і дозволяє захистити найбільш цінних особин — маток, молодих бджіл та розплід — від зовнішнього середовища та, таким чином, від проникнення хвороб.

Порівнюючи колонії, вражені кліщем Varroa, зі здоровими, дослідники виявили, що один тип поведінки — так звані кормові танці, які можуть збільшити ймовірність передачі кліщів, траплялися рідше в центральних частинах вулика, якщо він був заражений.

Учені також виявили, що грумінг став більш зосередженим у центральній частині вулику.

За словами учених, у відповідь на зараження загалом фуражирки (старші бджоли) рухаються до периферії гнізда, тоді як молоді бджоли-годувальниці та бджоли-доглядальниці рухаються до його центру, що призводить до збільшення відстані між двома групами.

На думку учених, колонії медоносних бджіл є ідеальною моделлю для вивчення соціального дистанціювання для повного розуміння цінності та ефективності такої поведінки.

Їхня здатність адаптувати свою соціальну структуру та зменшувати контакти між особинами у відповідь на загрозу захворювання дозволяє їм максимізувати переваги соціальних взаємодій, де це можливо, і мінімізувати ризик інфекційних захворювань, коли це необхідно, — наголошують дослідники.

Джерело: Phys.org