От фронта к выборам: роль ветеранов в послевоенной политике

Коли закінчиться… Коли…
Усі говорять, що нескоро
Але готую я столи
І промовляю — скоро, скоро…

.

Ці рядки Галини Потопляк — не просто наївне бажання скорішого завершення війни. Вони є відображенням цілком раціональної позиції, яку варто перейняти українцям: війна обовʼязково завершиться, але до цього треба бути готовими. І одним із перших випробувань для України після здобуття миру стануть вибори.

Війна тісно переплелася чи не з кожною сферою цивільного життя українців. Телебачення переповнено звітами з фронту. Товариші обговорюють не відверті фотосесії Наді Дорофеєвої, а затримки поставок зброї партнерами. В інстаграм сторіс наших друзів тепер не клуби і подорожі, а чергові збори донатів на пікапи та дрони. Водночас, найпопулярнішими блогерами на YouTube та гостями телебачення стають діючі військові й воєнні експерти.

Нам варто очікувати, що після проголошення миру це переплетення якийсь час залишатиметься стійким. Саме російсько-українська війна, воєнні діячі, ветерани й ставлення до них українців матимуть вирішальне значення на нашій політичній арені в найближчі роки, як свідчить повоєнний досвід інших держав.

Тому вже сьогодні варто розглянути основні питання, що стосуються ветеранів у політиці. Поміркуймо про схильність ветеранів брати участь у політичному житті держави, ставлення виборців до ветеранів у післявоєнній політиці й визначальність бойового досвіду кандидата для виборця.

Якою буде участь ветеранів у повоєнній політиці?

Вважається, що молоді військові, які пережили жахи війни, становлять загрозу для суспільства. Наприклад, Світовий банк у своїх звітах зазначав, що війна має настільки негативний вплив на особистість, що це може призводити до дезінтеграції суспільства. Французький міністр закордонних справ одного разу назвав молодих ветеранів «бомбою уповільненої дії», яка загрожує стабільності та розвитку. Редакція The New York Times також наголошувала, що ці молоді люди повертаються «ушкодженими, неосвіченими вигнанцями». Якщо ці прогнози справджуються, то відновлення суспільства після війни стає дедалі складнішим.

Однак є й інша точка зору. Деякі психологи стверджують, що переживання війни може стимулювати особистісний розвиток. Наприклад, Тедескі та Калгун зазначають, що травматичний досвід інколи сприяє особистісному зростанню. Дослідниця Вуд вважає, що насильство в Ель Сальвадорі призвело до більш активного залучення постраждалих до політичної діяльності.

Такої точки зору дотримується й Крістофер Блаттман у своєму дослідженні, опублікованому 2009-го року. На прикладі північної Уганди він демонструє, що ветерани бойових дій часто виявляють підвищену політичну активність після повернення до мирного життя.

Політична активність після війни

Дослідження Блаттмана свідчить, що колишні учасники бойових дій, зокрема ті, хто зазнав примусової мобілізації, більш схильні брати участь у політиці, ніж цивільні. Учасники бойових дій голосували на 27% більше, і вдвічі частіше ставали громадськими лідерами. Ці висновки особливо важливі, оскільки вони вказують, що ветерани можуть бути не тільки «бомбою сповільненої дії», а й найактивнішими діячами демократичного процесу.

Блаттман проаналізував ситуацію в північній Уганді, де в 1988 році Йозеф Коні заснував повстанську «Божу Армію Спротиву» (LRA). Ця група активно боролася проти уряду, але через свою непопулярність серед місцевого населення покладалася на примусову мобілізацію. Згідно з даними, організація викрала від 60 000 до 80 000 молодих людей, переважно підлітків. 20% із них не повернулися живими.

Для дослідження політичної активності ветеранів було проведено опитування серед молоді північної Уганди віком від 14 до 30 років у період 2005−2006 років. Опитування охопило 93% домогосподарств регіону і 84% внутрішньо переміщених осіб. Результати показали, що молоді люди, які пережили примусову службу в LRA, брали участь у референдумі 2005 року на 11% більше, ніж інші виборці.

Особливо цікаво, що ветерани, які стали свідками найбільшого рівня насильства, демонстрували найвищий рівень політичної активності. З кожним додатковим актом насильства, свідком якого вони ставали, ймовірність їхньої участі у виборах збільшувалася на 4.2%, а ймовірність того, що вони стануть громадськими лідерами, зростала на 2.3%.

Ці результати показують, що досвід війни не обов’язково робить людей аполітичними чи небезпечними для суспільства. Навпаки, він може стимулювати їхню участь у політичному житті та зміцнювати демократію. Як показують дослідження, ветерани відіграють активну роль у відновленні своїх спільнот і сприяють змінам у суспільстві, у якому вони живуть.

Гіпотеза автора цих рядків — Україна не буде суперечити висновкам дослідження Блаттмана. Імовірно, одними з найважливіших діячів політичного життя в Україні найближчими роками стануть колишні ветерани: офіцери, сержанти й рядові солдати. Окрім того, що ветерани війни самі собою схильні брати більшу участь у політичному житті держави, політичні партії прагнуть наситити виборчі списки особами з ветеранським статусом. Але настільки сильно впливає бойовий досвід на ймовірність перемоги на виборах?

Чи гарантує військовий досвід перемогу на виборах?

Це питання мимоволі цікавить усіх: від цивільних українців до амбітних військових і політтехнологів, які плануватимуть передвиборчі кампанії майбутніх кандидатів. Однозначної універсальної для всіх випадків відповіді на нього ми не знайдемо. Але в нашому розпорядженні є повоєнний досвід низки держав, який ми можемо проаналізувати і теоретично перекласти на повоєнне життя України.

Військовий досвід і американські вибори

В історії американських виборів можна прослідкувати цікаву тенденцію. Від найперших виборів 1789 року до виборів у 2016 році, 60% кандидатів до Конгресу Сполучених Штатів так чи інакше проходили військову службу. Якщо ми поглянемо на співвідношення цивільних до військових у різні періоди історії Штатів, то дані скажуть нам наступне: протягом найбільших конфліктів, у яких брали участь американці, військову службу проходило від 18% до 24% населення. Це грубий підрахунок усього чоловічого населення, яке служило, без урахування демобілізацій протягом конфліктів.

Ця диспропорційність, у першу чергу, зумовлена надмірною вірою партій у ветеранів на виборах. Відпочатку республіки у Сполучених штатах, кандидати на виборні посади, за можливості трубили про свій військовий досвід. Часто вони навіть його перебільшували, щоб виглядати героєм війни перед своїми виборцями. Кандидатам та їх політтехнологам видавалося очевидним те, що служба в армії й статус ветерана дає такий електоральний бонус, заради якого можна навіть дещо змахлювати.

Здавалося би, служба має переконувати виборців, що кандидат зможе ефективніше керувати державою й обороняти її. Та й узагалі — типово вважати, що виборцям просто більше подобаються кандидати, що служили. Але чи так це насправді в американському випадку?

Джеремі Тейген у 2012 році поставив під сумнів цю гіпотезу, і вирішив перевірити шляхом соціального опитування, чи справді американці безумовно нададуть перевагу кандидатові з військовим досвідом. Опитування це проводилося наступним чином:

⦁ Всього опитали 157 людей різного віку і статі в різних районах Нью-Йорку і Нью-Джерсі.

⦁ Респондентам показували реальну телерекламу і рекламні листівки Тіма Вальца. Так-так, мова йде про того самого Вальца — про губернатора Міннесоти у 2012 році в Нью-Йорку і Нью-Джерсі виборці гадки не мали, тому в цьому дослідженні він виступив у ролі такого собі no-name.

⦁ Незмінною основою цієї реклами був досвід Вальца як шкільного вчителя, футбольного тренера і досвідченого лідера локальної спільноти. У рекламі варіювалися такі повідомлення про кандидата в конгресмени:

а) Вальца представляли як демократа, що служив

б) як республіканця, що служив

в) як безпартійного, що не служив

г) як безпартійного, що служив

⦁ Після представлення Тіма Вальца в різних його іпостасях, опитуваних просили оцінити за шкалою від 1 до 100 у сферах лідерства і національної безпеки, а також респондентів просили оцінити наскільки Вальц загалом сподобався їм.

Не знаю як політтехнологів світу, а от автора цих рядків результати опитування вельми здивованим. Армійський досвід Вальца не дав йому очікуваного електорального бонусу. Те, що Вальц є ветераном війни, не робило його більш привабливою особою чи потужнішим кандидатом на виборах автоматично. Факт служби в армії істотно не вплинув на те, чи бачать його кращим лідером. Лише у двох випадках Вальц-служивий отримав перевагу над Вальцом-цивільним.

Перший випадок — служба в армії справді підвищила віру виборців у його кваліфікацію щодо питань захисту держави й оборони. Контрольна група, якій не показували військовий досвід Вальца, оцінила компетентність останнього в сфері оборони на 35 балів зі 100. Групи, яким показали військовий досвід, оцінювали його не менше, ніж на 60 балів.

Другий випадок, у якому Вальц із воєнним досвідом мав би більше шансів бути обраним — якщо він був представлений республіканцем. Пояснити це спостереження можна класичним «бронюванням» сфери державної безпеки Республіканською партією у США. Від демократа не очікують, що основною частиною його агенди буде державна безпека, тому бойовий досвід загалом не є особливим бонусом для кандидата-демократа. Окрім того, Республіканська партія традиційно вважається «правою», і виборцям з «правого» боку політичного спектру служба в армії є доволі важливою — про це свідчить наступне дослідження, яке ми розглянемо вже за мить.

Відповідно, хоча сприйняття компетентності кандидата в окремих випадках і збільшується завдяки службі в армії, вона зовсім не гарантує голос на виборах. Єдине, що ми можемо сказати — ceterus paribus, бойовий досвід чи просто служба в армії може схилити електоральні ваги на користь відповідного кандидата. Тільки от нечасто виникає ситуація «інших рівних» у контексті особистостей, якими є кандидати на виборах. Вже класичний дослідник Хантінгтон у своїй книзі The Soldier and the State: The Theory and Politics of Civil-military Relations підсумовує американську виборчу традицію саме так: «Хоч американцям подобаються, коли їхні кандидати на виборні позиції є героями війни, вони скоріше хочуть, щоб їхній військовий досвід був інтерлюдією, або чимось додатковим до цивільної карʼєри».

Тобто виборці рідко бачать професійного військового своїм ідеальним лідером. Однак досвід перебування на війні як доповнення до цивільної карʼєри у деяких випадках є чудовим електоральним активом.

Тож для американців бойовий досвід чи служба в армії не є чимось вирішальним на виборах. Згідно з дослідженнями Тейгена і Хантінгтона, американець скоріше раціонально обере людину з успіхами в цивільній карʼєрі, а на воєнний досвід зверне увагу у тому випадку, якщо між кількома кандидатами існуватиме паритет.

Однак американський досвід може видатися не показовим для українського випадку. Все ж таки американці з часів Громадянської війни не проводили бойових дій на своїй території. Тому крім американського варто розглянути ще досвід держави, приклад якої насправді є більш схожим на український — Хорватії.

Кандидати-ветерани на повоєнних виборах у Хорватії: від героїв до кандидатів

Як і на американських, на виборах у Хорватії домінують ветерани. Проте велика відмінність хорватських і американських виборів полягає в тому, що зовсім нещодавно Хорватія пережила велике потрясіння — війну за незалежність у 1991−1995 роках, по закінченню якої близько 20% дорослого чоловічого населення (300−350 тис. осіб) мали безпосередній бойовий досвід. Розгляньмо даний випадок, і дізнаймося, чи мали ветерани війни реальну перевагу на виборах у Хорватії в 2015—2016 рр.

За інсайтами щодо цієї держави пропоную звернутися до Йосипа Глордіка і Крістофа Лешаве (2009). Вони провели блискуче дослідження з приводу електоральних успіхів ветеранів у Хорватії — і результати виявилися не менш несподіваними за висновки опитування Тейгена.

Дослідники взяли набір даних про кандидатів із бойовим досвідом у хорватській поліції й збройних силах протягом війни за незалежність 1991−1995 років. Дані про кандидатів зіставлялися з демографічними даними хорватських муніципалітетів, включаючи інформацію про те, наскільки останні потерпіли від війни.

Йосип Глордік і Крістоф Лешаве взяли за основу свого дослідження кілька гіпотез. Перша з них: не дивлячись на двоякий погляд на військових, традиційно вважається, що кандидатів-ветеранів винагороджуватимуть голосами більше, ніж альтернативу без бойового досвіду. Друга: існує звʼязок між перебігом війни у певному регіоні та електоральними успіхами ветеранів. Третя гіпотеза: кандидати з бойовим досвідом цінуються найбільше виборцями з правими політичними поглядами. І гіпотези ці підтвердилися — тільки є нюанси.

Як виявилося, хорватські виборці справді винагороджують ветеранів війни за їхню службу навіть після двох десятиріч по війні. Згідно з даними про чотирьох тисяч кандидатів і 556 муніципалітетів, у Хорватії справді має значення бойовий досвід кандидата на виборах. Однак не все так просто. Винагорода ветеранів на виборах є пропорційною тому, наскільки сильно муніципалітет постраждав протягом війни.

У регіонах, де населення більше постраждало від війни, бойові ветерани отримують значно вагоміший електоральний бонус — у найбільш потерпілих регіонах за ветеранів голосувало понад 50% населення.

Цікава частина наступна — в регіонах, які потерпіли від війни найменше, бойові ветерани скоріше були «покарані» за свій бойовий досвід. Тобто якщо регіон безпосередньо не відчув на собі війни, і в його межах мало ветеранів або постраждалих від війни, там ветеранів не те, що не винагороджують — їх «карають» за бойовий досвід.

На півночі Хорватії, регіоні, де війна відчувалася зовсім слабко, за ветеранів голосувало подекуди менше 20% населення. І це на виборах, які відбулися за два десятиріччя по закінченню війни.

Після закінчення війни в 1995 році багато ветеранів обʼєдналися у впливові ветеранські організації і стали близькими союзниками політичних правих — у першу чергу Хорватського Демократичного Союзу (HDZ). Сучасні опитування показують, що статус ветерана є найголовнішим предиктором приналежності до асоціації з правими у Хорватії.

Опитування 2016 року засвідчили, що правих політичних поглядів також переважно дотримується населення саме постраждалих регіонів. Це характерно не лише для Хорватії, а також для Боснії й Герцеговини та Італії після Другої світової.

Таким є хорватський досвід. І я не бачу підстав нам сумніватися, що в повоєнній Україні тенденції будуть схожі.

Які висновки можна зробити зі світового повоєнного досвіду?

Війна лишає глибокий слід у політичній та соціальній структурі суспільства, і роль ветеранів у післявоєнній політиці часто є вирішальною. Ветерани, спираючись на свій досвід, можуть стати ключовими гравцями у формуванні політичної динаміки, що добре видно на прикладі країн, які ми розглянули. Це особливо проявляється в державах, які пережили серйозні конфлікти на своїй території, як ми побачили на прикладі Хорватії. 

Однак вплив військового досвіду на електоральний успіх не є однозначним і варіюється залежно від контексту. У регіонах, найбільш постраждалих від війни, ветерани можуть розраховувати на значну підтримку виборців, тоді як у тих місцевостях, де війна не була настільки відчутною, їхній бойовий досвід може навіть стати перешкодою.

Враховуючи це, можна припустити, що ветерани російсько-української війни також відіграватимуть важливу роль у майбутньому політичному житті нашої держави. Їхній досвід і статус потенційно стануть потужними електоральними активами, але успіх ветеранів на виборах залежатиме від регіональних особливостей і політичної кон’юнктури. Як свідчить досвід США, виборчий успіх не завжди визначається військовими заслугами, і виборці часто віддають перевагу тим кандидатам, які також зуміли проявити себе в цивільному житті.