Феномен Кубракова: прозападный реформатор, антикоррупционер-обличитель или ненадежный член команды?

Нещодавно українське суспільство, яке, здавалося б, уже давно звикло до кадрової чехарди у вищих ешелонах влади, було чимало здивоване. 9 травня 2024 року під приводом реформування очолюваного ним міністерства було звільнено одного з керівників уряду, до діяльності якого з боку глави держави та парламенту публічно не пред’являлось жодних претензій. Понад те, у політикумі йому наполегливо пророкували прем’єрську посаду. І раптом – звільнення без пояснення причин і всупереч власному бажанню.

Йдеться про віце-прем’єр-міністра з відновлення України – міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександра Кубракова.

Звільнений з посади урядовець заявив, що це рішення з ним не ніхто напередодні не обговорював, ні керівництво фракції, ні очільник уряду. Нібито це обговорення з керівництвом фракції чи прем’єром мало якесь значення – вони, як і парламент, так і прем'єр, лише формалізували рішення, ухвалене в Офісі президента.   

Олександр Кубраков упродовж кількох років зробив карколамну кар’єру. 2019-го року, у 37-річному віці пройшов до парламенту за списком «Слуги народу» під № 30. А вже за кілька місяців він – маркетолог за спеціальністю – став головою Державного агентства автомобільних доріг України – ключової структури у президентському проекті «Велике будівництво». Йому довіряють мільярдні бюджетні потоки (лише за 2020 рік через Укравтодор пройшло 120 млрд грн). 

За півтора роки він збільшує свій вплив на економічний блок держави, а значить, і на політичному Олімпі – його призначають міністром інфраструктури. Наприкінці 2022 року його ресурсно-владні можливості потроюються – він стає керівником по суті двох міністерств (об’єднаних у  міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури) та наділяється статусом віце-прем'єр-міністра з відновлення України.

Об’єднання «під нього» двох таких ресурсоємних міністерств, та ще й з підвищенням статусу до віце-прем’єра могли свідчити про одне – безмежну довіру з боку керівництва держави і особисто з боку президента Зеленського. Наступною владною сходинкою мала стати прем’єрська посади, про що у 2023 році почали активно говорити у політикумі.

Але  щось пішло не так. І прибічники Кубракова, і його опоненти однозначно сходяться у  тому, що це «не так» зовсім не пов’язане із необхідністю розділення очолюваного ним міністерства. «Реформування» міністерства було не причиною, а технологічним способом його звільнення.

Очевидним є те, що звільнення Кубракова стало наслідком кардинальної зміни у ставленні до нього з боку керівництва держави. Але що ж визначило таку зміну?

Прозахідний реформатор? 

Примітним є те, що звільнення Кубракова відбулося у день приїзду профільного міністра Німеччини Свеньї Шульце до Києва, де у них, зокрема, була запланована зустріч, присвячена підготовці щорічної Конференції з питань відновлення України 11-12 червня в Берліні. Пізніше на цю конференцію прем’єр-міністр Шмигаль не пустить голову  Державного агентства відновлення та інфраструктурних проєктів Мустафу Найєма.

По суті – це було символічно та показово. Коментуючи такий «сюрприз» від української влади, німецький міністр зазначила, що звільнення Кубракова, з яким вони разом просували багато проєктів, «особисто для неї дуже сумне». Вона додала, що він був відданий боротьбі з корупцією і досяг значних успіхів у цій сфері. 

Фактично пані міністр висловила загальну позицію західних партнерів щодо цього звільнення. Адже у день звільнення Кубракова багато послів західних держав на своїх сторінках у соцмережах синхронно опублікували спільні з ним фотографії. що мало символізувати його підтримку. А штатні вітчизняні антикорупціонери одностайно оцінили це звільнення як «зрив співпраці із західними партнерами». Настільки скоординованого дипломатичного та антикорупційного заступництва не спостерігалося навіть при звільненні Валерія Залужного, з яким деякі західні ЗМІ поспішили в один ряд поставити Кубракова. 

Потужна підтримка Кубракова напередодні та відразу після звільнення (на медійному рівні продовжується й дотепер) викликає подив з огляду на те, що українському суспільству не було відомо про якісь особливі реформи Кубракова–урядовця. Чимось особливо проривним він не відзначився на жодній із високих посад, які, починаючи з 2019 року, падали на нього наче з рогу достатку. Та й сам екс- віце-прем’єр не знайшов вказати чогось особливо-реформаторського у своєму фейсбучному дописі у день звільнення, зробивши лише такий собі «реверанс» у бік глави держави. Він наголосив, що «за підтримки Президента України Володимира Зеленського нам вдалося запустити ряд важливих для держави ініціатив та проєктів». 

Заступництво громадських антикорупціонерів є дивним ще й з огляду на те, що зовсім недавно їхня оцінка діяльності та ролі Кубракова у розподілі фінансових потоків була кардинально іншою.

Достатньо пригадати позицію журналіста та засновника проекту «Наші гроші» Юрія Ніколова (висловлену з урахуванням діяльності Кубракова на чолі «Украавтодору»), який у 2021 році зв’язку із призначенням Кубракова міністром інфраструктури констатував, що:

• «тепер усе буде під офісом президента Зеленського з урахуванням усіх пропорцій у формулі розподілу маржі»;
• «немає жодних сумнівів у тому, що Кубраков відтворюватиме моделі, що дали йому змогу втриматися в Укравтодорі при зміні влади рік тому» (йшлося про «закопування більш як 100 мільярдів гривень у «Велике будівництво»);
• «будь-які багатосторонні відносини в окремих галузях буде зведено до умовного картелю, коли невелике угруповання отримує ринкову владу над певним сектором економіки, а потім шляхом поїдання найслабших членів перетворюється на колективну монополію»;
• «на захист комерційної таємниці розбухлих потоків буде кинуто всі доступні «ширми-вітрини» (із запровадженням двоходівки, яку придумали в Укравтодорі, «українським платникам податків доведеться оплачувати це свято подвійної маржі»);
• «все буде лише для своїх… Все в картель, все в офіс президента. Тепер уже в масштабах усього інфраструктурного міністерства».

Що ж зумовило таку різку зміну позиції громадських антикорупціонерів: хіба усі фінансові потоки перестали бути під Офісом президента; чи змінилися пропорції у формулі розподілу маржі; чи перестали «закопувати» мільярди у дороги та відновлення; чи може «умовний картель», який мав ринкову владу над цією галуззю економіки, пішов із ринку? 

Певно, що ні. І справи того ж НАБУ, які стосуються «Великого будівництва» у сенсі «великого крадівництва» – тому підтвердження. Скандал із витоком інформації із НАБУ щодо розслідування однієї із таких справ ще більше утверджує у думці, що принципово у цій сфері економіки нічого не змінилося.

Дивним заступництво за Кубракова з боку не лише громадських антикорупціонерів, але й західних партнерів є також з огляду на те, що суспільству він добре запам’ятався безпосередньою причетністю до скандальної містобудівної реформи (разом із головою партії «Слуга народу» та головою парламентського комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Оленою Шуляк).

Йдеться про проштовхування ними сумно відомого законопроєкту № 5655, у якому експерти, громадські активісти та західні партнери побачили великі корупційні ризики на намагання створити умовний будівельний картель, який контролював би будівельний бізнес в рамках усієї країни (знову «картель», на який Юрій Ніколов вказував у діяльності «Укравтодору» та мінінфраструктури). Експерти прямо вказували на те, що закладені у цьому проєкті норми створлять суттєві ризики у процесах відновлення України (як це не парадоксально, але саме Кубраков був головним в Уряді з питань відновлення України).  

Тоді до нардепів з вимогою не підтримувати цей проєкт зверталися громадські організації та ЗМІ, зокрема, «Рух Чесно», Центр протидії корупції, DЕJURE, Автомайдан, «Наші гроші», «Дзеркало тижня», «Главком», Асоціація міст України з підписами 40 очільників населених пунктів країни тощо.

А коли нардепи не дослухались до суспільства та Заходу і ухвалили цей закон, звернення пішли до президента – не підписувати його. Дійшло до того, що Єврокомісія у своєму звіті про умови вступу України до ЄС чітко зафіксувала неможливість підписання президентом закону № 5655 про містобудівну реформу з вираженими корупційними ризиками. 

Президент не ризикнув йти у лобову на західних партнерів і влада обрала інший шлях: провести цю скандальну реформу через урядову постанову, яку експерти відразу ж назвали клоном проєкту № 5655. Ідеологом та розробником цієї постанови виступило Мінінфраструктури під керівництвом Кубракова.

Однак ці моменти не стали перешкодою для активістів та представників Заходу для публічного заступництва за цього урядовця. Можливо тому, що визначальним для них була його інша активна діяльність – в антикорупційній сфері? 

Антикорупціонер-викривач?

Свою роль у звільненні Кубракова могла зіграти його активна співпраця з НАБУ та САП як викривача. Про це прямо заявила добре поінформована у діяльності антикорупційних органів виконавча директорка Центру протидії корупції Дар’я Каленюк, зазначивши, що «одна з причин погіршення ставлення Банкової до відповідальних за відбудову – викриття Найємом та Кубраковим нардепа Одарченка та співпраця по цьому кейсу із НАБУ/САП».

Але це був не єдиний «кейс» плідної взаємодії Кубракова з антикорупційними органами. За повідомленнями НАБУ, лише 21 листопада 2023 року таких «кейсів» відразу було реалізовано щонайменше три.

По першому із них підозру повідомили згаданому нардепу від партії «Слуга народу» Андрію Одарченку – НАБУ та САП звинуватили його у спробі підкупу урядовців, які відповідають за відновлення країни, за сприяння у виплаті з фонду ліквідації наслідків війни на ремонт об’єкта. Розмір пропонованого підкупу нібито становив 50 000 доларів (у кріптовалюті). 

Другий «кейс» стосується нардепа з провладної групи «За майбутнє» Сергія Лабзюка. Він одержав підозру за спробу підкупу Кубракова та Найєма за сприяння у наданні його компанії підрядів з відбудови інфраструктурних об’єктів. Сума пропонованих хабарів нібито становила 150 тис. доларів США в рамках одного проекту та 3-5% у рамках низки проектів, загальною вартістю 1 млрд. грн.

Ці два епізоди загалом прості та зрозумілі: два провладні нардепи прийшли до «своїх» урядовців «вирішити» питання щодо одержання на реалізацію відповідних проектів державних коштів, виділених на відновлення країни. І були «здані» НАБУ тими, до кого прийшли. Справи стосовно вказаних нардепів уже пішли до суду.

А ось третій «кейс», який НАБУ та САП реалізували за допомогою викривача Кубракова, не такий однозначний та простий. Як випливає із офіційних повідомлень НАБУ та САП, а також публікацій у ЗМІ, у ньому намішано  усього і багато: політики, міжвидової кланової боротьби за владні посади, економічної конкуренції, містобудівної проблематики…

За офіційною версією, НАБУ і САП спільно з віце-прем'єр-міністром з відновлення України–міністром розвитку громад, територій та інфраструктури Олександром Кубраковим викрили київського підприємця-забудовника Сергія Копистиру на пропозиції неправомірної вигоди у вигляді нерухомості у зведених ним новобудовах загальною площею понад 5200 кв. м. орієнтовною вартістю понад 170 млн грн. За це міністр Кубраков мав залишити в силі укладені з товариством угоди щодо будівництва житлового комплексу на земельній ділянці міністерства, а також сприяти отриманню дозвільних документів та необхідних погоджень. Частину пропонованої нерухомості мали оформити на довірену особу міністра.

На засіданні ВАКСу при розгляді питання про обрання вказаному підприємцю запобіжного заходу спливло кілька цікавих моментів, які спростовували версію обвинувачення. Сторона захисту заявила: по-перше, мала місце провокація з боку керівництва міністерства в особі керівника одного із департаментів, який штучно створював обстановку пропонування неправомірної вигоди; по-друге, вказані квартири у новобудовах мали йти на ЗСУ, про що йшлося на зустрічі з міністром (і це має бути підтверджено негласними записами НАБУ, яке, безперечно, фіксувало ці зустрічі); по-третє, на земельну ділянку, на якій мала відбутися забудова, претендувала інша фірма, яка до цього рейдерським способом захопила сусідню земельну ділянку, задавши збитків державі на десятки мільйонів. Але НАБУ і САП чомусь на це уваги не звертали. Що дало підстави одному із захисників прямо на суді звинуватити антикорупційні органи у прикритті і навіть сприянні рейдерському захопленню державної власності.

Уже у процесі розслідування цієї справи у ЗМІ та соцмережах почали висловлюватися думки і наводитись аргументи, що цей «кейс» міг бути вигідним авторам містобудівної «реформи». Таким чином вони виводили з гри на ринку нерухомості одного із потужних забудовників, що не вписувався у майбутній будівельний картель. Крім того, припускали, що ця справа була засобом «дістати» керівника «Нафтогазу» Олексія Чернишова (за нього укладалися угоди щодо цієї земельної ділянки), якому пророчили повернення на посаду міністра інфраструктури. А це створювало реальні ризики для перебування Кубракова на цій посаді. Ці припущення певною мірою справдилися, коли НАБУ напередодні та після звільнення Кубракова активізувало свої дії стосовно оточення Чернишова – провело низку обшуків, інформація про які відразу з’явилася у публічному просторі з прив’язкою до їхнього шефа.

Виходячи з такої системної діяльності віце-прем’єр-міністра Кубракова як викривача, журналісти низки видань зацікавилися причиною його активної співпраці із антикорупційними органами: що ним насправді рухало –  нульова толерантність до корупції та прагнення її викорінити чи щось інше, у т. ч. особисте? Адже у свіжій пам’яті був приклад колишнього голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка, який також тричі виступав викривачем у гучних корупційних справах (про нібито пропонування йому хабарів), а потім сам став підозрюваним у корупційній справі щодо відмивання 10 млрд грн. Він виїхав з України, наразі перебуває у розшуку, рішенням суду його заочно заарештовано.

У грудні 2023 року «Главком» повідомив, що за інформацією сторони захисту нардепа Сергія Лабазюка (викритого за допомогою Кубракова), у лютому 2023 року НАБУ розпочало кримінальне провадження щодо самого віце-прем’єра Олександра Кубракова, але підозри йому не оголошували. У серпні того ж року було відкрито кримінальне провадження, де згадувався голова Держагенства відновлення та розвитку інфраструктури України Мустафа Наєм. 

Оскільки доля вказаних кримінальних проваджень була невідомою, редакція «Главкома» звернулась до НАБУ з питаннями про те, на якій стадії перебуває розслідування у згаданих кримінальних провадженнях, чи оголошено комусь підозру, або, можливо, справи закрито.

НАБУ відмовило «Главкому» у наданні інформації, пославшись на те, що «запитувана інформація не підлягає розголошенню», виходячи з того, що «передчасне і неконтрольоване розголошення відомостей досудового розслідування може не тільки вплинути на його перебіг, завадити повноті та об’єктивності встановлення обставин кримінального правопорушення, а й завдати шкоди інтересам потерпілого, підозрюваного та іншим учасникам кримінального провадження».

Примітним є те, що у своїй відповіді НАБУ не спростувало наявність кримінальних проваджень, де фігурантами виступають Кубраков та Наєм (з чого журналісти зробили висновок, що «НАБУ засекретило справи Наєма та Кубракова»).

Проблема підтексту співпраці Кубракова з НАБУ несподівано актуалізувалася у зв’язку із ситуацією щодо витоку інформації у здійснюваному НАБУ провадженні, пов’язаному із тим, що у межах «Великого будівництва» «розчинилися» півтора мільярди бюджетних коштів (у ньому фігурують колишній голова Дніпропетровської ОВА Валентин Резніченко та його партнер – Юрій Голик).

Екс очільник Броварської РДА, радник ОП Георгій Біркадзе, який фігурує у вказаному скандалі зі зливом інформації, в інтерв’ю «BIHUS Info» прямим текстом заявив, що наприкінці 2022 року було зроблено запис, коли «пан Кубраков розподіляв фінансові потоки». Після цього «пан Кубраков прийшов здаватися до НАБУ і вирішив, що буде непогано, якщо його ніхто не буде чіпати. І дали йому детектива на прізвище Рокунь». 

Наскільки відомо, Сергій Рокунь у НАБУ обіймає посаду керівника одного з підрозділів, детективи якого саме займалися розслідуванням справ щодо нардепів Одарчента та Лабзюка, а також підприємця Копистири. 

Отже, якщо проаналізувати увесь доступний масив інформації щодо співпраці міністра Кубракова з НАБУ, то може скластися не така вже й однозначна картина, особливо щодо мотивації та змісту такої співпраці. Більшої ясності внесе, зокрема, відкритий судовий розгляд справ, у яких Кубраков виступив викривачем. Цікаві відкриття може принести й журналістські розслідування, як це сталося, для прикладу, з відвертістю згаданого Біркадзе.

Ненадійний член команди?

Безперечно, Кубраков був членом команди президента Зеленського. Понад те, він був не простим членом команди, а одним із найбільш наближених, впливових, надійних та перспективних. Про це свідчить його карколомний  кар’єрний зліт, а також довірена йому сфера державної діяльності. 

Поза всяким сумнівом – від був у системі та грав за її правилами. В іншому разі йому не довірили би сотні бюджетних мільярдів. Кубраков не лише знав  про те, куди, кому і як спрямовуються фінансові потоки, але й був ключовим суб’єктом у їхньому розподілі. До останнього він був провідником влади у проведенні корупціогенної містобудівної «реформи». Уже це саме по собі не дозволяє визнавати його виключно як «білого та пухнастого».

Але у певний момент він перестав бути «своїм», втратив довіру тих, хто керує державою, і став «токсичним». З надважливого елемента в існуючій системі влади перетворився на велику проблему і, судячи з усього, на велику загрозу для неї. Настільки велику, що навіть потужне заступництво західних партнерів не змогло запобігти його звільненню.

Найбільшу загрозу для себе та всієї існуючої системи влади Банкова могла побачила в активній співпраці Кубракова з НАБУ та САП. За деякими твердженнями, поштовхом для прийняття рішення про звільнення Кубракова стало те, що він «ходив на наради в Офіс президента, будучи нашпигований мікрофонами».

Ще одним «детонатором» звільнення була, вочевидь, його самостійна гра із західними партнерами. Крім іншого, вона якось могла переплітатися із його співпрацею з антикорупційними органами. 

А потреба у розподілі очолюваного ним міністерства, ситуація із зведенням фортифікаційних споруджень та зруйнованою інфраструктурою – це всього-навсього інформаційна кістка для суспільства. 

Що буде далі? Повернення на вершину влади та ще й на ресурсноємні посади видається неможливим. Водночас реалістичним може бути стандартний для існуючої системи сценарій – кримінальне переслідування за допущені порушення з бюджетними коштами (за бажання, вони будуть знайдені). У ЗМІ вже «проскочила» інформація про початок перевірки діяльності Мінінфрастурктури та Держагентства відновлення та розвитку інфраструктури. Можливо, цей сценарій буде нейтралізований чи відстрочений на певний час завдяки заступництву західних партнерів, які не зацікавлені у послаблені своїх позицій в українській владі та не можуть допустити розправи над «своїми».

Найближчим часом ситуація з цим стане зрозумілою – війна надзвичайно пришвидшує розвиток подій та виявлення суті усіх ключових процесів.