«Відповідальність – це та ціна, яку ми платимо за владу» Уїнстон Черчілль

Судове засідання в суді Донецького регіону. Справа по обвинуваченню військового у вбивстві колеги – іншого військовослужбовця. Обвинувачений М. та потерпілий О. – офіцери Збройних Сил України.

Коротка фабула справи: за показами обвинуваченого М., ним як керівником патрульної служби військової частини, було затримано та позбавлено волі підлеглого О. На якомусь етапі О. був жорстоко побитий і за фактичного позбавленні волі О. помер. Після чого М. надав наказ своїм підлеглим, щоб вони вивезли його в поле і закопали. Пояснити свої мотиви обвинувачений не зміг.

Тіло знайшли через 40 днів. Протягом всього часу пошуків командування військової частини пояснювало матері зникнення її сина самовільним залишенням військової частини.

На ряд запитань адвоката – представника потерпілої матері – про залучення адвоката з системи безоплатної вторинної правової допомоги при затриманні О. обвинувачений, який очолював патрульну службу, щиро не розумів, що від нього хочуть, і врешті-решт видав: «так это ж в Европе…Какой адвокат?»

Але це есе зовсім не про М. та О., а про виконання своїх функцій представниками силових відомств. Та бодай мінімальне забезпечення прав людини в кримінальному провадженні. Неприємно, але нікого вже не здивувати негативною роботою правоохоронців. Позитивні відгуки про роботу поліції – рідкість. Особисто я завжди віддаю належне як колегам, так і опонентам. Мотивація має бути і підтримуватися. Але робота правоохоронної системи повинна бути кращою.

Гірко спостерігати відвертий цинізм, коли головний підозрюваний у кримінальному провадженні за фактом загибелі п’яти працівників правоохоронних органів в селі Княжичі не лише не покараний, але ще й пішов на підвищення – очолювати поліцію в Донецькому регіоні. До речі, місцеві правники не в захваті від такої новини.  За їхніми словами,  паном Курятою, який має ну дуже негативну репутацію, було витіснено з посади грамотного і  адекватного начальника поліції.

Але Курята… Резонансна справа, великі посади. Вірогідно, покарати керівника відомства столиці – рівнозначно тому, щоб визнати невміння працювати всієї правоохоронної системи. Тому такий розвиток подій, принаймні, можна пояснити, хоч і дивною логікою.

Інші ситуація. Передмістя столиці, невеличке місто Обухів. Потужна реклама будівництва, яка підтримується особисто мером міста Олександром Левченком. Громадяни, які довірилися меру, відають останнє, аби отримати власне житло. Ще одна  будівельна афера – на стадії шести поверхів бетонних колон все стало, крани знято. Далі кримінальна справа за фактом шахрайського заволодіння коштів інвесторів. І знову ж таки робота правоохоронної системи:

Кримінальне провадження розпочате майже рік тому за заявою потерпілого.

Потерпілим подано шість заяв про його допит.

Дві ухвали слідчого судді про зобов’язання слідчого провести допит.

Близько десяти скарг потерпілого до безпосередніх керівників – Національної поліції України та процесуальних керівників – прокурорів, що здійснюють процесуальний нагляд.

Реакція слідчої О. Ногачаєвої – допиту не буде, бо особа не маєте статусу потерпілого, а статусу потерпілого не буде, бо не вручено пам’ятки про процесуальні права та обов’язки.

Знову скарги потерпілого.

І остання реакція слідчого: повістка про виклик на допит на 25 вересня, що була відправлена наприкінці листопада.

Невдала реформа поліції? Людський фактор? Порочна система, яка не хоче працювати для забезпечення прав людини? Запитання, на яке кожен має знайти відповідь сам… Але в будь-якому випадку з цим всім потрібно щось робити.  Лише реальна відповідальність змінить свідомість кожної особи. Наразі надія на Державне бюро розслідувань, будемо звертатися і чекати на позитивні результати.