Страх — ефективна зброя для виховання політиків

Знову починаю здалеку. Зі свого минулого. У 1974 році в зоні для особливо небезпечних державних злочинців ВЗ 389/35 (політичних в'язнів в СРСР, як відомо, не було) з'явився новий офіцер МВС — старший лейтенант Кузнєцов. Вже у перше своє чергування в зоні він проявив себе в повній мірі — кричав, матюкався, погрожував і до всіх зеків звертався на «ти». Ми до такого відвертого хамства не звикли, раніше нас мучили обшуками, карцерами та іншими покараннями виключно ввічливо, можна сказати, інтелігентно. Кожне чергування Кузнєцова привносило в наш тихий світ реалії радянської вулиці й блатної зони. Незабаром ми дізналися: Кузнєцов був переведений до нас зі звичайної кримінальної зони, де щодня спілкувався з відповідним контингентом. Там він і набрався усього цього словесного бруду.

Одного разу, супроводжуючи нас із їдальні в барак, Кузнєцов у своїй характерній манері облаяв Ігоря Огурцова. Тут же і отримав відповідь, абсолютно коректну і за формою, і за змістом: «Пане начальнику, прошу вас згідно вимоги закону і загальнолюдської культури звертатися до мене виключно на «ви». Нагадую, що я з вами свиней не пас...»

За кілька днів табірний кадебіст капітан Утиро з якогось приводу викликав на розмову нашого «козака Мамая» Василя Підгородецького. Зустріч була явним прикриттям для капітана, який викликав в цей день на бесіду шістьох або вісьмох зеків, один з них, мабуть, був його таємним «джерелом». Під час розмови Василь повідомив капітана про відверте кримінальне хамство в поведінці Кузнєцова. Капітан весело відповів: «Так, я знаю. Упевнений, що ви його швидко перевиховаєте!»

Перевиховали. Кузнєцов змінився. Працював «як слід». Писав рапорти, саджав у карцер, але — ввічливо. Мабуть, контакт з нами був першим в його житті контактом з нормальними, культурними людьми.

Ну, а тепер — місток у сьогодення. Якось так виходить, що ми регулярно обираємо собі в начальники далеко не кращих своїх співгромадян. Обираємо, проте забуваємо перевиховувати. Але ж з ними треба регулярно працювати, стежити за спритністю рученят, стежити за якістю прийнятих ними управлінських рішень. Ось вуличну поведінку прем'єр-міністра Януковича нам, киянам, вдалося досить швидко відкоригувати. Згадайте, з якою хоробрістю й нахабством його джигіти заганяли водіїв в кювети, як нахабно посміхалися «переслідуваним» з вікон охоронних автомобілів... Перевиховати. Не до кінця, але все-таки. Своїх в кабінеті продовжував бити і грізно матюкати, а ось вуличну поведінку свого кортежу пом'якшив.

Співгромадяни, які керують нами, — люди. Не завжди розумні, рідко — чесні, часто жадібні. І, в більшості своїй, явно більш виховані, ніж табірний офіцер Кузнєцов, що запам'ятався мені. Але всі вони категорично не бажають боятися своїх виборців. Їх провини в цьому немає. Оскільки ми не займаємося їх регулярним і послідовним перевихованням. Як це роблять виборці в Голландії, Данії, Франції, Ізраїлі. Час вже й наших навчати уму-розуму. Що б не говорили прекраснодушні пацифісти-гуманісти, страх — ефективна зброя. Особливо для виховання політиків.