Апофеоз правоохоронних реформ

21 вересня 2016 року відбулося засідання Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Це зібрання мало стати апофеозом реформ поліції, прокуратури і суду, своєрідною рискою, яку парламентарі вирішили підвести під підсумками роботи наших оновлених правоохоронних органів. Депутати викликали на килим керівників ГПУ та МВС, щоб поставити питання руба: як ми дійшли до такого життя? Вірніше — докотилися.

На жаль, засідання ненадовго затримало увагу телеглядачів, бо його затьмарив справжній апофеоз усіх правоохоронних реформ — розстріл у Дніпрі беззбройних поліцейських збройним бандитом з ментовською ксивою із числа бійців сумнозвісного батальйону «Торнадо». Ви запитаєте, чому беззбройних поліцейських, адже у них були пістолети? Та тому, що вони не були озброєні найголовнішим: знанням, досвідом, професійними навичками, відпрацьованими до автоматизму прийомами стрільби. У поєдинку з цим виродком, який вдосталь натренувався в практичній стрільбі по живим українським громадянам, наші дніпровські патрульні були беззахисні як діти.

У житті немає нічого випадкового. Те, що сталося, було закономірною ілюстрацією переходу кількості демагогії, позерства і профанації реформ, знищення права і правосвідомості в якість нашого життя, яке захлеснув розгул бандитизму.

Це саме те питання, яке хотіли поставити депутати керівникам МВС та ГПУ.

Засідання вийшло бурхливим і багатим на емоції, хоча не впевнений, що дало присутнім відповідь на ключове питання, заради якого вони прийшли на комітет.

Генеральний прокурор Юрій Луценко прийшов на засідання особисто і порадував публіку ораторським мистецтвом і довільним тлумаченням права, яке згодом делікатно дезавуював, опублікувавши причесаний і відредагований радниками текст виступу в інтернеті, керуючись давнім римським прислів'ям «краще пізно, ніж ніколи».

Міністр МВС Арсен Аваков вчинив по-чоловічому: прислав замість себе Хатію Деконаідзе, яку присутні спробували зробити якщо не цапом-відбувайлом, то вже стрілочником однозначно, проте не на ту нарвалися.

Сам же пан Аваков з кущів свого блогу на «Українській правді» почав громити відомий «закон Надії Савченко», намагаючись видати його за причину всіх бід. У своєму пафосі він досяг вершин, до яких не встиг дотягнутися «холодним літом 1953 року» його колега міністр МВС Лаврентій Берія. Зокрема, пан Аваков увечері 20 вересня написав крилаті слова: «Я за гуманізм, звичайно, і все таке... Але з цим треба кінчати, панове парламентарі». Судячи з того, що текст був написаний російською, від щирого серця — він явно належав автору.

Далі в своєму блозі пан міністр живописав безрадісну картину: «На даний момент від подальшого відбування покарання — за цим, прийнятим Радою законом, — звільнені 8 200 засуджених та ув'язнених. 34 тис. (!!!) підлягають звільненню з місць позбавлення волі за рік. Із вказаної кількості тих, хто вийшов — 785 вже викриті у скоєнні злочинів, з яких 22 — за умисне вбивство, 18 -— нанесення ВТП, 10 — зґвалтування, 405 — крадіжки, 131 — грабежі, 66 — збройні розбої, 39 — шахрайство, 20 — хуліганства та інші злочини... і це тільки викриті, ті, кого вдалося затримати... а виходячи з поточної статистики розкриття злочинів, на жаль, щонайменше стільки ж залишаються за кадром нашої уваги».

Який жах! З тисяч умисних вбивств, крадіжок і грабежів, розбоїв — всього кілька відсотків скоєно раніше звільненими злочинцями! Щоб переконатися в цьому, досить усього лише порівняти наведену вище статистику з іншою статистикою, яку оголосили на Комітеті генпрокурор Луценко і начальник поліції Деконаідзе. Ким же тоді, на думку пана Авакова, здійснені інші дев'яносто з гаком відсотків тяжких і особливо тяжких злочинів?

«Я за гуманізм, але проти потурання рецидивістам. Ми не можемо собі дозволити в нинішній ситуації бути ліберальними до тих людей, хто вчиняє тяжкі злочини — це підриває основи безпеки в суспільстві та провокує зростання злочинності», — пише в своєму блозі Аваков. Тут з паном міністром ніяк не можна погодитися. Чому це не можемо дозволити собі бути ліберальними?!

Не далі, як два місяці тому, в угарі від радості з нагоди прийняття, прости Господи, нової редакції Конституції, наприклад, наш генеральний прокурор виголошував зовсім інші промови. Зокрема, 2 липня цього року Юрій Луценко зажадав у суду змінити запобіжний захід Валентину Лихоліту на прізвисько «Батя», якого військова прокуратура підозрює в скоєнні низки особливо тяжких злочинів, у т. ч. бандитизм, розбій тощо. При цьому він не тільки проявив чудеса гуманізму, а й зажадав від інших стати такими ж гуманістами шляхом оголошення амністії. «Треба сильно активізуватися у Верховній Раді, де я був одним з ініціаторів проведення закону про амністію, який звільняє від покарання учасників АТО, які не вчинили тяжких злочинів у вигляді вбивства, зґвалтування тощо. Я думаю, що цей закон треба терміново прийняти, і він закриє проблему відповідальності тих, хто діяв у військовій ситуації за законами мирного часу», — заявив Луценко.

«Справа Лихоліта — відзеркалювання відношення країни до не святих своїх захисників, — написав Луценко на своїй сторінці в Facebook. «Батя», як і кожен боєць АТО, повинен відповідати за свої вчинки. Рішення винесе суд. Але при виборі запобіжного заходу важливо забезпечити гідність захисника Вітчизни».

Мине всього два з половиною місяці й Аваков напише такі слова: «Пишу і стираю цілі абзаци прикладів жорстоких вбивств, грабежів і згвалтувань... розумію, що і вам це читати неприємно і страшно... але цю помилку треба виправляти! Надто дорогою ціною платимо». Ні, він писав не про кримінальників на кшталт Руслана Онищенка на прізвисько Абальмаз або Олександра Пугачова на прізвисько Гаммі, яким Аваков роздав зброю, дав погони, наділив владою та відправив на війну, де в складі ОЗУ «Торнадо» вони прославилися нечуваними звірствами. Але ціну ми заплатимо дійсно високу — 25 вересня, в Дніпрі.

Хочу відразу ж закрити тему захисників Вітчизни: фронт влітку 2014 року тримали зелені хлопчаки з лінійних частин ЗСУ та мобілізовані мужики з заводів і фабрик Дніпропетровської та Запорізької областей, яких брали прямо з роботи та оформляли їм «відрядженнячко» в один кінець, звідки чимало не повернулися...

Повертаючись до виступів доповідачів на Комітеті, вони по-різному побачили причини тієї непривабливої картини розгулу злочинності, що захлеснула наше життя.

Пані Деконаідзе більше філософствувала «за життя» і говорила загальними фразами. «Злочинність зросла на 23%. Я це визнавала і визнаю, ми не приховуємо статистику. Кількість злочинів — близько 60% — це крадіжки майна. Проблема в тому, що наш народ бідніє», — зазначила вона. Філософський висновок. Був такий старий анекдот: «Лікарю, ви прописали мені таблетки після їжі. Чи не могли б ви мені прописати ще й їжу?».

Втім, як говорив Соломон Давидович, все, що буде — вже було. І добре описано в прекрасній п'єсі Льва Славіна «Інтервенція», екранізованій 1968 року з Володимиром Висоцьким у головній ролі. У п'єсі є одна характерна сцена.

Стрільба. З вулиці вбігає громадянин в одній білизні.

Громадянин. Караул! Мене пограбували! Панове! Доженіть їх!

1-й пан. Ще чого!

2-й пан. Заступатися за спекулянтів!

Дама (офіцеру). Допоможіть же йому!

Білий офіцер. Мадам, у білій армії є більш високі завдання, ніж повернення зниклих штанів невдахам.

Остання фраза лейтмотивом прозирає у кожному виступі кожного великого поліцейського або прокурорського начальства. Але що робити нам, невдахам, які народилися і живуть в цій країні? На кого сподіватися?!

«Проблема номер два — закон Савченко, 34 тисячі людей незабаром вийдуть на волю», — зазначила Деканоідзе. Тут вона швидше зробила послугу своєму шефові, підтримавши його сумнівні аргументи, від яких каменя на камені не залишить Юрій Луценко, оголосивши повну статистику зростання злочинності в розрізі.

Третя проблема, за словами глави Нацполіції, це мотивація поліцейських. «Якби ви бачили, в яких умовах працює слідчий, патрульний, опер, який працює 24 години на добу. Ні комп'ютерів, ні високих зарплат... Професія поліцейського непопулярна, вони почуваються гірше, ніж у 90-х », — заявила вона.

Опустимо питання, навіщо комп'ютер оперу, який рідко вміє користуватися ним за призначенням. Зазначимо лише, що комп'ютерна техніка нині сильно подешевшала, найпростіший планшет або ноутбук можна організувати за пару сотень доларів, так що якщо продати один лімузин начальника обласного ГУНП, то можна забезпечити планшетами не тільки всіх оперів, а й навіть всіх службових собак. Просто красти менше треба!

На відміну від мадам начальниці поліції, Юрій Луценко зміг піднятися над рівнем кухарок і домогосподарок, згадати, що він не хухри-мухри, а генеральний прокурор! Він виступив з аналітичною доповіддю, яка повністю спростувала відмовки колег з МВС.

Зокрема, генпрокурор зазначив наступне. З початку 2016 року зареєстровано 410 тис. кримінальних правопорушень, що на 25% вище показників минулого року.

За статистикою умисних вбивств. МВС каже про зменшення з 2100 у минулому році до 1200 цьогоріч. Однак зменшення досягнуто тільки за рахунок Донецької області, з 1170 до 229 вбивств — переважно за рахунок заморожування бойових дій. Якщо ми порівняємо цифру 1200 вбивств і 22 — вчинених, за словами Авакова, особами, звільненими за законом Савченко, то побачимо сміхотворність доказів МВС, — адже це менше 2% в загальній картині!

Аналогічна історія за іншими видами злочинів. Згідно з доповіддю Луценка, є різкий стрибок кількості злочинів майнового характеру: на 38% зросла кількість крадіжок, або всього 221 тис. потерпілих. На 40% більше грабежів — 16 200 від 11 000 у минулому році. Вчинено 2400 розбійних нападів, або на 30% більше.

Найгірша ситуація в столиці: майже кожне третє умисне вбивство у громадських місцях відбувалося в Києві. Критичним є зростання крадіжок: з 6500 до 16 500, грабежів — з 1800 до 3500, розбійних нападів — з 158 до 281.

Тепер порівняймо цю загальну картину з доводами Арсена Авакова, який стверджує, що звільнені за законом Савченко вчинили аж 405 крадіжок і 131 розбій. На тлі десятків тисяч грабежів і сотень тисяч крадіжок — це ж просто крапля в морі! Ким в такому випадку здійснені сотні тисяч інших злочинів?

Вас лякають 34 тисячі зеків на свободі, але злочини скоюють сотні тисяч людей. Решта 40 мільйонів на волі нікого не лякають?

Однак Юрій Віталійович також не зміг вийти за червоні прапорці, встановлені невідомим режисером: «Питання номер два: так званий «закон Савченко». Він справді несе великі загрози по напруженню криміногенної ситуації. Повинен сказати, що цей закон відновлює порядок, який існував у Радянському Союзі до 1937 року».

Парадокс у тому, що до цього пан Луценко вже знайшов дві ключові з точки зору його правосвідомості причини: це війна і паперова робота. Тому закон Савченко ніяк не йшов другим питанням. Ймовірно, оскільки той, хто наставляв і шефа ГПУ, і начальника МВС, назвав цю причину другою, вони обидва не посміли відхилитися від найвищої нумерації.

Ще Юрій Луценко виявився великим любителем історії наших каральних органів: «Будучи людиною, яка цікавиться історією, я знайшов листа, інструктивного листа НКВС, який написаний у систему ГУЛАГу — скасувати «день за два» в так званих «критках», тобто в закритих приміщеннях, і спеціальні пайки за ударну працю ГУЛАГу, і як там написано «надалі заохочувати контингент виключно тільки збільшенням пайки».

Оскільки нашого шефа ГПУ не влаштовує, за його словами, що законом Савченко нам повернули «правовий порядок СРСР до 1937 року», то, очевидно, він ратує за встановлення правового порядку після 1937 року, погоджуючись цілком з інструкцією НКВС СРСР...

Однак повернімося до перших двох названих Луценком причин.

«Перший фактор, з моєї точки зору, — це війна, яка криміналізувала Україну. Країна насичена кількістю зброї та вибухівки, боєприпасів, які не піддаються аналізу», — говорить генеральний прокурор, одним із ключових завдань якого за Конституцією є організація прокурорського нагляду за веденням оперативно-розшукових заходів та процесуальне керівництво досудовим слідством, в т.ч. аналіз стану справ у цій сфері. Тому керівникові ГПУ треба сміливіше ставити питання: звідки в країні стільки зброї? Хто її роздав кожному зброду, який тепер так важко відловлює військова прокуратура?

Другий фактор, за словами Луценка, — це рутинна паперова робота, яка забирає колосальний час у працівників поліції. «Справа в тому, що в комітетському варіанті недосконалого закону передбачається збереження досудового слідства, а це нічого не дає», — нарікає головний прокурор країни. І справді, з точки зору «мента», який сенс у тяганині? Надавати кийком по ниркам, обчистити кишені, та й по всьому! Якого біса ще протоколи складати, вину доводити? Звісно, ведення досудового слідства забирає колосальний час у поліції. Ось якби без суду і без слідства — тоді так, ми б цю злочинність за дві секунди...

Третьою причиною став Закон України «Про національну поліцію». Тут Луценко пустився в одкровення: «Третя проблема — право на оперативно-розшукову діяльність. Це одне з ключових питань. Чесно кажучи, той, хто пропустив цю позицію в законі, підлягає з ганьбою звільненню від служби. У законі, який я підписував з колегами, це право було. Після доопрацювання його в Міністерстві внутрішніх справ воно десь пропало. Я розумію, що найімовірніше, не навмисне, але стотисячне міністерство сім місяців працювало, не маючи головного інструменту правоохоронної діяльності — оперативно-розшукової діяльності».

Хотілося б уточнити у Юрія Віталійовича, що він мав на увазі, бо ніякі закони, наскільки я чув, в МВС не приймаються і тим більше не допрацьовуються. Для цього є інший орган — він називається парламент, Верховна Рада, в якій пан Луценко ще недавно був лідером фракції правлячого блоку. Тому, якщо Юрій Віталійович хоче дізнатися, завдяки кому парламент прийняв «бракований» закон, йому буде достатньо подивитися в дзеркало — це його голос значиться серед списку 278 парламентаріїв, включаючи 112 з БПП, хто проголосував 02.07.2015 р. не дивлячись за проект закону № 2822, і яких, за влучним зауваженням шефа ГПУ, треба гнати з ганьбою поганою мітлою...

Лише четвертою причиною пан Луценко вказав те, з чого варто було б починати — управлінська дезорганізація Національної поліції. Варто взяти навіть ширше — дезорганізація роботи всіх правоохоронних органів і прокуратури. Так буде точніше.

Але і тут доповідач не зміг піднятися на рівень серйозного аналізу і звів все до проблеми підпорядкування патруля начальнику місцевої поліції, ніби патруль взагалі нікому не підпорядковується і не входить до складу Національної поліції.

Насправді дезорганізація роботи всіх правоохоронних органів є наслідком прийняття профільних законів — «Про прокуратуру» та «Про Національну поліцію», які були написані не просто дилетантами, але рішучими борцями з законом і законністю в країні, чий хромосомний набір до цих пір пам'ятає страх при згадці слова ВБРСВ (Відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності. — Ред.), чиї рідні та близькі, можливо, страждали під гнітом Кримінального кодексу...

Наразі, після 30 вересня — дати вступу в силу нової редакції Конституції — проблема дезорганізації підніметься на значно вищий рівень. До неї ще потрібно буде приплюсувати дезорганізацію роботи вищих судових інстанцій.

Розмірковуючи про проблеми втраченої агентури в кримінальному середовищі, Юрій Луценко побіжно кинув найважливішу фразу: «Звідси проблема відсутності історичної пам'яті про те, що відбувається в регіоні, і зростання злочинності. З моєї точки зору, ще не пізно запросити старих «профі», які не підпадають, звичайно, під люстрацію, до роботи в кримінальному блоці кожного обласного управління».

Відсутність історичної пам'яті, в найширшому сенсі цього слова, — це головна проблема нинішнього керівництва. І тут я повністю погоджуся з генеральним прокурором.

Але пам'ять цю дуже легко надолужити. Тут можна порекомендувати йому і всім іншим поціновувачам історії відвідати Народний музей одеської міліції, що розташований в двох кроках від будівлі ГУ Національної поліції в Одеській області за адресою вулиця Єврейська, 14.

Там в одному із павільйонів можна побачити величезний, майже в людський зріст, розкішний портрет генерала армії, Героя Соціалістичної праці, міністра МВС СРСР — Миколи Щолокова. Людини, яка впродовж 15 років тримала в їжакових рукавицях всю систему МВС, в кінці своїх днів зміщеного з посади, позбавленого нагород і звань, виключеного з партії, який, щоб уникнути подальшої ганьби в'язниці, застрелився.

Нинішнім керівникам ГПУ, МВС та й іншим колегам з СБУ, НАБУ, ДФС та ін. було б зовсім не зайвим вивчати приклади з недавньої історії.

Приклад Щолокова підтверджує давнє римське прислів'я Sic transit gloria mundi — так проходить земна слава. Наші реформатори занадто загралися в абстрактні реформи, бажаючи догодити закордонним партнерам. Час спуститися на грішну землю...