Медстрахування для всіх — чи стане ідея реальністю

Під новорічною ялинкою українці з великою імовірністю можуть знайти подарунок від МОЗ — медичне страхування. Радіти чи ні — покаже час, та й навряд чи хтось із нас помітить зміни після бою курантів. Єдине, що слід зробити після новорічних свят, так це зайнятися вибором лікаря.

Модель національної страхової системи МОЗ презентувало за допомогою всього лише трьох слайдів, що викликало сарказм в одних і багато запитань у інших. Отже, що на нас чекає? Перехід на страхове фінансування медицини планується провести до 2020 року, а перші зміни для наших співгромадян і лікарів мають розпочатися вже з 2017-го. Відповідаючи на мегапопулярне в українському суспільстві питання «яку модель МОЗ взяло за орієнтир», реформатори зазначають, що подібна система медичного страхування працює, наприклад, у Великій Британії.

Як це працює в туманному Альбіоні

Державне медичне страхування для громадян Великої Британії безкоштовне й покриває всі види медичних послуг та лікарських препаратів, призначені лікарем. В рамках такого страхування існує кілька варіантів спільного несення витрат, наприклад, під час відвідування стоматолога пацієнт сплачує близько 200 фунтів за весь курс лікування.

Організацією надання медичного обслуговування опікується Національна служба охорони здоров'я (National Health Service — NHS) — державна організація, яка оплачує амбулаторне та стаціонарне лікування, послуги лікарів загальної практики, вузькопрофільних фахівців, лікарські засоби, стоматологічні послуги, реабілітацію тощо. Основне фінансування NHS відбувається за рахунок податкових надходжень, лише частково із страхових внесків і зборів із пацієнтів. Державне медстрахування у Великій Британії має свої недоліки. Наприклад, пацієнти змушені тривалий час очікувати на проведення необхідної процедури, не можуть обирати час, лікаря та медичну установу.

Що планують запровадити в Україні

На початковому етапі реформи, анонсованої на 2017 рік, планується реформувати первинну меддопомогу. Українцям не доведеться платити страхові внески зі своєї кишені, проте акцентуємо увагу на тому, що за рахунок страхування громадяни зможуть отримати лише гарантований державою мінімум медичних послуг. Так, пацієнти зможуть самі обрати лікаря (сімейного, терапевта чи педіатра) без прив'язки до місця проживання, з яким потрібно буде підписати договір. Державне медстрахування поки що покриватиме, швидше за все, лише консультацію такого фахівця, під час якої вам або поставлять діагноз і призначать лікування, або направлять на діагностику чи до вузького спеціаліста. Все решта — аналізи, діагностичні процедури тощо — пацієнтові доведеться оплачувати самостійно.

Фінансувати «первинку» планують із держбюджету за рахунок загальних податків, обіцяючи не вводити нових і не підвищувати старих. «Як приклад таких загальних податків можна навести акцизи або податки на додану вартість, — пояснює заступник міністра охорони здоров'я Павло Ковтонюк. — У нинішніх умовах, коли половина економіки перебуває в тіні, жодні інші податки не будуть ефективними, адже нам потрібно покрити всі 100% населення. Хочу заспокоїти, що така система вже діє і нових податків вводити не будуть».

Як планує МОЗ, лікар отримуватиме дохід за кожного конкретного пацієнта, який уклав із ним договір, а не за віртуальною тарифною сіткою зарплат (для початку встановлюється обмеження — кількість пацієнтів на одного лікаря не може перевищувати 2000 осіб). Очікується, що нова система створить умови для гідної оплати послуг лікаря і зробить корупцію в цій сфері невигідною самим пацієнтам.

Оплачуватиме роботу лікарів Національна служба здоров'я, використовуючи акумульовані в бюджеті гроші як страховик, тобто укладатиме договори з медичними установами та платитиме за ними. Щоби піти від плати за кожен окремий прийом, за одного пацієнта планується встановити тариф — 210 грн на рік. Також обіцяють ввести вікові коефіцієнти на дітей і пенсіонерів. Адже на огляд дитини потрібно набагато більше часу, ніж дорослого, та й хворіють діти і пенсіонери частіше.

Отже, з 2017 року кожен українець муситиме обрати собі сімейного лікаря, терапевта чи педіатра й укласти з ним договір на обсяг гарантованих медпослуг. Однак що саме увійде до цього переліку, в Міністерстві розмірковують досі.

«Це дуже важливо. Мають бути чіткі зобов'язання між сторонами: на що пацієнт має право і на що лікар має право, — каже П. Ковтонюк. — Наприклад, виклик лікаря додому. Потрібна чітка аргументація, в яких випадках це можливо. Те саме стосується лабораторних послуг. Ми ще вивчаємо це питання. Дуже хотілося би включити їх до пакету, але треба до кінця вивчити їх наявність у конкретних поліклініках. Працюємо з регіонами, аби нам дали таку інформацію. На мій погляд, краще почати з меншого, але дати людям 100% і з часом розширити пакет послуг, ніж пообіцяти багато й не виконати».

Заступник міністра також зауважує, що ремонти поліклінік, модернізація і сервіс під страхову програму не потрапляють, тому що уряд не може взяти це на себе. «Це справа власників, — вважає П. Ковтонюк. — У більшості випадків власниками є місцева влада. Працюємо з ними, щоби вони нам допомагали й почали приводити до ладу свої медичні установи».

МОЗ також уточнює, що оновлена система має поліпшити якість надання медпослуг на первинному рівні, адже пацієнт зможе розірвати договір із лікарем, якщо його щось не влаштує. Однак тут же постає питання, наскільки часто можна міняти лікаря. Наприклад, у Польщі це можна робити раз на рік, якщо частіше — потрібно доплачувати. Ця процедура має бути чітко прописана, адже якщо у лікаря 2000 пацієнтів і вони постійно мігрують, буде складно вирішувати фінансові питання.

Державне медстрахування в Україні — чи стануть очікування реальністю

Загалом ідея реформування медичної галузі сприймається в українському суспільстві позитивно. Більшість лікарів також підтримують зміни, але багато хто зазначає, що недовіра до влади нівелює бажання реформ. Тому особливо важливо, щоби реформі передувала потужна інформаційна кампанія з чіткими меседжами як для пацієнтів, так і для медиків.

Експерти кажуть, що команда МОЗ має ідею, проте поки не має чіткої системи, яку потрібно втілювати. «На сьогоднішній день обговорюється тільки ідея — це не рішення. Під час аналізу самої ідеї виникає багато питань. Наприклад, як підписуватимуться договори, як можна буде поміняти лікаря. Сьогодні пацієнт і так може вибирати. Як бути, якщо лікар, з яким укладено договір, єдиний у селі й раптом зламає ногу, — хто прийматиме пацієнтів? У нас вже були пілотні регіони, дивно, що нинішня команда МОЗ не враховує їхнього досвіду. Було обов'язкове прикріплення пацієнта до лікаря, і все це провалилося. Більшість цих думок не нові... Вже неактуально поширювати цю ідею, час давати конкретні процедури і втілювати їх», — вважає Зоряна Черненко, головний експерт медичної групи «Реанімаційний пакет реформ».

На думку відповідального секретаря ради Національної медичної палати України Сергія Кравченка, в нашій країні поки неможливо запровадити медичне страхування, що працюватиме: «Ми не можемо взяти готову модель, наприклад, Польщі чи Німеччини й адаптувати її під українські реалії. У розвинених країнах сільське населення становить 3–5%, тоді як в Україні — близько 40%. У селах практично знищені поліклініки та лікарні. Там живуть люди, які часто не мають постійної роботи, виживають за рахунок підсобного господарства. Принцип солідарного страхування, коли населення платить відсоток від свого доходу, а потім гроші рівномірно розподіляються, у нас не спрацює. Україна на першому місці за захворюваністю та смертністю. Виходить, що гроші ми зібрати можемо, але на всіх їх не вистачить. А за законодавством державні інституції не можуть капіталізувати зібрані кошти. Тобто немає можливості, щоби гроші заробляли гроші, а потім лікували людей».

Ольга Стефанишина, виконавчий директор БФ «Пацієнти України», звернула увагу на те, що Міністерство охорони здоров'я розділило реформу первинного страхування та реімбурсації (відшкодування державою коштів населенню за купівлю лікарських препаратів): «Є заяви, що по «первинці» видаватимуться всі ліки безкоштовно, і це те, що дуже потрібно людям, оскільки 80% українців не в змозі купити базові препарати. Пацієнт, отримавши рецепт, йде до аптеки й отримує їх безкоштовно. Але зараз ми не розуміємо, як ця система працюватиме, практично немає жодних документів... Є ризик, що пацієнт знову виявиться без життєво важливих препаратів».

На думку П. Ковтонюка, з 1 січня первинне страхування не запрацює. Близько півроку піде на укладання договорів між пацієнтами й лікарями, а також впровадженням IT-системи. Тому по-справжньому первинне медстрахування має запрацювати у другій половині наступного року. Після цього в Міністерстві охорони здоров'я обіцяють запровадити страхування і на спеціалізовану медицину.

За словами З. Черненко, не варто очікувати, що в найближчі роки вирішаться всі проблеми в українській медицині: «Ще одна важлива річ: не треба розслаблятися! У жодній країні медична реформа не завершена. Медичні технології, ліки постійно видозмінюються, стають дорожчими, це все впливає на те, що кожна країна перебуває в перманентному стані реформування медицини. Наприклад, сьогодні у Великій Британії криза через Brexit, їм доведеться перебудовувати свою систему охорони здоров'я на нову колію. Потрібно до проблеми підходити комплексно й розуміти, для чого нам потрібно посилювати первинну ланку. Завдання сімейного лікаря — не лише встановити діагноз або направити до фахівця, але й переконати пацієнта піклуватися про своє здоров'я. Адже наше здоров'я лише на 30% залежить від системи охорони здоров'я, більше на нього впливають екологія та спосіб життя».

Можливо, Україні став би в нагоді досвід сусідньої Польщі, яка вже понад 15 років вибудовує державну систему медичного страхування. Зараз у цій країні на порядку денному стоїть питання згортання системи медичного страхування й повернення до бюджетного фінансування. Головна причина — витратна, дотаційна система, з якою постійно виникає багато проблем. Наприклад, у перші п'ять років впровадження системи державного страхування гроші закінчувалися вже в серпні. Уявіть, людина вперше приходить до лікаря, а їй кажуть: вибачте, ви не встигли, у нас закінчилися гроші.

Напевно, Україні слід врахувати і той факт, що системи охорони здоров'я багатьох країн перебувають під тиском постійного збільшення витрат. Так зростання витрат у країнах-членах ЄС за останні десять років було обумовлене не лише політичними рішеннями, покликаними розширити доступ населення до якісного лікування, але також об'єктивними причинами — розробкою інноваційних методів лікування й лікарських засобів. Чи готова наша держава до таких викликів? Поки, напевно, ні, адже сьогодні на систему охорони здоров'я Україна готова виділити лише 2,5% ВВП.