МОЗ і громадське здоров’я як поле для непродуманих експериментів

Вже понад місяць працює новий уряд, одначе міністра охорони здоров’я так і не призначили. Усі розмови про те, що медицина — як суспільно важлива сфера — буде у центрі уваги і Кабінету міністрів, і парламенту, поки що залишаються обіцянками.

План роботи уряду на найближчий період не включає до числа пріоритетів реформування медичної галузі. Якщо й згадують про цю сферу, то увагу, як правило, фокусують на питаннях дерегуляції та розвитку фармації. При цьому воліють не згадувати про те, що забезпечення ліками у рамках державних програм зривається вже другий рік поспіль. Система закупівлі лікарських препаратів через міжнародні організації не принесла очікуваного покращення, терміни поставок розтяглися майже на рік — від минулої осені, коли було переказано кошти з держбюджету, до нинішньої, коли обіцяють завезти значні партії ліків та вакцин.

У багатьох пацієнтських організаціях вже втратили віру в те, що голос громадськості буде почуто. Побоюються, що таким чином суспільство привчають до скорочення кількості державних програм та їх фінансування, а відповідальність за здоров’я повністю перекладуть на плечі хворих та їх родин, залишивши у віданні держави лише кілька напрямків.

Підстав для таких висновків чимало: різке зменшення фінансування охорони здоров’я, яке відбувається останніми роками; згортання державних цільових програм — їх кількість скоротилася майже на третину; відсутність нових розробок у цьому напрямі; перенесення акцентів із суспільно важливих напрямів на ті, які активно лобіюються.

Про це свідчить і проект Концепції розвитку системи громадського здоров’я України, який було ухвалено попереднім урядом наприкінці минулого року. МОЗ зобов’язане провести громадське обговорення проекту.

Але, не чекаючи ні обговорення, ні схвалення Концепції, керівники медичного відомства підготували наказ №604 «Про утворення державної установи «Центр громадського здоров’я МОЗ» (від 18 вересня 2015 року), який повинен стати фундаментом для зведення «системи громадського здоров’я».

Заради цього запланували «провести об’єднання шляхом злиття» понад 40 медичних установ різних напрямків (інститутів, центрів, лабораторій), що працюють у кількох містах України. Управляти гігантом та його бюджетом, звісно, будуть із столиці.

Щоб зрозуміти, звідки взялася така ідея, слід згадати Національну стратегію реформування системи охорони здоров’я, яку підготувала так звана Стратегічна дорадча група за участю Олександра Квіташвілі.

Стратегію критикували народні депутати з профільного комітету ВР, експерти, громадські організації, практикуючі медики. Ніхто й подумати не міг, що цей текст стане документом, на підставі якого готуватимуть урядові та відомчі рішення.

О. Квіташвілі після того, як став міністром, обіцяв провести презентацію на основі цієї стратегії, але так і не спромігся. Проте знайшлися люди, які в тексті, що містив чимало неточностей та помилок, розгледіли цілу концепцію і змогли її викласти на папері.

Не всі фахівці можуть лаконічно і точно пояснити, що ж таке громадське здоров’я. Як зазначено в проекті Концепції, «система громадського здоров’я повинна доповнювати систему медичного обслуговування, стримувати витрати на нього та впливати на доступність медичної допомоги для найбільш уразливих верств населення. Поодинокі елементи системи громадського здоров’я існують і зараз, однак вони діють незлагоджено та застарілими методами. Центральним елементом системи громадського здоров’я тривалий час залишалася Державна санітарно-епідеміологічна служба, яка мала на меті забезпечити санітарне та епідемічне благополуччя населення».

Простіше кажучи, майже всі функції, які виконувала СЕС, повинен перебрати на себе Центр громадського здоров’я. До нього мали приєднати і все майно, яке належить санепідслужбі, в першу чергу лабораторні комплекси.

Автори Концепції забули, що реформування державних служб, яке почалося ще 2013 року, призвело до скорочення, а потім і до закриття СЕС. Такої держслужби в Україні вже не існує! Частина її підрозділів увійшла до складу новоствореної Держпродпотребслужби Міністерства аграрної політики і продовольства.

Мабуть, уперше за всю історію свого існування Міністерство охорони здоров’я втратило функції епіднагляду. Майно, яке хотіли забрати до Центру громадського здоров’я, перейшло до Мінагропроду, а кадри скоротили ще раніше.

Громадське здоров’я, як пояснюють медики, це передусім профілактика інфекційних та інших захворювань, недопущення епідемій та спалахів. Хто цим займатиметься після ліквідації СЕС, яка мала не лише відповідну базу, але й кваліфіковані кадри?

Згідно з Концепцією, «виконкоми міських, сільських та селищних рад здійснюватимуть контрольно-наглядові функції за дотриманням санітарного законодавства публічними установами (дошкільними та середніми навчальними закладами, готелями, саунами)».

Цікава перспектива. Особливо якщо згадати сотні випадків харчових отруєнь, захворювань дітей на кишкові інфекції, гепатит А і т. д., які було зафіксовано у дитячих садках та школах столиці від початку навчального року. У виконкомах знають лише один рецепт для боротьби зі спалахами хвороб — звертайтеся до СЕС!

Нові навантаження ляжуть на плечі лікарів первинної ланки. Дільничні терапевти та педіатри навіть подумати не могли, що їм доведеться «здійснювати протиепідемічні та профілактичні заходи щодо інфекційних хвороб, проводити індивідуальну та масову профілактику захворювань». Тобто самотужки виконувати те, чим займалися санепідстанції, лікарі-епідеміологи та лікарі-інфекціоністи.

Сімейні лікарі відповідатимуть за зниження впливу факторів, які призводять до захворювань, а також «проводитимуть розслідування поодиноких випадків інфекційних хвороб».

Готуючи проект, автори орієнтувалися на те, що в країні діє велика мережа первинної меддопомоги. І хоча її кадри не мають досвіду роботи у сфері санепіднагляду, від них вимагатимуть виконання багатьох функцій. Окрім усього іншого їм належить займатися ще й паліативною допомогою.

Експерти пацієнтських організацій звертають увагу на принципи фінансування, викладені у проекті, побоюючись, що вони призведуть до скорочення цільових держпрограм. Адже в документі написано, що «громадське здоров’я повинно бути обов’язковою бюджетною програмою після реорганізації та спрощення структури переліку бюджетних програм».

Які програми скоротять, а які підтримуватимуть?

Концепція відносить до пріоритетних напрямків протидію ВІЛ/СНІДу і туберкульозу.

Серед першочергових завдань Центру громадського здоров’я названо супровід держпрограм у сфері «вакцинації, протидії ВІЛ/СНІД тощо».

Коментуючи завдання Концепції, у МОЗ зазвичай посилаються на рекомендації міжнародних партнерів та донорів.

Група експертів Єврокомісії восени минулого року провела «оцінку систем України (мається на увазі багато систем — МОЗ,СЕС, ДСНС і т. д. — Ред.) у сфері профілактики та контролю за інфекційними захворюваннями» і оприлюднила факти, що змушують під іншим ракурсом подивитися на проект, який планують реалізувати в нашій країні.

«Основні труднощі у сфері охорони здоров'я, з якими стикається населення, пов'язані з неінфекційними захворюваннями, хоча інфекційні захворювання, такі, як ВІЛ та туберкульоз, залишаються серйозною проблемою, — зазначено у звіті. — У 2012 році основними причинами смертності були серцево-судинні захворювання (61% від загальної смертності), далі — рак (15%) та зовнішні причини (наприклад, аварії). Ці три причини становлять 84% від усіх смертей в Україні».

Цукровий діабет, який називають неінфекційною епідемією, за різними оцінками займає п’яте-сьоме місце серед причин смертності. У нас такий діагноз мають понад 1,3 млн дорослих і дітей. Відомо, що рівень фінансування програм, покликаних боротися із зазначеними хворобами та високою летальністю, дуже далекий від реальних потреб. Зовсім інша ситуація з інфекційними захворюваннями.

Як сказано у звіті, «в Україні один із найвищих рівнів поширеності ВІЛ-інфекції в Європі — зареєстровано 134 тис. людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом (ЛЖВ). (Переважна більшість пацієнтів, живих сьогодні, інфікувалися через голки, споживаючи ін'єкційні наркотики.)»

Витрати на боротьбу з ВІЛ/СНІДом становили 961,7 млн дол. у 2011 році та 1,1 млрд дол. у 2012-му. Понад 50% цих коштів було надано із зовнішніх джерел, найбільшим був внесок Глобального фонду. При цьому у документі сказано, що «підтримка Глобального фонду, скоріше за все, припиниться у 2017 році, точаться дискусії щодо плану на перехідний період».

Експерти Єврокомісії зазначають, що в Україні відсутні заходи по боротьбі із внутрішньолікарняними інфекціями, які завдають значної шкоди здоров’ю пацієнтів, нерідко призводять до летальних випадків. Також не існує національної стратегії щодо обачного використання антибіотиків у медицині людини та ветеринарній медицині, чому у розвинених країнах приділяють велику увагу.

Проте більшість рекомендацій експертів, які стосуються серйозних недоліків і прорахунків, притаманних нашій медицині, у проекті МОЗ не згадуються.

Якщо Концепцію ухвалять, на її реалізацію піде три роки. Протягом нинішнього і наступного років будуть об’єднувати та скорочувати різні установи, формувати штати, вибивати кошти, готувати законодавчу базу щодо реформування саме громадського здоров’я. Обіцяють провести законодавчу гільйотину для нормативів, за якими жила медицина з 30-х років минулого століття.

На цьому тлі вже ніхто й не згадує про страхову медицину і ту систему охорони здоров’я, яка повинна забезпечувати доступну та якісну медичну допомогу кожному, хто її потребує.

Наші чиновники так заплуталися в термінах, що проект Концепції вже називають програмою реформування системи охорони здоров’я, радіючи, що нарешті процес пішов.

У МОЗ дуже сподіваються, що ухвалення Концепції призведе до «посилення політичної ролі та повноважень міністра охорони здоров’я у сфері громадського здоров’я». Про те, як це вплине на тривалість та якість життя громадян, на жаль, не написано.