Міністр охорони здоров’я: між корупцією і реформами

Україна — не Грузія. Це швидко усвідомили грузини-варяги, які намагаються з професійним азартом і швидкістю повторити в Україні реформи своєї країни. Той факт, що він був надто оптимістичним у питанні реформування української медицини, визнає й міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі. Зіштовхнувшись із українською реальністю, ностальгічно нарікає, що в Грузії від ідеї до вирішення питання минала всього лише доба.

На жаль, імпортований реформаторський досвід поки буксує, крадеться дуже обережно, як автомобіль західного автопрому з низьким кліренсом, об’їжджаючи ями на українських дорогах. Поки що діяльність Міністерства охорони здоров’я важко назвати бурхливою. Звичайним українцям вона взагалі навряд чи помітна. Міністр затримку реформи пояснює бюрократичною мафією в держустановах, а також тим, що пакет реформ спочатку повинні схвалити депутати, з якими непросто знайти спільну мову.

Єдине, в чому О. Квіташвілі, який от уже півроку обіймає посаду голови МОЗ, точно вдалося досягти успіху — це вміння якісно робити презентації, добре проводити брифінги, давати інтерв’ю і виступати на телебаченні.

За О. Квіташвілі була розроблена Стратегія розвитку галузі на 2015–2025 рік, що містить чимало правильних вимог, яким повинна відповідати українська медицина. Питання, яке цікавить усіх і кожного: коли казка стане дійсністю? Головне побоювання з боку пацієнтів — це перехід на платну медицину. Якщо зараз ще можна так-сяк, але отримати якісь безкоштовні послуги, потрапити, наприклад, на прийом до лікарів у поліклініку, то багато хто побоюється, що відберуть і це. Лікарі не розуміють, яким чином буде проведена реорганізація медичної допомоги. Стратегія не дає відповідей на багато питань. Її автори кажуть, що це стратегія, а не тактика. А от із тактикою є проблеми. Наприклад, юристи ще півроку тому застерігали, що реформа системи охорони здоров’я не може початися без зміни статті 49 Конституції, яка гарантує українцям право на безкоштовну медицину. За весь цей час народні обранці не спромоглися цього зробити.

Поки особливих реформаторських успіхів у медичній галузі помічено не було. Одним із головних позитивних досягнень міністра можна назвати те, що Світовий банк вирішив вкластися в українську охорону здоров’я: Україна отримає кредит у 214,73 млн доларів на підвищення якості медичних послуг. Правда, переговори з банком велися давно, ще з 2013 року, а початкова сума була дещо вищою і становила 340 млн дол.

На жаль, закон про передачу держзакупівель ліків міжнародним організаціям (серед яких ВООЗ і ЮНІСЕФ), ухвалений під величезним тиском громадськості, залишається таким лише на папері. Виявилося, що ми не спромоглися запитати ці міжнародні організації, чи готові вони проводити для України такі закупівлі. У них свої плани, і в них слід вписатися. До того ж у цих організацій є свої принципи роботи (причому в кожної з шести запропонованих у законі — власні), що далеко не завжди збігаються з українськими нормативними актами. Тому міністерство от уже три місяці поспіль переписує кілька підзаконних актів. Фахівці порахували, що такапередача закупівель лікарських препаратів за бюджетні гроші допомогла б заощадити 40% коштів. Наприклад, міжнародні організації закуповують препарат, що застосовується в онкології, по 7 дол. за упаковку. Україна примудрилася торік купити ці ж ліки по 208 дол. Різниця тільки на одній упаковці складає 201 долар!

На жаль, є серйозні побоювання, що МОЗ не встигне підготувати всю документацію, і цього року не вдасться провести закупівлі за допомогою міжнародних організацій. Ще один, запасний варіант запропонував Глобальний фонд: рекомендував скористатися послугами Мережі ЛЖВ (людей, що живуть з ВІЛ/СНІД) — організації, яка вміє робити подібні закупівлі та авторитет якої не викликає сумнівів. МОЗ поки мовчить.

Про яку реформу йдеться, якщо шахрайські умови про стовідсоткову оплату державою ліків прокладкам-посередникам із відстрочкою отримання препаратів до півроку (постанова №117), що призвели до лікарського колапсу, діють досі? Як у Ільфа і Петрова. Тільки у нас гроші вранці, а стільці в кращому разі через шість місяців.

Голова благодійного фонду «Пацієнти України» Дмитро Шерембей категоричний: «Я б у принципі заборонив Міністерству охорони займатися реформами. За цим слоганом вони не виконують своїх прямих функціональних обов’язків. Вперше заблоковані всі регіональні та національні закупівлі, не розпочаті міжнародні. Мета проста: дотягнути до липня 2015 року, щоб сказати, що тепер міжнародні організації не встигнуть закупити медикаменти, і ми будемо купувати за старими схемами. Цього і чекають корупціонери. На жаль, сьогодні страждають люди. По 18-ти державних програмах процес закупівлі не розпочато. Цикл закупівлі жодним чином не змінено: брати участь будуть ті самі дистриб’ютори. Якщо в червні торги не будуть оголошені, понад 900 тис. людей можуть залишитися без лікування. Ми порушили це питання на Антикорупційному комітеті, поставили чотири завдання: скасувати 117-ту постанову, постанову №240 (про референтне ціноутворення. — Ред.), почати міжнародні та національні закупівлі. У них є один місяць».

Як рапортують у МОЗ, наразі триває прозорий конкурс на посаду глави ключової в галузі Держслужби з лікарських засобів. Ось тільки для суспільства чомусь залишається таємницею навіть визначена МОЗом кандидатура.

Днями правозахисні організації презентували доповідь «Права людини в галузі охорони здоров’я» за 2014 рік, яка аналізує хід медичної реформи і висвітлює найбільш злободенні проблеми пацієнтів і найуразливіших груп населення України. У першу чергу автори доповіді зазначають, що ситуація в галузі української медицини не змінилася, у деяких випадках, порівняно з минулим роком, стала ще гіршою.

Орфанні, але не безправні

«Нам усім хотілося вірити, що в 2014 році відбувся прогрес, адже у квітні минулого року ухвалили закон про довічне лікування всіх орфанних хворих (рідкісні захворювання, що зустрічаються 1 на 2 тис. осіб — Ред.), — каже Тетяна Кулеша, голова громадської спілки «Орфанні захворювання України» . — Багато пацієнтів отримали надію (таких в Україні всього 6%). Закон, який набув чинності з січня 2015 року, на жаль, не виконується. Річ у тім, що якщо цих дітей або дорослих беруть на лікування, вони живуть повноцінним життям. Не відрізняються від нас із вами. Якщо не лікуємо або перериваємо лікування (що зараз відбувається в Україні), вони швидко перетворюються на інвалідів і дуже важко вмирають. Лікування, як правило, дуже дороге, препарати не можна купити в аптеках. Найлегший пацієнт обходиться в 10 тис. доларів на рік, найдорожчий пацієнт із мукополісахаридозом — півмільйона доларів. Це величезні гроші. Тому тільки держава може гарантувати довічне лікування — це практика всього світу. Могли б допомогти місцеві бюджети. Але навіть якщо є гроші, ст. 240 не дозволяє цього робити. Наші подальші дії? Ми підключаємо європейські орфанні організації. Ми хочемо, щоб Європа бачила, що відбувається в нашій країні».

Тема, якої бояться

Паліативна допомога — допомога невиліковно хворим людям. Насамперед, це адекватне знеболююче, зняття симптомів та всеосяжна психологічна підтримка і пацієнта, і членів його родини.

«Якщо в Україні сьогодні відбулися певні позитивні зрушення в паліативній допомозі для дорослих (з’явився морфін у таблетках, змінилося законодавство з призначення морфіну), то ситуація з дітьми дуже страшна, — каже Ольга Луб’яна, керівник тренінгового центру паліативної допомоги (м. Харків). — На превеликий жаль, за статистикою МОЗ, у 2014 році померло 17,5 тис. дітей від невиліковних захворювань. Це і онкологія, і вроджені захворювання, вади розвитку. Онкологія займає близько 20–30 %, решта — це дітки, які народжуються із поганим життєвим прогнозом. Де такі діти можуть перебувати? З онкологічними хворими більш-менш зрозуміло — в онкологічних відділеннях дитячих лікарень. Однак, коли дитина дійшла до четвертої стадії хвороби і перебуває вдома, її за великим рахунком відправляють туди вмирати, вона не отримує адекватної медичної допомоги.

Ми їздили в Білорусь. Там ситуація зовсім інша: існують і дитячі хоспіси, і паліативні відділення. Виїзні мобільні служби, адже в ідеалі навіть найважча дитина повинна перебувати вдома, з мамою і татом. У Білорусі дітки зі штучною вентиляцією легень плавають у басейні, гуляють у парку. Для нашої країни — це фантастика. У нас немає таких портативних апаратів.

У нас, якщо дитина дуже важка, її забирають у реанімацію, дитина може померти серед чужих стін, не побачивши маму і тата. У нас немає дитячих форм морфіну, тоді як у Європі можна вибрати і в сиропі, і в назальних крапельках. Про це страшно говорити, але потрібно. Дитяча паліативна допомога — одна із наболілих проблем».

Чи варто чекати на диво?

Пацієнтські організації констатують, що втомилися звертатися до МОЗ, він перестав відгукуватися на вимоги громадськості. Тільки акції на рівні Кабміну, звернення до президента і прем’єр-міністра змушували чиновників вникнути в проблему.

Під О. Квіташвілі давно хитається крісло. Хтось пожартував, що прем’єр-міністр Арсеній Яценюк може шукати торішні записи свого виступу на засіданні Кабміну, на якому він усунув від обов’язків тодішнього міністра охорони здоров’я Олега Мусія. Адже той самий привід, а саме зрив держзакупівель, може привести до усунення нинішнього голови цього відомства. На нещодавній колегії МОЗ А. Яценюк дав міністру охорони здоров’я три місяці — до початку вересня провести держзакупівлю ліків. У МОЗ сподіваються встигнути.

Сам О. Квіташвілі просить не чекати від нього дива, адже бюрократична корупційна машина вибудовувалася в Україні роками, тому втілити всі ідеї в життя вже завтра нереально. У цьому з головою МОЗ важко не погодитися. «Ухвалювалося багато популістських неправильних рішень. Зараз ми дійшли до бетонної стіни, і намагаємося розбивати її маленьким складаним ножиком , — каже О. Квіташвілі. — Ми працюємо з величезною кількістю організацій, які нам допомагатимуть і «перебиватимуть» ті дефіцити, які, можливо, будуть у цьому році. Перший результат — поставка ЮНІСЕФ вакцини проти поліомієліту. Вона покрила всю потребу, яка у нас є».

При вступі на свою посаду експат із Сакартвело сказав, що спробує провести в українській медицині безболісні реформи. А може, варто було усе ж стати на горло корупції, виконувати план Стратегії реформування медицини крок за кроком, і кожен місяць потроху позбавляти корупціонерів їх нелегального доходу? Тільки тоді, можливо, станеться диво: О. Квіташвілі увійде в історію міністром, який переміг корупцію в українській медицині, а не одним із багатьох, над якими вона здобула перемогу.