Юрій Луценко: проблема, пошуки рішень

Виступ генерального прокурора Юрія Луценка в парламенті нагадав красномовне висловлювання, що характеризує рівень компетентності оратора, — «чув дзвін, та не знає, де він» — і довело справедливість одного життєвого спостереження: кожна проблема має прізвище, ім'я та по батькові.

Якщо говорити про сферу нагляду за станом законності в країні, то ця проблема має цілком конкретне прізвище та ініціали — Юрій Віталійович Луценко. Є, звичайно, безліч запитань до системи МВС і Національної поліції. Але різниця полягає в тому, що за новою редакцією Конституції (ст. 131-1) саме прокуратура організовує досудове слідство й одночасно наглядає за ним, а також за веденням оперативно-розшукової діяльності (ОРД) і негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), в той час як Національна поліція працює як виконавець.

Не дарма кажуть: є маленька брехня, є велика брехня, а є ще статистика. Але все це меркне на тлі звітної доповіді керівника наглядового відомства. Виступ генпрокурора буяв цифрами й фактами, які справляли враження на незміцнілі уми народних депутатів і звучали переконливо для журналістів і домогосподарок.

Інша річ, що сама доповідь залишила відчуття післясмаку від фастфуду — хотдога чи гамбургера. Поки гаряче — їси, не розуміючи смаку. Але якщо охолоне — розігрівати неможливо, бо під час повторного розігріву починаєш розуміти, з якої гидоти роблять нетлінні булочки та котлети для бігмаків з необмеженим строком зберігання...

Тепер поговоримо про валові показники.

Пряма мова генпрокурора:

Шановні колеги, дозвольте дещо побавитися цифрами. Якщо взяти результати діяльності за рік і поділити їх на дні, всі без виключення, з вихідними, ми можемо сказати, що нова прокуратура приносила щодня до державного бюджету 142 млн грн — 142 млн щодня. За рік завдяки діяльності ГПУ та наших колег по правоохоронній діяльності повернуто до державної скарбниці 52 млрд грн.

Юрію Віталійовичу, голубчику, сірники, як і цифри, — не іграшка! Не треба ними жонглювати! То ви кажете, що «нова прокуратура» приносить щодня в казну 142 млн, то вже не сама, а з іншими правоохоронними відомствами. Всього за рік, як ви стверджуєте, повернуто тільки в бюджет майже 52 млрд грн.

Напевно, для посилення ефекту Луценко вирішив продемонструвати смертельне сальто-мортале зі статистикою і заявив буквально таке:

Щодня протягом року у народну власність поверталося 200 га землі. Щодня. Вкрадених 200 га землі. На загальну суму понад 200 млрд грн.

200 млрд грн — це дуже гучна цифра, і я навіть був готовий повірити на слово. Але, керуючись улюбленим прислів'ям Рональда Рейгана — «Довіряй, але перевіряй», — я вирішив перевірити ще раз. І ось що виявилося насправді.

Згідно з Єдиним звітом про кримінальні правопорушення за грудень 2016 року, встановлена ​​сума збитку за всіма (!) кримінальними розслідуваннями на кінець року становила всього 49,8 млрд грн (-->Таблиця 8.1-->, рядок 1), зокрема проти інтересів держави та місцевих громад — 23,3 млрд грн (рядок 2).

А тепер — барабанний дріб... Загалом відшкодовано за 2016 рік близько 1,6 млрд грн (рядок 15), з них державі — 761 млн грн (рядок 16). З них землі в натурі — 390 га за весь звітний рік, в тому числі внесок прокуратури становив усього 82 га (рядок 18).

Після такого зазвичай заведено ставити жирний смайлик. Але я пішов далі й вирішив з'ясувати: що ховається за тезою про зниження злочинності на 15–20%? Можливо, хоч тут Юрій Віталійович не обдурив?

Запитання це виявилося трохи складнішим, ніж може здатися на перший погляд. Якщо гратися цифрами, як пропонує з парламентської трибуни шеф ГПУ, то дійсно: якщо порівнювати Єдині звіти про кримінальні правопорушення за квітень 2016-го до квітня 2017 року, тобто за аналогічний період, то статистика начебто на боці доповідача.

Якщо за перші 4 місяці 2016 року було зареєстровано розслідувань усього — 179 707, з них за особливо тяжкими статтями — 2450, за тяжкими злочинами — 64 147; злочинів проти власності — крадіжок — 138 999; грабежів — 8467; розбоїв — 1561, то за аналогічний період січня-квітня 2017 року маємо: всього розслідувань — 141 716 (–21%); з них за особливо тяжкими статтями — 2050 (–16%); за тяжкими злочинами — 54 374 (–15%); злочинів проти власності — крадіжок — 109 683 (–21%); грабежів — 5812 (–31%); розбоїв — 1111 (–29%).

Нібито результат вражає, а щодо зниження грабежів і розбоїв в середньому на 30% — так просто чудово!

Це з одного боку. Але якщо поглянути з іншого й порівняти весь 2015 рік до 2016 року цілком, коли Юрій Луценко був призначений генеральним прокурором, і більшу частину 2016 року саме він відповідав за законність в країні, — то вийде трохи навпаки.

А якщо порівняти з довоєнним 2013 роком — то контраст ще більш разючий. Таблиця порівняння виглядає так:

Виходить, що з приходом Луценка в прокуратуру відбулося загальне зростання зареєстрованих кримінальних злочинів, яке, як не дивно, в довоєнному 2013 році й військовому 2015 році було майже однаковим.

Водночас зафіксовано абсолютний приріст по всіх злочинах проти власності — це крадіжка, грабіж і розбій, тобто ті види злочинів, за якими потерпілими зазвичай виступають пересічні громадяни.

Щодо статистики умисних вбивств, то тут потрібно зробити поправку на війну — це не Луценко скоротив число справ за ст. 115 КК, це просто затихли активні бойові дії на фронті — і одразу на 2,5 тис. смертей стало менше.

І це тільки вершина айсберга, зареєстрована на папері. Насправді профанація статистики реєстрації кримінальних злочинів досягла небачених розмахів.

Раніше, підкоряючись новим віянням КПК, що набув чинності з 19 листопада 2012 року, ще сяк-так намагалися дотримуватися букви закону — згідно зі ст. 214 КПК всі без винятку заяви про вчинені кримінальні правопорушення підлягали реєстрації в ЄРДР, відмова в реєстрації не допускалася. Нині відкрито й не ховаючись запустили схему знущання зі ст. 214 КПК і з прав потерпілих, що виглядає таким чином. В органах Національної поліції і в прокуратурі запровадили подвійний облік заяв: наприклад, в поліції заява спочатку вноситься в ЖЄО — журнал єдиного обліку, заявнику видається талончик — все в точності так, як було за КПК УРСР. Потім, якщо слідчий-реєстратор зволить, то внесе заяву з ЖЄО до ЄРДР. Але це в крайньому разі, якщо уникнути слідства ніяк не вдасться. Якщо вдасться, то вашу заяву просто викинуть в урну. У буквальному сенсі...

У прокуратурі запроваджено такий самий подвійний облік, прямо заборонений нормами ст. 214 КПК. Причому тепер навіть районний прокурор відмовляється реєструвати заяву, якщо вона надійшла в прокуратуру, а не в поліцію. Навіть районний прокурор, всупереч всім вимогам КПК і навіть відомчим наказам ГПУ, пересилає заяву за підслідністю, а не реєструє її, що, зрозуміло, є незаконним.

Дійшло до смішного — на запит деяких юристів про те, на якій підставі окремі органи Національної поліції ухвалюють відмовні (!) постанови про відмову внести заяву до ЄРДР, заступник міністра юстиції Наталія Севостьянова письмово заявила (ні багато ні мало), що за відсутності складу злочину у викладених фактах — на думку слідчого та/або прокурора — останній на свій розсуд може ігнорувати імперативні вимоги ст. 214 КПК, а ви маєте право оскаржити його бездіяльність у суді...

А Національна поліція була ще більш прямолінійною й повідомила на запит юриста, що мотивований «висновок» про відмову в реєстрації кримінального провадження в ЄРДР вони складають за формою Додатка №9 згідно з п. 4.3 наказу МВС №1177 від 10 жовтня 2004 року — в порядку розгляду «простого» звернення громадян!

«Порядок» цей був заведений ще за часів Кучми й не змінювався ось уже 12 років, попри те, що за цей час КПК УРСР від 1960 року був замінений КПК України від 2012 року...

Такий стан справ призвів не до покращення, а до погіршення захисту прав потерпілих.

За старим кодексом відмова в порушенні кримінальної справи оформлялася мотивованою постановою слідчого, прокурора або судді в порядку ст. 99 КПК УРСР, і цю мотивовану постанову можна було запросто оскаржувати до нескінченності вищестоящому прокурору, знаходячи нові аргументи. За новими процесуальними «поняттями» відмова ніяк не мотивується — просто пишеться лист у відповідь на звернення заявника, що підстав для внесення в ЄРДР ми не знаходимо. Ось і вся відповідь.

Оскарження таких фільчиних грамот ніяк не передбачено нормами КПК України 2012 року, адже сама відмова внести в ЄРДР не була передбачена...

Автори нового кодексу вважали, що будь-яка заява вноситься в ЄРДР — тільки після цього (!) фактам і доводам заявника може бути надано правову оцінку, і за відсутності складу злочину справа закривається в порядку п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК (2012 рік).

Наївні люди! Не на таких нарвалися. Щоб кожен злочин фіксувати, та ще й розслідувати? Тотальне псування статистики й відволікання від боротьби зі вселенським злом, чим, як відомо, щодня займається наш генеральний прокурор...

Окрім суто «юридичних» обґрунтувань, є й більш «примітивні» прийоми слідчої роботи. Наприклад, у вас вкрали мобільний телефон. Приїжджає оперативно-слідча група. Але для чого? Для фіксації слідів злочину? Зовсім ні! Вони починають умовляти потерпілого, що він сам роззява, що з кожним буває і що телефон навряд чи знайдуть, а якщо знайдуть — то однаково не віддадуть, оскільки він буде долучений як речовий доказ до кримінальної справи. А якщо колись і віддадуть — то без картки пам'яті, без сім-картки, з битим екраном... То чи варто заводити тяганину? Психологи, одним словом. Тому значне число дрібних крадіжок за ч. 1 ст. 185 КК взагалі ніяк не реєструється, і кількість таких злочинів обчислюється сотнями тисяч...

Отже, картина криміногенної ситуації в країні нескінченно далека від тих байок, які нам розповідав з парламентської трибуни шеф ГПУ.

Який же з усього цього висновок? Кожна проблема має своє прізвище, ім'я та по батькові. В цьому разі — це Юрій Віталійович Луценко власною персоною.

Вихід зазвичай є там же, де і вхід. Вирішувати — народним депутатам...