Україна як бар’єр між «совком» і цивілізацією

Літо — час економічного завмирання, витрат на відпочинок, так само, як різдвяні й новорічні свята — час витрат на подарунки, так уже склалося. Однак політика влітку діє досить активно, що продемонстрував український президент, встигнувши за половину липня зустрітися з керівництвом трьох країн, а з керівництвом ще трьох — провести широко анонсовані телефонні переговори. Виходить, є порох у порохівницях. Подивімося на сплеск цієї політичної активності максимально упереджено.

Почнемо з перельоту з Києва в Тбілісі головного українського літака, на борту якого були не тільки наш президент з дружиною, але ще й велика кількість сподвижників і однодумців, близьких до влади. Цей офіційний візит почався не зовсім коректно: в аеропорту українського главу держави зустрічав не президент Грузії й навіть не прем'єр-міністр, а всього лише міністр освіти. Що викликало хвилю сарказму в екс-президента Грузії, колишнього губернатора Одеської області та нинішнього громадянина України Михайла Саакашвілі. Хоча саме його персона була каменем спотикання в українсько-грузинських відносинах: Тбілісі вже два роки вимагає видати Міхо (Михайла) у зв'язку з відкриттям кримінальної справи, ми ж справедливо морозимося у відповідь. Україна не видає своїх громадян іншим державам.

Крім того, грузини настільки збайдужіли до української тематики, що на бізнес-форумі за участю нашого президента Україну написали з якимось кавказьким акцентом. Перші особи наших країн сьогодні спілкуються не часто — от і проскакують лінгвістичні невідповідності.

Але завершилося все добре — підписанням декларації про стратегічне партнерство, спільною дегустацією вина в Аджарському винному домі та переглядом запальних місцевих танців. У декларації про стратегічне партнерство зазначені великі євроазійські транспортні та енергетичні проекти, зокрема в рамках нового Шовкового шляху.

Хоча офіційного списку країн — стратегічних партнерів України не існує, але, судячи із заяв, там є два десятки держав, серед яких США, а тепер і Грузія. Дві пострадянські країни змогли остаточно помиритися тільки після стусана від ще одного спільного стратегічного партнера.

Головний стратегічний партнер Білорусі досить широко відомий. Він розташований на сході. Там же розташований другий стратегічний партнер — північнокорейська демократія. Решта білоруських партнерів — за океаном, але вони трохи інші, ніж у Грузії та України: це постугочавесна Венесуела і постфідельний острів свободи Куба. Ворогів Білорусь не має — так вирішив її батько і керівник, вплутавшись у демократичні перетворення і створивши власний безвіз. Сьогодні в Мінськ можна прилетіти практично з будь-якої країни, не піклуючись про візові обмеження, а ось білоруси без візи потраплять тільки в колишній совок і в стратегічно близькі країни.

Минулого тижня білоруський бацька прилітав до нас у столицю. Зі статусом відносин з Білоруссю в Києві остаточно не визначилися, хоча Петро Порошенко вважає, що «це візит не просто надійного партнера, а й доброго друга мого і України, який завжди готовий нас підтримати».

«Ми далекі від колишніх досягнень україно-білоруського співробітництва, коли річний товарообіг був майже 8 млрд дол... Співголови спільної міжурядової комісії запевнили нас, що протягом двох років ми досягнемо цього рівня, а може, і перевершимо», — холодно парирував досвідчений мінський перемовник і президент, який збирається проводити просто зараз спільні російсько-білоруські військові навчання «Захід-2017» на своїй території. Напевно, маючи на увазі тільки співпрацю з сусідами, дружбу та підтримку.

Цей візит не обійшовся без конфузу: просто на зустрічі двох друзів-президентів знепритомнів і був вивезений до лікарні керівник українських прикордонників. Не дивно: такий феєрверк політичного блиску витримає не кожен.

У липні також відбулося кілька подій, що підкреслюють обережне ставлення у світі до військово-патріотичного позиціювання Росії як наступника колишнього СРСР.

Президент Фінляндії Саулі Ніінсте закріпив своїм підписом в середині місяця зміни до законів про територіальне спостереження і до кримінального законодавства. Новації стосуються військових без відзнак. Завдяки цьому фінська влада зможе діяти більш ефективно в тих випадках, коли безпеці в країні загрожує група військових без розпізнавальних знаків. Сьогодні цей закон дозволяє хапати таких персонажів і кидати до буцегарні до з'ясування обставин появи у Фінляндії хай навіть дуже ввічливих, але таких, що виглядають військовими, людей. Фіни пам'ятають про події 1939–1940 років і спостерігають, як останнім часом поводиться південний сусід. У цій позаблоковій країні на НАТО надії немає, тож вони дбають про самозахист.

А в Польщі тим часом ухвалили закон, що дозволяє знести 230 пам'ятників червоноармійцям, які полягли в боротьбі за звільнення від нацистської окупації цієї країни. Але якщо згадати історію, то Друга світова війна почалася в 1939 році саме розділом Польщі між Сталіним і Гітлером, і у поляків цілком справедливе ставлення до всіх окупантів. Московська влада заявляє, що зірки й червоні радянські прапори не є пропагандою комуністичної ідеології. За такою теорією в Сталінграді є доречним пам'ятник зі свастикою і червоним прапором Третього Рейху — в пам'ять про загиблих у війні простих німців.

Тиждень тому в Угорщині представників російської спортивної делегації, зокрема тренерського штабу команди з водного поло, на Чемпіонаті світу з водних видів спорту в Будапешті змусили зняти футболки з червоними п'ятикутними зірками й написами СРСР. Про заборону їм сказали угорські поліцейські, які проводили огляд перед входом на стадіон. Служителі правопорядку посилалися на те, що радянські зірки заборонені законом в Угорщині, оскільки прирівняні до фашистської символіки. Для чого спортсменам було вдягати на себе архаїчні майки, залишається загадкою. Хоча в угорців у чорному списку мало не опинився логотип нідерландської пивоварної компанії Heineken — червона п'ятикутна зірка.

Москва завжди й послідовно наполягає на тому, що у внутрішніх справах вона може робити що заманеться — пересувати довільно війська, вибудовувати власну лінію діалогу з сусідами, вести гібридні операції зі своєї території. Наприклад, постачати в Крим турбіни, продані німецьким Siemens для краснодарської електростанції. Під час зустрічі в Москві з міністром економіки й енергетики Німеччини Зігмаром Габріелем у вересні 2016 року президент Росії Володимир Путін особисто пообіцяв, що чотири газові турбіни компанії Siemens не будуть використовуватися в Криму. Про це з посиланням на свої джерела повідомило німецьке видання WirtschaftsWoche. Влада Німеччини після зустрічі з Путіним поінформувала Siemens про обіцянку російського лідера, і в компанії повірили його слову. Сьогодні німецький концерн згортає відносини з Росією, а ЄС планує нові санкції проти російських чиновників і юридичних осіб, причетних до цієї операції.

Три колишні радянські держави, які обрали західний вектор розвитку, сьогодні називають один одного стратегічними партнерами — це Україна, Грузія і Молдова. Захід змусив їх забути про міждержавні протиріччя і створити новий, спільний соціально-політичний продукт. Суть його — у зведенні бар'єру між європейською цивілізацією і націленими на агресію послідовниками монгольської орди. Саме такий власний шлях обрало для себе керівництво Росії. А відморожений російський електорат, якщо його опитати, може з 86-відсотковою ймовірністю проголосувати за напад на будь-якого сусіда, який поводиться не так, як хоче російський телевізор.

У фіналі вищесказаного можна додати, що 24 липня відбулися телефонні переговори в так званому нормандському форматі, які тривали близько двох годин. Український президент Петро Порошенко і французький Еммануель Макрон, а також канцлер Німеччини Ангела Меркель говорили англійською. Глава Російської Федерації Володимир Путін говорив великою, могутньою, правдивою і вільною мовою — російською.