Брехлива статистика МВС: чому Аваков не рахує трупи

Цілком серйозно: якщо вірити офіційній статистиці МВС, то виходець із Харкова-кримінального Арсен Аваков — найкращий з усіх міністрів внутрішніх справ України за останні 25 років. Вищим розкриття злочинів було тільки за часів СРСР. А таке падіння злочинності, як у Авакова, за півроку досягалося введенням дивізій НКВС у «складний» регіон.

У чому секрет успіху міністра, якому заздрісники приписують «кришування» тіньової гральної індустрії в масштабах України, приховану приватизацію на підставних осіб унікальних родовищ і отримання данини чи не з кожної газової свердловини в країні? Спробуємо розібратися.

Днями глава МВС Арсен Аваков оприлюднив матеріали Національної поліції про роботу за 6 місяців 2017 року, в яких ідеться про зниження злочинності в Україні від 10% до 22% — в порівнянні з аналогічним періодом 2016 року. За словами міністра, казково виросло і розкриття злочинів.

Оскільки такої перемоги над криміналітетом не було за всі роки незалежності України, наведемо цифри Авакова повністю. А під кожним твердженням міністра — наш коментар.

Отже.

Зниження рівня злочинності по групах злочинів становить від 10% до 22% — у порівнянні з аналогічним періодом 2016 року.

Окрім як фальсифікацією звітності, таке падіння пояснити нічим іншим неможливо. Загальновідомо, що на рівень злочинності впливають два основні фактори: добробут громадян і кваліфікація співробітників правоохоронних органів. З першим все не дуже добре: негативні процеси в економіці держави не роблять наших громадян заможнішими, а сегмент тіньової економіки як і раніше перевищує 50% ВВП (інші експерти кажуть про 70%); безробіття — офіційне і приховане — меншим не стало. Тобто живильне середовище для злочинності нікуди не ділося — воно все те ж.

Тоді виходить, що причина падіння рівня злочинності — у кваліфікації та активності співробітників Нацполіції, що стрімко зросли за півроку-рік. Чи це можливо? Ні, фізично неможливо. Так званий кримінальний блок Нацполіції (раніше — МВС), що відповідає за превенцію і розкриття злочинів, «реформатором» Аваковим насправді не реформувався. Тобто міністр взагалі нічого не робив в цьому напрямі всі три роки, що обіймає цю посаду. Не вважати ж реформою ліквідацію найбільш дієвого й ефективного підрозділу МВС — Управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ) і «зачистку» відомчих баз даних МВС, включно з секретною ІБ «Скорпіон», від компромату на своє оточення і подільників.

Факт: усі реформи в МВС почалися з приходом туди Еки Згуладзе, а в Нацполіцію — Хатії Деканоідзе. І закінчилися всі реформи, коли ці непересічні жінки пішли з МВС; у всякому разі, жодної нової ініціативи Арсен Аваков ні до, ні після тандему Згуладзе-Деканоідзе не спродукував, черепашачими темпами реалізуючи закладений справжніми реформаторами потенціал. При цьому реформи встигли зачепити тільки сервісний складник роботи МВС (послуги населенню) і патрульну поліцію, але не кримінальний блок.

Може, Нацполіція відрізняється від колишньої «ментярні» більш якісними кадрами? Ні, це все та ж сама «славна ментярня» — атестацію не пройшли всього лише 7% очевидного кадрового неліквіду, а решта 93% перекочували в Нацполіцію з усім напрацьованим багажем сформованих підлою системою світогляду й навичок. Причому громадськість від кадрової чистки МВС відсунули ставленики Авакова в регіональних комісіях, протягуючи в Нацполіцію потрібних їм людей. Внаслідок чого кадровий відбір до Нацполіції перетворився на показуху і профанацію, не досягнувши головної мети — принципового недопущення покидьків і нездар в погонах на службу в НПУ.

Чи здатні ці люди забезпечити якісний ривок у боротьбі зі злочинністю та превентивну роботу щодо запобігання злочинним прагненням криміналітету? Ні. Тоді за рахунок чого (завдяки чому) таке падіння злочинності й зростання розкриття? Тільки за рахунок традиційної для міліції показухи та приписок.

Ось міністр, наприклад, констатує:

Зниження кількості злочинів, вчинених неповнолітніми — на 5%; вчинених щодо неповнолітніх — на 24%.

Ще якось можна повірити в першу цифру, але ніяк неможливо — в другу. З якої такої причини дорослі на чверть (!) раптом скоротили злочинні посягання щодо дітей? Почали менше їх бити, обкрадати, грабувати, ґвалтувати?.. Що, за рік наше суспільство стало гуманнішим? Або за злочин щодо малолітньої особи ввели смертну кару? Закони не змінилися, суспільство не стало здоровішим — настільки радикально це об'єктивно неможливо навіть за життя одного покоління! Так звідки падіння на чверть?.. Статистика Авакова це не пояснює.

25 років новітньої історії України не знали такого фантастичного падіння рівня злочинності, як у фейсбуці Авакова. У найкращі в криміногенному плані роки падіння з тих чи інших видів злочинів сягало 3–5%, і давалося це кваліфікованою, системною роботою всього кримінального блоку МВС при паралельному зростанні рівня життя в країні. Методично-забійно працювало УБОЗ, перемелюючи оргзлочинність, паралельно «відпрацьовуючи» потенційних «клієнтів» (серед яких був і є громадянин Аваков А. Б., 02.01.1964 р. н.., прізвисько... і т. д.), що утримувало специфічний контингент від радикального скочування в протиправну діяльність, змушуючи худо-бідно дотримуватися рамок законів. А які зараз є фактори, що стримують зростання злочинності? Їх міністр не називає...

Ще Аваков: зросло й розкриття злочинів.

У сфері особливо тяжких злочинів проти життя і здоров'я людей рівень розкриття злочинів становить від 87% по умисних вбивствах до 93% — нанесення тяжких тілесних злочинів.

Озвучені Аваковим цифри характерні для практики правоохоронних структур найрозвиненіших держав — Євросоюзу і Північної Америки. У тоталітарних державах цей показник — розкриття умисних вбивств і тяжких тілесних злочинів — зазвичай наближується до 100%. В СРСР розкриваність вбивств в Україні (УРСР) з року в рік становила 97–98%; розкриття вбивств партія вимагала суворо. Але в державах з ринковою (квазіринковою) економікою вбивств узагалі та вбивств кваліфікованих, тобто замовних, — незрівнянно більше на 100 тис. жителів, ніж у державах з тоталітарним устроєм. І саме цей показник (кількість розкритих вбивств і окремо — кількість розкритих умисних убивств) є ключовим для характеристики й діагностики кваліфікації правоохоронних органів.

Щоби перевірити цифри Авакова «на вошивість», потрібно знати:

— скільки всього вбивств сталося за звітний період (6 місяців 2017 року) — в абсолютних цифрах і в процентах до аналогічного періоду минулого року;

— скільки з них умисних вбивств (в абсолютних цифрах, у відсотках до загальної кількості вбивств і у відсотках до аналогічного періоду минулого року);

— скільки розкрито вбивств першої та другої категорії зі скоєних за звітний період (в абсолютних цифрах і відсотках до аналогічного періоду минулого року);

— скільки розкрито вбивств першої та другої категорії зі скоєних раніше, до 1 січня 2017 року.

І окремо:

— скільки справ по цих самих «розкритих» поліцією вбивствах передано за 6 місяців до суду;

— по скількох із них винесені обвинувальні вироки.

І тільки зіставивши ці показники, можна точно оцінити:

— динаміку «важкої» злочинності (зростання — зниження);

— якість роботи правоохоронного органу, що займається їх попередженням і розкриттям.

Взагалі кількість вбивств на 100 тис. населення і розкриття вбивств екстраполюються на інші види злочинів і чітко характеризують стан злочинності в державі та стан правоохоронної системи держави загалом.

Що ми можемо почерпнути зі статистики Авакова? Нічого. Це порожні цифри, які до того ж неможливо перевірити. І тим більше — оцінити рівень злочинності в суспільстві та рівень роботи самого Авакова.

Але щойно справа доходить до розкриття резонансного вбивства, аваківська система маніпуляції суспільною свідомістю дає збій: немає переможних реляцій, а якщо і стверджується, що вбивство розкрито, то незабаром вилазить відразу стільки «косяків», розбіжностей і натяжок, що «розкрита» справа гасне в судах без усяких перспектив на обвинувальний вирок (наприклад, справа Бузини). Це — про якість так званих розкриттів, тобто роботу слідчих підрозділів НПУ.

Розслідування вбивства Павла Шеремета — ось візитівка роботи Авакова та його призначенців на чолі Нацполіції.

І ще про вбивства. За часів Захарченка-кривавого у 2012 році офіційна статистика повідомляла про 11,39 убитих на кожні 100 тис. жителів України. Для порівняння: за міністра-«корупціонера» Юрія Луценка (2005–2006 роки) цей показник становив 6,35 убитих на 100 тис. населення, в США — 5,62, у Великій Британії — 2,6, в Німеччині — 0,88, в сусідній Білорусі — 7,53. А середня цифра по світу — 9,61 вбивства на 100 тис. жителів. Притому що в Колумбії того року «мочили» за 61 «з хвостиком», а в Бразилії — за 30 випадків на 100 тис.

Яким є цей показник в Україні за часів генія дедукції Авакова й майстра словоблудства Геращенка — невідомо. Що, цифра псує всю картину?

А чому немає статистики щодо зниклих безвісти? Чи не тому, що саме в ній традиційно нове-старе керівництво міліції-поліції ховає ймовірні кримінальні трупи — убитих бізнесменів, людей похилого віку (за квартири) тощо? Зник безвісти — і немає проблем. Зникла людина — але і вбивством це не назвеш, статистику не псує... Тож яка статистика по зниклих безвісти? За логікою міністра, і тут ми маємо право очікувати на радикальне зниження? То чому не радує око цифра?..

З убивствами — ясно. Йдемо далі.

У сфері захисту економіки: зростання рівню розкриття злочинів у сфері господарської діяльності становить 22%, у сфері службової діяльності — 53%, у сфері використання бюджетних коштів — 16%.

Протидія корупції:

— направлено до суду протоколів про порушення антикорупційного законодавства — в 4 рази більше, ніж за перше півріччя минулого року;

— направлено до суду актів про правопорушення з ознаками кримінального злочину — в 1,5 разу більше;

— направлено до суду обвинувальних актів за фактом зловживання владою або службовим становищем — у 2,5 разу більше.

Питання: за рахунок чого?

Коментувати тут нічого: за цими цифрами може бути все що завгодно. Нам пропонують порівняти помаранчеве з дерев'яним. Міністр дозволяє собі маніпулювати цифрами, які ні з чим порівняти та які неможливо перевірити.

Головне мірило результативності розкриття так званих економічних, корупційних і посадових злочинів — відсоток винесених обвинувальних вироків. До суду можна спрямувати 100 «розкритих» справ, з яких 30% суд поверне на дорозслідування, частину закриє через відсутність складу злочинів, частина розсиплеться на апеляції... І де результативність слідства?

Можливо, це казкове статистичне зростання — частково результат експерименту, який Нацполіція проводить у низці областей. Суть новації в тому, що функції слідчих надали майже всім працівникам кримінального блоку, включно з оперативниками. Що, за задумом реформаторів, має радикально збільшити число слідчих за рахунок «кабінетних працівників»; позбавити оперативників, які розкривають злочини самостійно, необхідності «дарувати» розкриття слідчому, який може справу і в суд передати, а може й «поховати»; підняти змагальність у розкритті злочинів. А в підсумку — збільшити продуктивність слідства Нацполіції хоча б кількісним показником. Але п'ять відділів поліції (по одному в п'яти областях), навіть якщо вигнати «в поле» панів начальників і прибиральниць, ніяк не можуть поліпшити статистику по системі НПУ загалом.

Характерно, що відразу за Аваковим блиснув успіхами Вадим Троян, 1-й заступник міністра. Той відзвітував про боротьбу з ОЗУ. Тут із цифрами теж усе чудово.

За перше півріччя співробітники Департаменту карного розшуку Національної поліції затримали 53 організованих злочинних угруповання. Це майже половина (48%) від загальних показників Нацполіції із затримання ОЗУ в першому півріччі 2017 року (109 ОЗУ загалом). Серед затриманих ОЗУ — аж 200 осіб, на рахунку яких близько 800 злочинів.

Серед викритих злочинів: 2 умисних вбивства, 11 вимагань, 16 незаконних заволодінь транспортними засобами, 43 грабежі, 53 розбої, 125 крадіжок та 248 шахрайств.

Судячи з цифр Трояна, оргзлочинність в Україні очевидно зміліла. Про масштаб деградації організованої злочинності судіть самі. Це раніше були ОЗУ Киселя, ОЗУ Савлохова, ОЗУ «Башмаки» та ін., в яких налічувалося сотні активних членів, кожен з яких практично щодня скоював злочини. Були й дрібніші ОЗУ — десятки «активістів», але, знову ж таки, — «економічне крило», «силовий блок»... Сьогодні класичне ОЗУ, якщо вірити Трояну, не дотягує за чисельністю і до чотирьох осіб; практично нікого не вбиває, займаючись переважно рідкісними викраденнями авто, поодинокими грабежами та розбоями, скотившись до шахрайства. Ніякої тобі «економіки», ніякого потужного «економічного базису» нинішня організована злочинність, якщо вірити Трояну, не має. Так, виродженці якісь, здатні хіба на вуличний кримінал і примітивний бандитизм.

Але ж ми з вами знаємо, що це не так. Наприклад, в державі Україна з початку 1990-х діяло і діє донецьке ОЗУ «Люкс» — сотні активних членів, мільярдні активи, своя «армія», протекція Кремля. Його діяльність — сотні трупів українців, на мільярди доларів розграбовані активи держави, це Янукович і Партія регіонів, війна на Донбасі. Ось це — справжнє ОЗУ.

Майже в кожній області діє принаймні одне велике регіональне ОЗУ, яке прекрасно співпрацює з новою владою так само, як це робило з владою колишньою. Ось це — об'єкт для застосування Нацполіцією всього дарованого їй інструментарію.

Але і в цьому конкретному випадку, як з убивством Павла Шеремета, Нацполіції нічого сказати. І таких — конкретних — прикладів можна навести десятки. І щодо вбивств, і щодо ОЗУ. «Закрили» трьох грабіжників-невдах — все, банда! Взяли зграю дрібних шахраїв — «ліквідували ОЗУ». Минають десятиліття, але ми чуємо все ті ж самі браві рапорти силовиків про «зниження» і «зростання», не спостерігаючи їх у навколишній реальності.

Цифрами можна жонглювати як завгодно. Ось приклад.

Цього року, підбиваючи підсумки перших п'яти місяців, генпрокурор Юрій Луценко на нараді з колегами озвучив статистику зниження злочинності: за 5 місяців 2017 року кількість кримінальних злочинів по країні зменшилася на 15% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року і становить близько 271 тис.

А ось інша цифра ГПУ: за 10 місяців 2016 року було зареєстровано 552 тис. злочинів.

Помножте кількість злочинів, скоєних в Україні за 5 місяців 2017 року, на два — і ви отримаєте практично таку ж саму кількість злочинів, як і за 10 місяців 2016 року. Тобто «падіння» рівня злочинності — в межах статистичної похибки. І це — за даними ГПУ. Яка в останні місяці також різко змінила вектор в освітленні ситуації зі злочинністю в країні на «позитивний». За відсутності реальних на те підстав.

Таким чином, вся переможна статистика Авакова-Трояна — шахрайство й обман громадян вищим керівництвом МВС.

Отже, міністр рекламує свою роботу «статистикою», яку:

— неможливо перевірити;

— неможливо оцінити.

В українських реаліях це вірна ознака того, що влада в країні починає готуватися до виборів. Потрібні перемоги, яких немає.

У випадку з Аваковим передвиборна кампанія накладається на особисті амбіції цього непересічного персонажа зі шлейфом корупційних скандалів і реноме покровителя «Беркута» і кримінальників-експатів. Співрозмовники автора з-поміж депутатів «Народного фронту» кажуть про фактичне домінування міністра МВС в тандемі Яценюк-Аваков у всіх питаннях — від фінансових до політичних. Після ослаблення в «НФ» позицій екс-«фронтовика» Миколи Мартиненка Аваков демонструє соратникам свою готовність негласно очолити й політичну діяльність «Народного фронту», намагаючись узгодити всі питання з Арсенієм Яценюком, явним «збитим льотчиком» і аутсайдером усіх процесів. Нібито Аваков здатний «купити» і «прибити» всю фракцію «НФ» у Раді й весь актив у регіонах, що «зашибає копійку» під цим брендом. Але до цього не готові багато депутатів, орієнтовані на Яценюка і більш цивілізовані, скажімо так, правила гри.

Хто розумний, той усвідомлює, що рівень мислення Авакова — це рівень маніпуляції такими персонажами, як Дейдей, Кива, Шкіряк і Геращенко. Його підходи до вирішення проблем — у стилі початку 90-х. Рівень його політичної культури адекватний рівню громадянина Ахметова, але в Європі таким руки не подають. І що прикро для політичних перспектив самого Авакова — про всі його, назвемо їх так, дивацтва, до найдрібніших деталей обізнані в посольствах ключових для України держав. Він, як модно зараз казати, «токсичний».

Таким чином, в Авакова мало шансів зайняти одне з перших місць в українському політикумі й ділити ресурси країни безпосередньо під своїм ім'ям. Але можна спробувати залишитися у «вищому дивізіоні», перманентно шантажуючи його учасників або ж надаючи їм цінні послуги в силу займаного ним положення. У нашому випадку це пост міністра внутрішніх справ. Ідеальна посада для примноження капіталів і впливу, при цьому залишаючись в тіні!

Але в разі втрати цієї посади Аваков може враз стати хлопчиком для биття, якому опоненти відразу все пригадають і на якого повісять одразу все. Той же провал з реформуванням МВС та злочинність, що зашкалює в Україні на тлі розкрадань в системі МВС, — чудова сцена для піару кандидата на другий президентський строк Петра Порошенка!

Ймовірно, граючи на випередження, Аваков вибиває цей козир з рук президента, рапортуючи про успіхи боротьби зі злочинністю. Позбавляючи тим самим своїх політичних супротивників приводу його з посади звільнити.

А Україна спостерігає за всім цим спектаклем, розплачуючись за малограмотність і примітивізм електорату, що довірив свою долю випадковим людям без роду без племені. Вкотре.