Про маячню реформаторства і реформу системи

Московський професор Ушаков у підручнику, розрахованому на студентів-медиків, стверджував: «Наукові ідеї, що домінують у свідомості вченого, фанатичні ідеї віруючого являють собою варіанти переоцінки (тобто надцінних, патологічних) ідей». Цю книжку було видано в 1974 році. Саме в цей час зловживання психіатрією в політичних цілях досягли в СРСР апогею. Клеймо психічно хворого ідеологи радянської психіатричної наукової доктрини поставили не лише на дисидентів і релігійних активістів, а й на невгамовних винахідників, людей, які пропонували неузгоджені з ЦК КПРС соціальні та економічні реформи.

Взагалі слід зауважити, що радянська влада щось реформувати не любила. Так, підстаркуваті вожді в Політбюро ЦК КПРС категорично відмовилися зрозуміти й прийняти ідею свого колеги Косигіна, який наполегливо пропонував провести в СРСР структурну економічну реформу. Що наблизило крах всієї системи консервативної тоталітарної держави. Пропозицію Косигіна було відхилено без наслідків для самого автора: радянські психіатри, як і весь радянський народ, про полеміку в Політбюро нічого не знали.

Вчені, винахідники, реформатори... Дивні люди, які вміють бачити те, що залишається невидимим для оточення. Великий дослідник, автор теорії стресу Ганс Сельє узагальнив у своїй автобіографічній книжці психотипи людей, які віддають своє життя служінню науці. Англійською мовою можна знайти цікаві класифікації соціальних реформаторів, без яких рід людський не зміг би вижити.

В СРСР, так сталося, багато реформаторів і винахідників потрапили в зону компетенції психіатрії. Особливо яскраві сторінки на цю тему залишили для історії співробітники інституту судової психіатрії імені Сербського в Москві. Зрозуміло, і в СРСР були цілком успішні вчені, винахідники й реформатори, які не мали клейма психічної хвороби. Раніше, за часів Сталіна, в тій країні вибраковуванням неугодних і підозрюваних опікувалися каральні органи ГПУ, НКВС, МДБ. Так пішли в розстрільні списки й табори найкращі уми тієї країни.

Вивільнені місця в радянській номенклатурній еліті займали малограмотні випускники Інституту червоної професури та подібні до них непрофесіонали. Ці — про реформи не думали. Їхня головна якість була іншою — ретельно дотримуватися партійної дисципліни й лінії комуністичної партії.

І ось — розвал радянської імперії. Який передбачав і якому хотів запобігти прем'єр-міністр тієї країни Косигін. Час надій і жорстоких розчарувань. Час легалізації різноманітної радянської мафії. Час закочування під асфальт конкурентів. Тут, в Україні — повільна смерть справжньої, фундаментальної науки та буйне цвітіння наукової дисципліни під назвою політологія. Колишні викладачі наукового комунізму миттєво освоїли вершини наукового націоналізму. Вихованці відділу адміністративних органів ЦК КПРС і комсомольські активісти, які виросли в рядах радянської спецслужби, стали дипломатами, міністрами і т. д. і т. п. Так, це правда. Іншого тоді бути не могло. Ми не були готові до самостійного життя, що не регламентується з Москви. Численні політологи не могли реформувати країну та її системні державні елементи. Зокрема й систему громадської охорони здоров'я, що почала розпадатися.

Дослідники виділили такі основні типи соціальних реформаторів:

1. Авторитарний діяч (правитель), який жорстко вибудовує соціальну систему за заздалегідь визначеною моделлю. Носії незгоди тут усуваються фізично.

2. Затятий мрійник, що не враховує реалії та можливості сучасної соціальної системи. Завжди зупиняє свої дії в разі «опору матеріалу».

3. Обережний політик, який прораховує наслідки й ризики реформування соціальної системи, має твердий намір модернізувати систему, спираючись на знання і припущення серйозних експертів.

Намагаюся визначити тип вітчизняних реформаторів системи громадської охорони здоров'я. Не виходить... Напевно, ми дійсно відрізняємося від наших західних, східних і південних сучасників. Разюче відрізняємося. Або цитована мною класифікація не є досконалою.

Перше і, напевно, головне. Керівники нашої держави не мають політичної волі серйозно змінити соціальну систему країни. Оскільки це неминуче обмежить їхні особисті можливості.

Друге. Зміна системи неминуче пов'язана з її очищенням від налиплого на днище соціального корабля впливового бруду, що породив і самих наших керівників.

Третє. Проведення соціальної реформи не може бути швидким. Готувати й проводити її необхідно поступово, роками.

Четверте. Проведення соціальної реформи має супроводжуватися постійним чесним інформуванням населення країни.

П'яте. Реформування соціальної системи не може охоплювати всю країну одночасно. Для цього виділяються кілька (максимум три) пілотних регіонів. Столиця держави до цих «пілотів» зазвичай не входить.

Сьогодні в нашій країні бути реформатором безпечно. Ніхто з українських психіатрів не має наміру визначити у членів групи реформи наявність «маячні реформування». До них інші претензії, зовсім не психіатричного регістра. На мій погляд, психотип наших реформаторів системи громадської охорони здоров'я є таким:

— низька професійна компетенція;

— відсутність свіжих, самостійних ідей (використовують напрацювання попередників, які готували реформу і починали її, видають чужі напрацювання за свої);

— невміння і категоричне небажання вести професійний діалог;

— звинувачення фахівців, які називають помилки та неспроможність рішень нинішніх реформаторів, в корупційному замовленні й особистій ненависті до членів групи реформи;

— використання неспеціалістів і соціальних маргіналів як «хору підтримки»;

— закритість самої групи реформ від масмедіа, приховування джерел фінансування самої групи та її «хору підтримки»;

— повна безвідповідальність і безкарність! Спробував би хтось із високих державних чиновників поводитись публічно подібно до виконувачки обов'язків міністра охорони здоров'я, негайно був би звільнений.

Знаю, нові Ганси Сельє на нашому українському ґрунті не виростуть. Оскільки для цього потрібні не чорноземи, а добре наукове середовище. Ось і їдуть молоді українські таланти в чужі землі, де вони зможуть реалізуватися як успішні професіонали. А наше вище керівництво запрошує до нас найгірших менеджерів з-за кордону.

Реформування системи охорони здоров'я в Україні є необхідним і можливим. Важко, тяжко, повільно. Але — можливо. А те, що відбувається в системі сьогодні, є наругою над здоровим глуздом. Шкода, що наслідки цієї вакханалії будуть надзвичайними.