Ритуальна справа Лавриновича

Звинувачення, висунуті колишньому міністрові юстиції Олександру Лавриновичу, неспроможні й сміховинні одночасно. Це навіть не полювання на відьом — це полювання на чортів у міському витверезнику.

Що закидають колишньому головному законникові країни? На брифінгу в Генпрокуратурі прокурор департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Олексій Донський заявив: «Що стосується Лавриновича, то після того, як Конституційним судом було прийняте рішення про визнання конституційним закону про внесення змін до Конституції... У КС немає повноважень давати оцінку самій Конституції, він оцінює лише закони. Лавринович крім того, що ним було здійснено опублікування самого рішення КС, самовільно, на власний розсуд з метою здійснення дій щодо захоплення влади президентом дав доручення щодо опублікування попереднього тексту Конституції України».

Навіть не знаю — сміятися чи плакати від подібних абракадабр, які повторюють люди на Різницькій слідом за своїм шефом, боячись розкрити йому правду: король голий!

Все дуже просто: дії, в яких звинувачено Лавриновича, не мають жодного юридичного значення і не утворюють жодних наслідків.

Публікація рішення КСУ — це маячня нижче плінтуса. Жоден суд не потребує того, щоб його рішення, для надання їм законної сили, будь-хто друкував у пресі. Тим більше КСУ. Бо рішення суду оголошуються, а не публікуються!

По-друге, текст Конституції від 28 червня 1996 року не потребує опублікування для набуття законної сили. Про це було відповідне рішення КСУ №4-зп від 3 жовтня 1997 року, де було роз'яснено таке:

1. Частину п'яту статті 94 Конституції України щодо набуття чинності законом не раніше дня його опублікування потрібно розуміти так, що дія цієї частини статті не поширюється на набуття чинності Конституцією України.

2. За статтею 160 Конституції України Конституція України набула чинності в день її прийняття Верховною Радою України — 28 червня 1996 року. Моментом набуття чинності Конституцією України є момент оголошення результатів голосування за проектом Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Таким чином, повторна публікація початкової редакції Конституції від 28 червня 1996 року взагалі не має жодного юридичного значення.

Окрім вищезазначених злочинів, наш генеральний прокурор звинуватив колишнього міністра юстиції в тому, що він заніс ці правові акти до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Так, заніс. І що? Ані текст Конституції, ані рішення КСУ не потребують того, щоб їх заносили ще в якісь реєстри.

Насправді цей реєстр — звичайний архів, сховище документів для історії. Внесення до цього реєстру жодного стосунку навіть до реєстрації підзаконних актів не має, не кажучи про закони, які такої реєстрації взагалі не потребують.

І на фінал — вбивство всієї фабули обвинувачення з виносом прокурорських тіл із залу суду одним запитанням: звідки відомо, що конституційний переворот Януковича був протиправним? Що переворот був — ніхто не сперечається. Але чому він був антиконституційним?

Єдиним джерелом держобвинувачення є запис у Facebook генерального прокурора Юрія Луценка такого змісту:

На підставі зібраних доказів повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 109 КК України екс-президенту Януковичу та екс-міністру юстиції Лавриновичу у вчиненні спільно з іншими особами захоплення державної влади, у тому числі шляхом вжиття заходів до незаконної, без рішення єдиного органу законодавчої влади в Україні — Верховної Ради — зміни чинної Конституції через внесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів тексту Конституції України в редакції 1996 року та її офіційної публікації.

Те, що текст Конституції не потребує занесення ані в реєстр, ані в протокол, ані в історію хвороби, вже було сказано вище. Та ось що без рішення Верховної Ради — тут вже дозвольте! Це не зовсім так.

Просто рекомендую нашому генеральному прокуророві замість того, щоб розглядати озброєним оком зірки на небі, один раз сісти та перечитати текст Основного Закону до кінця, з усіма комами. Хоча, я заздалегідь знаю відповідь: сісти він завжди встигне...

Просто багато хто буде дуже здивований таким пунктам Перехідних положень Конституції:

15. Чергові вибори до Верховної Ради України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року за Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю жовтня 2012 року. {Розділ XV доповнено пунктом 15 згідно із Законом №2952-VI від 01.02.2011}

16. Чергові вибори Президента України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року за Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю березня 2015 року. {Розділ XV доповнено пунктом 16 згідно із Законом №2952-VI від 01.02.2011}

Ці пункти було внесено на розгляд парламенту всього за місяць після вересневого перевороту 2010 року, і прискорено — вже 1 лютого 2011 року — пройшли дві сесії, позитивний висновок КСУ й були ухвалені конституційною більшістю Верховної Ради.

Навіть нинішня, «рошенівська» редакція Конституції містить вищевказані пункти, які повністю схвалюють і роблять легітимним переворот Януковича. Вважаю, що й сам Порошенко може бути вельми здивований такому повороту...

Тому ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за те, що прямо передбачено самою Конституцією!

Справа Лавриновича має яскраво виражений ритуальний характер. Своєю дикістю доводи звинувачення нагадують легендарну справу Менделя Бейліса, якого в 1913 році судили в Києві за звинуваченням у ритуальному вбивстві православної дитини. Що вже казати, якщо на захист єврея Бейліса проти державного обвинувачення виступили двоє головних антисемітів тієї епохи — Шульгін і Пуришкевич.

Вважаю, що справа проти Лавриновича скінчиться таким самим грандіозним скандалом. Сподіваюся тільки, що самому Луценку вдасться уникнути долі натхненника справи Бейліса — міністра юстиції Щегловітова...