На ринку політичних відкриттів

Ринок, як відомо, — це сукупність відносин у якійсь сфері. Ну, там, ринок фінансів, нафтопродуктів, перукарських послуг...

Не знаю, хтось колись вживав словосполучення «ринок наукових досліджень», «ринок наукових відкриттів»? В іронічному контексті хіба...

А якщо сказати «ринок політичних досліджень»? О-о, тут — жодної іронії! Всі знають (або, принаймні, здогадуються), що політичні дослідження — це товар. Товар, який замовляється, виробляється, продається і купується. І процес цей безперервний.

Якщо політологія — наука, то політологи, виходить, — науковці? Однак у повсякденному житті трапляються політологи двох видів — публічні й непублічні. Непублічні найчастіше справді займаються наукою. У той час як публічні займаються постійним озвучуванням результатів своїх досліджень. Тобто — зовсім постійним! Їх запрошують на ефіри, круглі столи, у них беруть інтерв'ю. Дехто з них встигає за вечір побувати на двох і більше телеефірах і на кожному презентувати свої висновки та прогнози, виходячи із, наприклад, свіжої бійки в парламенті або резонансної заяви прокурора. Таких політологів ще називають експертами.

На топових політичних експертів є стійкий попит у ЗМІ. Їх читають/слухають/дивляться, і у них великі рейтинги. Одначе, хто тут курка і де яйце — я досі не зрозумів. Чи то рейтинги великі, тому що цих експертів постійно запрошують на ефіри, чи запрошують тому, що вони рейтингові?

У підсумку ми живемо, «звіряючи годинник» з телевізором, а в телевізорі — з цілою галереєю професійних носіїв власної думки, висновків і оцінок. І у кожного з нас є серед них свої улюбленці. Чи то тому що вони колись здалися нам дуже переконливими, чи то тому що сподобалася зовнішність, голос, манера триматися... Але вони у нас улюблені!

Ми пускаємо в коло своєї свідомості одних політологів і відмітаємо інших. 

У мене теж є улюблені експерти. Люблю Фесенка за те, що він завжди усміхається. Небоженка — за невичерпну оригінальність формулювань. Люблю Карасьова за серйозний вид, Єрмолаєва — за іронічність, Березовця — за розумні окуляри. Люблю Олесю Яхно. А колись любив Миколу Томенка, ще до його депутатства, поки він активно гастролював телеканалами. А вже Портникова як люблю! Стільки років він «біля верстата» й не списався, не забалакався — все такий же невтомний у промовах і текстах.

Єдине, чого я собі не дозволяю — це вірити їм. Оцінки ставлю за артистизм, але розумію: вони — майстри формулювань, але не думки. Тому що думати й одночасно говорити — так не буває. А артистизм — так!

І тому навіть улюблених своїх експертів я все-таки хотів би бачити... рідше. Ну яка користь від того, що одні й ті самі обличчя постійно на всіх каналах? Де свіжість? Де нестандартні підходи, сміливі припущення, нешаблонні висновки? За ефірами не відчувається бібліотеки.