Міфи і реалії молочної галузі

За даними Кабміну, торік в Україні було побудовано 68 і реконструйовано 202 тваринницькі комплекси з виробництва молока. У 2012 році уряд виділив на підтримку молочної галузі 700 млн грн. Правда, цього року держава зменшила фінансування молочарів, передбачивши коштів на 50 млн грн менше. Та чи зможе це розв’язати актуальні проблеми галузі? Про це йшлося на 6-му Всеукраїнському молочному конгресі, який проходив 19—20 лютого.

Ілюзії і дійсність молочної галузі

На прес-конференції, що передувала заходу, Андрій Гетя, директор департаменту тваринництва Міністерства аграрної політики і продовольства України, похвалився результатами 2012 року, наголосивши, що торік українські сільськогосподарські товаровиробники виробили 11,4 млн тонн молока, наростивши надої на 13,1 %. Молока від населення отримали трохи більше, ніж за 2011 рік, приріст становив 0,1 %, що теж непогано.

Вадим Чагаровський, голова ради директорів Спілки молочних підприємств України, директор Білоцерківського молочного комбінату, піддав сумніву ці показники. «Звідки взялися ці 11,4 млн тонн? Реальний показник — 8 млн тонн. Решта — маніпуляції цифрами. Ті баланси споживання, які робить Міністерство економіки, не є правдивими. Не можна говорити про продуктивність, збільшення кількості поголів’я, модернізацію без розуміння реальної картини. Тільки коли ми почнемо говорити собі правду, в нас почнуться реальні зрушення і зміни на краще».

А реальне виробництво молока в Україні, за розрахунками фахівців Спілки молочних підприємств, становило 8 млн тонн, спожито нашими співвітчизниками — 7,15 млн тонн. На експорт пішло 800 тис. тонн молочної сировини.

Також Вадим Чагаровський сказав: 52 % молока, що надходить на українські молокопереробні комбінати, отримують від сільськогосподарських підприємств, а 48 % — від населення.

Він перелічив найболючіші проблеми молокопереробної галузі. Проблема № 1 — це сезонність заготівлі молока, яка позначається на ритмічності роботи молокопереробних підприємств. Проблема № 2 — ціноутворення, що б’є по гаманцю споживача, і проблема № 3 — це якість молока, яке надходить на переробку.

Друга проблема (ціноутворення) плавно і логічно випливає із першої — сезонності заготівлі молока. Взимку ціна молочної сировини надто висока для переробника. Сьогодні вона коливається від 3,8 до 4,5 грн за літр. У більшості країн Європи молочна сировина коштує дешевше. А українські виробники молока нарікають, що ця ціна дуже невелика, вона не дає підприємствам розвиватися, модернізуватися. Але для переробника така ціна — відчутна, що ж казати про пересічного споживача. Додайте ще вартість переробки, націнку торговельної мережі — вийде не так уже й мало.

«У нас, на жаль, ніхто ніколи не досліджував ціноутворення на молочну продукцію на всьому ланцюжку — від товаровиробника до споживача. Тож звідки беруться саме ті ціни, які ми бачимо в торговельних мережах? Наприклад, у США ціноутворення на молочні продукти прозоре: 47 % ціни становить частка виробника, 26 % — частка переробника, 7 % — ПДВ і 20 % — торговельна націнка. Там усе зрозуміло, а в нас немає прозорих розрахунків і розуміння, з чого складається ціна товару, якою є питома вага кожного, хто працює в цьому ланцюжку», — розповідає Вадим Чагаровський.

Аграрним союзом України проведено дослідження щодо собівартості молока у Білорусі і Україні. Висновки експертів невтішні: собівартість білоруського молока у 1,6 разу нижча від собівартості молока в Україні. Якщо порівнювати собівартість молока в Україні і Німеччині, то вона однакова, але потрібно порівнювати не тільки ціну, а й базові показники — вміст білка і жирність, а за цими показниками ми програємо (в Німеччині жир — 3,7 %, білок — 3,4 %, у нас жир — 3,4 %, білок — 3,0 %).

Узагалі господарствам-виробникам варто було б замислитися над проблемою собівартості. «Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є встановлення стабільної ціни на молочну сировину, без урахування сезону, —вважає Вадим Чагаровський,наголошуючи, що це не тільки його думка. — Ціна може коливатися у межах 5—10 %, але не більше. Це було б вигідно виробнику, і переробнику дало б можливість краще планувати свою діяльність. У нас в Україні 35 % молока виробляється в осінньо-зимовий період, а 65 % — улітку. А от попит, навпаки, взимку зростає, це зумовлено фізіологічними причинами, наш організм у холодний період потребує більше енергомістких продуктів. Узимку, коли ціна на сировину зростає, ми, переробники, працюємо в «мінус», а виробники молока заробляють. Влітку — навпаки. Якщо ціна буде більш-менш стабільна, цих перекосів не буде, ніхто не зароблятиме за рахунок іншого, кожен зароблятиме своє».

За словами пана Чагаровського, торік на переробку надійшло 4,8 млн тонн молока. Це більше, ніж у попередній рік, коли було 3,6 млн тонн. Начебто добре, але порівняймо з показниками Білорусі, яка надоїла 6,6 млн тонн молока, а на переробку надійшло 6,2 млн.

Про білоруське молоко, яке загрожує здоров’ю української економіки

Щодо вищезгаданої Білорусі. Якщо Україна вступить до Митного союзу, то у виробництві молока вона виявиться неконкурентоспроможною порівняно із Білоруссю, яка, на жаль, може покласти нашу країну на обидві лопатки у цій галузі. За словами Андрія Дикуна, президента Асоціації виробників молока України, з Білоруссю у цій царині не може змагатися навіть Росія, яка вкладає величезні кошти у підтримку своєї молочної галузі.

Вадим Чагаровський із цього приводу додав, що нині на російському молочному ринку є три великі гравці. Це дві мультинаціональні компанії Danon і Pepsico («Вім-Білль-Дан»), які разом займають 50 % молочного ринку цієї величезної країни. І є третій потужний гравець — Республіка Білорусь. Це для нас має бути показовим. Бо сьогодні вже з’являється тривожна тенденція до збільшення імпорту молочної сировини в Україну, за останній рік поставки зросли вдвічі.

«Особисто я не проти того, щоб в Україну імпортувалася молочна продукція, зокрема білоруська. Це не дає нам спати спокійно, спонукає до якісного зростання. Але не треба забувати, що білоруські виробники молока не дуже чесно грають на ринку. Вони привласнили собі радянський знак якості і на цьому побудували свою піар-кампанію, мовляв, наші продукти якісні і натуральні, а українські — погані і хімічні, що є неправдою. До речі, їм у цьому допомогли і журналісти деяких наших телеканалів, котрі у гонитві за сенсацією спаплюжили репутацію галузі. Тепер потрібні роки, щоб відновити довіру українського споживача до українських товарів», — заявив Вадим Чагаровський.

Не треба забувати і те, що білоруську молочну галузь усіляко підтримує і субсидує держава. А в Україні існує закон про захист від субсидованого імпорту. В ньому передбачено компенсацію шкоди, що була завдана вітчизняним суб’єктам господарювання субсидованим імпортом. Але, на жаль, механізм відшкодування не працює. Вадим Чагаровський вважає, що потрібно на законодавчому рівні внести зміни до цього закону від 1998 року, щоб надати можливість вітчизняним молочарам бути у рівних конкурентних умовах з їх білоруськими колегами.

Про державне регулювання і державну підтримку

Однак оператори українського ринку молока зізнаються, що своїм більш успішним білоруським колегам не заздрять, бо там є жорстке державне адміністрування галузі, яке не передбачає ринкових відносин і ринкових механізмів.

«Держава не повинна диктувати бізнесу, за якими цінами він мусить продавати свої товари. Встановлення індикативних цін ні до чого доброго не приводить. Держава не повинна так втручатися у ринок, — переконаний Андрій Дикун. — Але держава може дійсно допомогти галузі, як це відбувається в інших передових країнах, де діють державні аграрні фонди. Ці установи виступають як самостійні гравці на ринку, пом’якшуючи сезонні стрибки цін. Коли ціна на молочну сировину падає, аграрні фонди скуповують сухе молоко, а коли зростає — продають його за прийнятною ціною переробникам. Оце і є цивілізоване державне регулювання галузі, коли держава не втручається, не заважає, а допомагає бізнесу. Я розумію, щоб запустити щось подібне в Україні, потрібно витратити не один мільярд гривень. Але це потрібно зробити. Це є нормальною світовою практикою, яка себе виправдала».

Однак слід віддати належне державі: вона все ж таки піклується про виробника молока. Понад рік тому було ухвалено закон № 4268-VI, яким внесено зміни до Податкового кодексу і повернуто колишню систему дотування виробників молока. Відповідно до закону з 1 січня 2012 року по 1 січня 2015 року переробні підприємства повинні перераховувати ПДВ до спецфонду держбюджету і на спеціальний рахунок Держказначейства, щороку у різних пропорціях (30/70 — у 2012-му, 40/60 — у 2013-му, 50/50 — у 2014 році). Ці кошти йдуть на підтримку молочного тваринництва. Вони частково відшкодовують витрати на закупівлю племінних телиць і корів, утримання та збереження молодняку, будівництво сучасних тваринницьких комплексів, закупівлю установок індивідуального доїння.

Проблеми молочного тваринництва

Андрій Дикун вважає, що нам є до чого прагнути, адже сучасні наукові і технологічні підходи до молочного тваринництва дають змогу отримувати вдвічі більші надої без збільшення поголів’я. Тобто тільки завдяки системному підходу до виробництва молока — правильним умовам утримання, годівлі, відтворення тварин і правильній організації праці — можна суттєво збільшити свою конкурентоспроможність.

Володимир Хвостов є директором саме такого сучасного і досить успішного сільгосппідприємства «Долинське». Підприємство має 800 голів дійного поголів’я і 1000 голів молодняку, його робота повністю комп’ютеризована і автоматизована. Він зауважив, що за всіх видимих успіхів і в його підприємства є багато проблем, від яких потерпають усі молочарі в Україні.

Головне питання, що хвилює фермерів, — земельне, питання продажу землі — ще не вирішене. Молочне тваринництво потребує чималих вкладень, які повертаються дуже повільно, років за шість-вісім (при поголів’ї від 500 дійних корів). Тобто виробник повинен вкладати гроші у землю, яка йому не належить, з великим ризиком, що він може навіть не дочекатися повернення вкладених коштів, не те що заробити. А земля виробникові потрібна не тільки для побудови самої інфраструктури ферми, а й для забезпечення кормової бази. Адже близько 60 % витрат ферми — це корми: силос, сінаж, сіно, які купити просто неможливо, потрібно вирощувати самим.

Ще одна проблема господарств пов’язана з вибраковкою і відновленням стада. Є міжнародні стандарти: за рік потрібно вибраковувати 25—30 % поголів’я. А от відновити його в Україні потім практично неможливо, бо в нас дуже важко купити генетично якісне поголів’я. Ціна нетелі майже втричі перевищує її ціну, скажімо, у США — 3,5 тис. дол. порівняно із 1,2 тис. у США. А торік кордони взагалі було закрито через карантин.

Неабиякою проблемою є й відсутність доступних для галузі фінансових ресурсів. Щоб можна було хоч якось розвивати цей бізнес, інвестувати у будівництво, річна відсоткова ставка за банківськими кредитами не повинна перевищувати 10 %. А де в нас є такі дешеві кредити?

Проте не все так погано, є й позитив. Держава певною мірою сприяє галузі. Це і фіксований сільгоспподаток, який дає можливість сільгоспвиробникам розвивати свої підприємства. Це і дотація на літр молока, яка збільшує його ціну на 10—15 % порівняно з ціною, за якою виробники здають молоко переробним комбінатам. Це і запроваджені законом науково обґрунтовані сівозміни, які дозволяють садити більше кормових культур. І згадані вже бюджетні дотації, що формуються із сплаченого переробниками ПДВ.

Що ж натомість дає країні молочне тваринництво, крім, ясна річ, молока? По-перше, це органічні добрива, які підживлюють землю, роблячи її більш родючою. А по-друге, це можливість відродити села, дати нові робочі місця молодим селянам, яким цікаво працювати на добре обладнаних сучасних фермах за непогані, як для села, зарплати. У тому ж «Долинському» працюють 40 чоловік віком від 20 до 35 років.

Ризики

Вітчизняних молочарів лякає не тільки зовнішня небезпека — конкуренція із сусідньою Білоруссю, а й суто внутрішні загрози. Микола Орлов, директор юридичної фірми «ОМП», зазначив, що податкові пільги для агровиробників є чи не єдиним позитивним чинником, який переважує всі ризики і проблеми, слугуючи основним мотивом для інвестування у сільське господарство. Проте постійно ходять чутки, що держава має намір скасувати ці пільги. Що ж буде із сільгосппідприємствами, якщо це станеться?

По-перше, вони опиняться у вкрай скрутному фінансовому становищі, бо сільське господарство не надто прибуткове. До того ж підприємства часто залучають дорогі кредитні кошти і мають можливість розраховуватися із банківськими установами лише завдяки податковим пільгам.

А по-друге, за словами Миколи Орлова, сільгосппідприємства навіть за радянських часів не вміли вести бухгалтерію, як того потребують норми обліку і звітності. Тож тисячі підприємств постануть перед необхідністю повністю змістити акценти своєї діяльності і замість виробництва зайнятися налагодженням правильного бухгалтерського і податкового обліку. А тисячі податківців, які теж не дуже розуміють, як правильно вести облік у сільському господарстві, будуть їх перевіряти і блокувати їхню оперативну діяльність.

Однак усе це блякне перед ризиком того, що галузь опиниться без інвестицій, бо інвестиційна привабливість українського сільського господарства і сьогодні під великим питанням. Якщо ж забрати останній аргумент «за», то в інвесторів узагалі не буде жодних стимулів вкладати гроші у таку ризиковану і довгоокупну галузь, як молочне тваринництво. До речі, і зараз у молочне тваринництво «вкладаються» тільки вітчизняні інвестори, іноземні ж воліють підтримувати землеробство і вирощування свиней, тобто інвестувати в те, що найшвидше дає прибуток.

Про те, що турбує споживача

Сьогодні є тенденція до збільшення споживання молоковмісних продуктів (сирних і сметанних) і до зменшення споживання спредів. Вадим Чагаровський зауважив, що всі ці продукти є натуральними і придатними до споживання, але їх дискредитували несумлінні виробники своїми сумнівними маркетинговими методами. Просуваючи їх на ринок, виробники молоковмісних продуктів видавали їх за масло, сир і сметану, тобто за повноцінні молочні продукти, не афішуючи, що в них частку молочного жиру замінено на рослинні жири.

«Насправді це натуральні продукти, навіть високоякісні (якщо дотримано всіх показників безпечності). Інше питання, що людей потрібно було правильно інформувати про вміст цих продуктів. Сьогодні це робить будь-який виробник, і споживач може зробити вибір між молочним і більш дешевим молоковмісним продуктом, просто уважно читаючи те, що написано на упаковці товару», — роз’яснив пан Чагаровський, додавши, що справді небезпечним є товар із високим вмістом трансізомерів. Якщо ж цей показник не перевищує 8 %, продукт є нормальним, цілком придатним до вживання.

А ще ходять чутки, що виробники або ж переробники додають у молоко антибіотики, мовляв, так воно довше не скисає. Ці чутки розвіюють молочарі, наголошуючи, що це наклеп і ніхто з переробників цього не робить.

«Звісно, бувають випадки, коли корова хворіє, і їй колють антибіотики, але її молоко не йде на переробку, ми його не реалізовуємо, використовуємо для інших цілей. Цих корів видоюють в окремому залі, щоб їхнє молоко випадково не потрапило до загального об’єму. Одного разу був випадок, коли корова, яку лікували антибіотиками, опинилася у загальному доїльному залі. Її молоко — 8—10 літрів змішалося із молоком від інших корів. На переробному заводі його перевірили і відразу ж «завернули». Усе молоко, 8-10 кубометрів, через недогляд, через одну корову виявилося бракованим. Відтоді ми дуже уважно слідкуємо, щоб таке не повторилося. Та й переробники дуже прискіпливо перевіряють сировину за різними показниками. Може, хтось зіпсоване молоко і бере, але це якісь напівпідпільні і нікому не відомі переробники. Відомі ж дуже бережуть свою репутацію», — каже Володимир Хвостов.

І насамкінець. Усі оператори молочного ринку — і виробники, і переробники — впевнені, що ціна на молоко і молочні продукти для споживача не падатиме, навіть улітку. А, можливо, ще трохи зросте.