Чи такі вже погані офшори

На початку листопада у світі сталося чергове офшорне потрясіння, яке отримало назву Paradise Papers («Документи з раю»). У паперах підтвердилося укриття майже 8 трлн дол. у двох десятках офшорів острівних держав.

Сама ідея бізнесу передбачає отримання максимально можливого прибутку, а основні цілі створення і ведення справ включають оптимізацію і зменшення оподаткування прибутку.

Наприкінці 50-х років у США з'явився термін «офшор» (від англ. offshore — поза берегом), що декларував появу фінансових організацій поза зоною контролю уряду. Такі схеми відомі підприємцям ще з Давньої Греції, коли податковими притулками для купців були дрібні острови. Швейцарія, яка твердо стоїть на ногах, з'явилася в центрі Європи як найвідоміший офшор, з наданням фінансових інструментів, що забезпечують конфіденційність власникам грошей. У 1970-ті роки колишні острівні колонії, що залишилися в юрисдикції Великої Британії, були позбавлені субсидування з метрополії і стали на швейцарський шлях формування власного бюджету завдяки реєстрації у себе офшорних компаній.

Офшорних юрисдикцій у світі налічується близько 50, в них ховаються понад 30 трлн дол. Це більше за ВВП Японії та США разом узяті, або половина всіх грошей планети. Такі дивні й суперечливі цифри виникають через давню віртуалізацію грошей. Адже надрукованих на папері й викарбуваних у металі сьогодні лише 1% від усіх світових грошей, решта 99% існують у цифровому, електронному вигляді. Якщо продовжити нескладні й доволі поверхневі вишукування, то можна сформулювати ще одну дивну зв'язку цифр: 80% всепланетних грошей зосереджені у 20% жителів землі, а США за останнє десятиліття випустили грошей стільки ж, скільки за попередні 150 років. Світова фінансова спільнота, на чолі зі своїм безумовним лідером, давно живе «поза берегів».

Але повернімося до основної теми нашої розмови. Всі сучасні скандали навколо офшорів не пов'язані безпосередньо з їх існуванням. Юристи, які захищають чужі величезні гроші, не розкриваючи суті офшору, відвертають увагу від головного — фінансів — на будь-які другорядні теми, наприклад, на визначення, що ж можна вважати офшором. Схеми «поза берегом» активно використовуються для оптимізації експортно-імпортних операцій, виконуючи роль посередницької структури, позбавленої необхідності сплати податків, оскільки доходи отримуються в іншій країні. Все легітимно, грошові потоки під час подібних операцій не входять у сферу інтересів податкових органів. Судові спори про гроші в тихих фінансових гаванях підтримуються армією досвідчених юристів, здатних розтягнути процес на нескінченну кількість часу — рівно на стільки, скільки їхня робота оплачується. Великі держави вимушено «не помічають» гавані, де ховаються гроші, хоча підкилимна боротьба йде з ними постійно.

Ідея сучасного офшору досить повно описується улюбленим вітчизняним прислів'ям, в якому важливе кожне слово: «Моя хата скраю, нічого не знаю». Ігнорування інтересів мас і приватновласницький інстинкт, що стоїть на чолі більшості бізнесів, є живильним середовищем для організації подібних утворень. Ця сентенція працює доти, доки щодо оратора, який заявляє про свою крайність і низьку обізнаність, не починають застосовувати силу.

Якщо XX століття намагалося закреслити важливість особистості й створити громадські інститути, керовані певною початковою ідеєю, то нинішній час відштовхується від бажань індивідуумів, які, об'єднуючись, формулюють нові суспільні виклики. Одним із таких викликів можна вважати зниження ролі держави в суспільному житті. Відхід бізнесу від впливу сильних держав у віртуальні простори — саме такий тренд сьогодні знаходить ідеологічну підтримку багатьох. Підприємець починає відчувати свою самодостатність без державної підтримки й усвідомлювати своє небажання платити довільно вигадані кимось податки, що нагадують данину.

Економіка світу починає змінюватися, ігноруючи всі плани й спростовуючи прогнози. Острови з пальмами та розміром з пару футбольних полів у якомусь Карибському морі номінально володіють грошима, обсяг яких перевищує всі розумні величини, а придумані нещодавно віртуальні криптовалюти починають забивати осиковий кілок у тіло спантеличених держав, які існують протягом століть.

На нашому континенті давно й успішно ведеться боротьба з офшорами, у багатьох європейських державах сильні сусіди, які використовували подібні практики, зобов'язали уряди маленьких і зухвалих країн, «що втратили берега», здавати звітність та проходити аудит. Легалізація в Сан-Марино, Гібралтарі та Андоррі призвела до того, що зрештою вони потрапили до списку білих офшорів, з мінімальним оподаткуванням і відсутністю конфіденційності власників бізнесу. Череда міжнародних скандалів призвела до пом'якшення законів про банківську таємницю в Ліхтенштейні та Швейцарії. Мільярди залишили європейський континент і перемістилися в офшори на теплих островах. Далеко не всі люди, які заробляють гроші, мріють розповісти про себе світові, та ще й платити за це.

Жителі Європи продовжують протистояти складнощам, вигаданим місцевими чиновниками. Наприклад, слабка держава Греція може складатися з вельми благополучного народу, який жив десятиліття на дотації Євросоюзу. У колись пересиченому грошима Кіпрі з'явився податок на прибуток. Зараз третій за розміром в Середземному морі острів використовується вже для мінімізації оподаткування, а не для спроб його уникнути, а діаспора з жителів колишньої радянської імперії, яка з'явилася тут порівняно нещодавно і досягає 50 тис. осіб, все одно із задоволенням веде бізнес у Середземномор'ї. Ще одне тихе податкове місце — Естонія. Вона запрошує реєструвати в себе підприємства й відкривати рахунки «на швейцарський манір, але без швейцарських розцінок» і дещо нахабно називає себе прибалтійським Сінгапуром.

Ідея нейтралітету і статус гаманця для інших країн провели Швейцарію через люті війни XX століття абсолютно безболісно. Ця держава має одну з найефективніших, багато в чому зразкову мобілізаційну систему в світі, яку запускає в разі прямої агресії. Військовий швейцарський бюджет становить 5 млрд дол., це при 8 млн населення. Україні, що воює, є на кого рівнятися, формулюючи армійський бюджет. Його лише останнім часом можна зіставити зі швейцарським. У нашій країні планується витратити на оборону близько 160 млрд грн на наступний рік. Швейцарія витрачає на армію 20% бюджетних грошей на рік, ми — 5%, але альпійська країна заплатила за це століттями праці, а наша молода держава змушена користуватися фінансовою допомогою більш сильних країн, а також продовжувати сподіватися, що ця допомога буде правильно і своєчасно використана.

Представники «четвертої влади», які розкопують «райські» схеми, акцентують увагу суспільства на тому, що способом укриття грошей користуються державні чиновники, зобов'язані опікуватися не бізнесом, а зовсім іншими питаннями. Перед представниками влади постає дуже складна дилема — просто з анекдоту про нерішучу макаку, що металася між двома напрямами власної реалізації.

Найяскравішим українським прикладом служить, звичайно, президент України Петро Порошенко, який ніяк не може ані розлучитися, ані хоча б грамотно заховати свій зв'язок з шоколадним бізнесом. Не потрібно бути аудитором і аналітиком, щоби побачити розвиток бренду «Рошен» за часи його президентства. Відкрилися десятки нових симпатичних магазинів, що продають цукерки під знайомою назвою. Юристи, що представляють «Рошен», не перший рік безуспішно б'ються над організацією продажу цього гучного бізнесу, який постійно розвивається, і розповідають, що офшори потрібні тільки для продажу бренду, а не для укриття податків. У квітні 2016 року в ЗМІ було опубліковано велике розслідування, головна претензія якого — у приховуванні факту організації офшору Петром Порошенком, коли він вже перебував у кріслі президента, і не зазначення активу в податковій декларації.

Разом з ім'ям президента у свіжій публікації «паперів з раю» з'явилося ім'я менш значущого чиновника — Сергія Олексієнка, члена правління «Укртрансгазу», дочірньої компанії НАК «Нафтогаз України». Ось він вчинив правильно. На пред'явлені йому претензії щодо заснування офшорної компанії Pioneer Foundation для виведення валюти за кордон чиновник абсолютно щиро відповів, що «компанія відкривалася з метою довгострокового планування спадщини». Кожному українцю зрозуміло, що про власну спадщину кожен має дбати самостійно, не сподіваючись на такі міфічні поняття, як держава.

Офшори є легальними у всьому світі. Ці милі, сонячні й спокійні фінансові острівці, настільки близькі серцю будь-якого пересічного мільйонера, почуваються дуже непогано. Тим не менш, такі неприборкані держави, як США, Німеччина, Франція і Велика Британія, яка нині відкололася від Євросоюзу, весь час хочуть перекрити лазівку з розвитку високорентабельного й очевидно прогресивного бізнесу. Особливо тенденція на деофшоризацію отримала розвиток після світової кризи 2008 року. Репортери Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань (ICIJ), нацьковані перерахованими надмірно багатими державами, у неділю, 5 листопада, оприлюднили новий масив документів, в яких йдеться про податкові угоди й резонансні ділові контакти відомих осіб. У цих документах згадуються імена понад 120 політиків з майже 50 країн світу, а також підприємства, спортсмени, бізнесмени, поп-зірки, англійська королева й навіть генерал НАТО.

Найбільш одіозна фігура з цього списку — королева Єлизавета II, яка десять років тому інвестувала 10 млн фунтів у два острівних підприємства. Королева, юридично, — хазяйка усієї землі Великої Британії, а український президент, юридично, — найманий працівник, взятий на посаду на невеликий час для керування активами та пасивами держави, зокрема й українською землею. Дуже хотілося б, щоб кожен у сучасному суспільстві робив свою справу: британська королева — несла свій символічний прапор, різні чиновники — виконували професійні обов'язки, багатостраждальний народ — реалізовував свої права, а світові фінансисти — горіли у вогні.